ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Черкаси  

справа № 705/4969/22 провадження № 22-ц/821/542/24 категорія 305010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.,

суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач:  Уманська міська рада

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Уманської міської ради про відшкодування шкоди.

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

       19 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уманської міської ради про відшкодування шкоди.

Він, один із шести співвласників садиби по АДРЕСА_1 , яка розташована поряд з дитячою школою мистецтв Уманської міської ради і їх території розділяє межа у виді підпорної стіни, яка входить в їх майновий комплекс.

Земельна ділянка площею 2 035 кв.м визначена рішенням Уманського міськвиконкому № 576 від 21 грудня 1954 року і закріплена захисними конструкціями, що гарантують незмінність ділянки вже протягом 90 років.

У 2015 році Уманська міська рада під час ремонтних робіт в школі із належного їм майна вилучила підпорну стінку і приєднала її до комунальної власності, а для наглядності влаштувала на стіні свою металеву огорожу і на протязі 8 років їх стіну не повертає і нібито орендує. А зміна меж землекористування привела до зміни прав власності співвласників будинку і матеріальних збитків у виді втрати 40 м3 стіни ціною 60 000 грн. і необхідності переоформлення технічної землевпорядної документації для повторної приватизації, експертизи, інвентаризації та інших робіт. Їх вартість 120 000 грн., а загальна 180 000 грн.

Позивач вказує, що його частка становить 1/6 від загальної або 30 000 грн., яку згідно вимог ЦК України  необхідно стягнути з Уманської міської ради.

У зв`язку з цим просить суд стягнути з Уманської міської ради на його користь та відшкодування завданих йому збитків 30 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 січня 2024 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, що зазначені ним у позовній заяві. У зв`язку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в свої позовній заяві, а тому суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 оскаржив вказане рішення суду в апеляційному порядку. Просив скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 січня 2024 року і ухвалити нове рішення про залишення позову без розгляду.

Судовий збір стягнути з відповідача.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд під час розгляду справи неповно з`ясував обставини справи і за відсутності доказів позивача і відповідача, на підставі декларативного підходу і тільки процедурного розгляду справи відмовив у задоволенні вимог, а не залишив позовну заяву без розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу до суду

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від Уманської міської ради зазначено, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

Вказано, що ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції не надав жодних належних, достовірних та достатніх доказів того, що відповідач Уманська міська рада будь-якими своїми діями завдала матеріальної шкоди позивачу, в чому виражається така шкода та чим це підтверджено.

Розглядаючи спір, районний суд зробив правильний висновок щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки порушення прав позивача суду не надано.

Тому, з огляду на вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги стягненням матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача. При цьому, в підтвердженні позовних вимог позивачем додано витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, що виданий Уманським виробничим підрозділом частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний витяг також містить інформацію про інших співвласників, які не є сторонами у вказаній справі. Крім того, позивачем до позовної заяви додано копію титульної сторінки технічного паспорту на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , власником вказаний позивач ОСОБА_1 , який останнім названий як «Витяг. 06 квітня 2006» і на якому наявні позначки про те, що видано новий технічний паспорт. Будь-яких інших доказів ОСОБА_1 до матеріалів справи не додав та не ставив питання щодо їх витребування.

Жодного встановлення металевої огорожі за адресою: АДРЕСА_1 , Уманською міською радою та її виконавчими органами не проводилося і не могло проводитися, оскільки Уманська міська рада не має повноважень на проведення такого виду робіт.

Крім того, позивачем не спростовано ту обставину, що ні на балансі, ні у власності Уманської міської ради та виконавчих органів не перебуває металева огорожа, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин.

За змістом вказаних процесуальних норм, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів відповідачем.

Статтею 317 та 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Відповідно до частин першої-другої статті 1166 ЦК України  майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для настання деліктної відповідальності за статями 1166, 1167 ЦК України  необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв`язку із наявністю вини іншої особи або через дію об`єктивних непереборних обставин.

Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Позивачу належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Також позивач несе тягар доведення перед судом розміру завданої шкоди, зокрема зменшення або знищення майна, яке належить йому на праві власності.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На позивача покладений обов`язок довести в суді ті обставини, що позивач уповноважений звертатися до суду з відповідним позовом і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень цивільного законодавства України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень статей 76-83 ЦПК України зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав. Таким чином, при викладених обставинах, у зв`язку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню.

Щодо доводів апеляційної скарги про залишення позовної заяви без розгляду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як роз`яснено у п. 16 Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» суд апеляційної інстанції при розгляді справи керується правилами розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими главою І «Апеляційне провадження» розділу V ЦПК України.

Диспозитивність права сторін у справі на стадії апеляційного розгляду визначено ст. 373 ЦПК України, згідно з якою в апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони – укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Інших підстав на цій стадії чинним законодавством не передбачено.

За таких обставин, позовну заяву на стадії апеляційного розгляду справи можна було залишити без розгляду лише за заявою позивача у разі встановлення апеляційним судом передбачених законом підстав для скасування судового рішення. Оскільки підстав для скасування судового рішення встановлено не було, тому вимога апеляційної скарги про залишення позовної заяви без розгляду не може бути задоволена.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року вказано, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в  :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Уманської міської ради про відшкодування шкоди залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного  судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.  

Повний текст постанови складено 20 березня 2024 року.

Головуючий                                                В.Г. Бородійчук        

Судді                                                                О.В. Карпенко

                                                               Л.І. Василенко