Категорія 2.11.8
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2010 року Справа № 2а-26231/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача – ОСОБА_1 (довіреність від 23.11.2009 № 112)
від відповідача – головний державний податковий інспектор юридичного
відділу Лиманюк М.А. (довіреність від 12.01.2010 № 202)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
фізичної особи – підприємця ОСОБА_3
до державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області
про визнання нечинним та скасування рішення від 30 квітня 2009 року № 0000442304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій,
ВСТАНОВИВ :
30 вересня 2009 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання результатів перевірки недійсним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Заявою від 03 лютого 2010 року б/н позивач уточнив позовні вимоги та просить визнати нечинним та скасувати рішення державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 30 квітня 2009 року № 0000442304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (арк. справи 65).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
17 квітня 2009 року державною податковою інспекцією в м. Сєвєродонецьку Луганської області проведена позапланова перевірка суб’єкта господарювання фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 за дотриманням суб’єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, про що складений акт від 17 квітня 2009 року № 0060/12/14/23/НОМЕР_2. На підставі акта перевірки 30 квітня 2009 року до позивача рішенням № 0000442304 застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення пункту 13 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в розмірі 7517,50 грн.
З вказаним рішенням позивач не згодний з огляду на таке.
Відповідно до статті 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підставі для їх проведення, визначених цим та іншими Законами України, та за умови надання платнику податків під розписку направлення на перевірку та копії наказу на проведення позапланової виїзної перевірки. При проведенні перевірки продавцю-стажисту ОСОБА_4 робітники державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області надали лише направлення на проведення перевірки від 17 квітня 2009 року № 245/23-353, а копію наказу про проведення перевірки не надали, чим порушили вимоги діючого законодавства і тим самим не мали законних підстав для початку проведення позапланової перевірки. Окрім цього, направлення на проведення перевірки від 17 квітня 2009 року № 245/23-353 не містить у своєму змісті підстав для проведення позапланової перевірки та місце проведення перевірки. Під час проведення перевірки ОСОБА_3 знаходився у відрядженні в Росії, в м. Міллерово, однак працівники державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку на цей факт не звернули уваги, у зв’язку з чим, позивач був позбавлений права бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), права ознайомлення з підставою проведення позапланового заходу та права отримання копій відповідних документів. Не слухаючи ніяких пояснень продавця-стажиста ОСОБА_4, що у даному приміщенні проводять підприємницьку діяльність два підприємця – ОСОБА_3 та ОСОБА_5, що виручки грошових сум належать двом різним підприємцям, посадові особи податкового органу самостійно незаконно об’єднують виручки двох різних суб’єктів господарювання та, не перевіряючи документи цих двох підприємців, зараховують їх до виручки ОСОБА_3 та зобов’язують продавця-стажиста ОСОБА_4, написати розписку про наявність у відділі буфету грошових коштів, однак не пояснюючи кому належать ці грошові кошти. Перед проведенням перевірки посадові особи державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області здійснили контрольну закупку пачки сигарет «Бонд» за 3,50 грн. та отримали від продавця-стажиста розрахунковий документ, що підтверджував виконання розрахункової операції на суму 3,50 грн. Посадові особи податкового органу не мали права робити контрольну закупку, оскільки до повноважень податкової служби таке право не віднесено. Не заважаючи на те, що порядок проведення готівкових розрахунків за товари не був порушений, посадові особи державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області почали незаконну позапланову перевірку. В пункті 4.1 акта перевірки внизу листа біля фамілії ОСОБА_3 стоїть підпис, який не належить позивачу. Цей підпис належить ОСОБА_6, дружині позивача, яку під час проведення перевірки визвала продавець-стажист ОСОБА_4, та яка привезла працівникам державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області усі необхідні документи по фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 ОСОБА_6 не є представником позивача та не має законних підстав підписувати від його імені документи. В цей час ОСОБА_3 знаходився у відрядженні у Росії у м. Міллерово, що підтверджується посвідченням на відрядження від 14.04.2009 з відміткою про відбуття та прибуття до пунктів призначення. Цей факт свідчить, про порушення діючого законодавства з боку працівників державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області. На час перевірки ОСОБА_3 мав виручку у сумі 407,55 грн. та ОСОБА_5 – 1176,05 грн., що загалом складає 1583,60 грн. Але це виручка двох різних суб’єктів господарювання, а не ОСОБА_3 Тому позивач вважає, що рішення від 30.04.2009 № 0000442304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій винесено з порушенням норм діючого законодавства і підлягає скасуванню.
У судових засіданнях представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, про що подав суду письмові заперечення на адміністративний позов від 04.02.2010 б/н, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке (арк. справи 66-68).
17 квітня 2009 року фахівцями державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області проведена перевірка суб’єкта господарювання фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 за дотриманням суб’єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, про що складений акт від 17 квітня 2009 року № 0060/12/14/23/НОМЕР_2. На підставі акта перевірки 30 квітня 2009 року до позивача рішенням № 0000442304 застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення пункту 13 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в розмірі 7517,50 грн. Посилання позивача на те, що до уваги бралась виручка двох різних суб’єктів господарювання, на думку відповідача, не заслуговує на увагу через те, що громадянка ОСОБА_4 не знаходиться в трудових відносинах з фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5, у зв’язку з чим не має вільного доступу до грошових коштів ОСОБА_5, тобто вона не мала змоги врахувати їх у загальній сумі грошових коштів, зазначених у розписці. І, таким чином, робітники державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області взяли до уваги виручку сумі 1583,60 грн. правомірно. Стосовно підписання акта не уповноваженою особою, відповідач зазначив, що фізична особа – підприємець ОСОБА_3 документально не довів факт його відсутності при проведенні перевірки та проведення її у присутності громадянки ОСОБА_6 На підставі викладеного, державна податкова інспекція в м. Сєвєродонецьку Луганської області вважає проведену 17 квітня 2009 року перевірку законною, а рішення від 30 квітня 2009 року № 0000442304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7517,50 грн. таким, що не підлягає скасуванню, та просить залишити позов ОСОБА_3 без задоволення.
У судових засіданнях представники відповідача навели пояснення, аналогічні викладеним в запереченнях на адміністративний позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідка, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, 17 квітня 2009 року посадовими особами державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області на підставі направлення від 17 квітня 2009 року № 245/23-353 проведена позапланова перевірка суб’єкта господарювання фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 за дотриманням порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої складений акт № 0060/12/14/23/НОМЕР_2 (арк. справи 12, 79-80).
Спеціальним законом, який визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, є Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Відповідно до статті 15 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» контроль за додержанням суб’єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.
Відповідно до частини 9 статті 8 статті 11 1 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» позапланові перевірки здійснюється за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.
В ході судового розгляду справи судом встановлено, що наказ на проведення позапланової перевірки фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 за дотриманням порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, що відбулась 17 квітня 2009 року, керівником державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області не видавався.
З огляду на приписи частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги), суд вважає, що недотримання порядку оформлення підстав для проведення перевірки позбавляє суб’єкта владних повноважень можливості посилатися на акт перевірки як належний доказ щодо обставин, встановлених під час перевірки.
Під час судового розгляду даної справи судом встановлено не лише порушення відповідачем вимог статті 11 1 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», яка визначає у мови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок, недотримання яких є лише підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки, а відсутність взагалі законних підстав у податкового органу проводити позапланову перевірку суб’єкта господарювання без рішення керівника податкового органу, яке оформляється наказом.
Пояснення представника відповідача, які були надані ним у судовому засіданні 24 лютого 2010 року, стосовно того, що 17 квітня 2009 року посадовими особами державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області була проведена планова перевірка фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 на підставі плану-графіку проведення перевірок з питань дотримання суб’єктами господарювання встановленого порядку розрахунків за готівку на квітень 2009 року, а в направленні від 17 квітня 2009 року № 245/23-353 на проведення перевірки зроблена описка та помилково зазначено, що посадовим особам державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області доручається провести позапланову перевірку, оцінюється судом критично, оскільки у судовому засіданні 04 лютого 2010 року представник відповідача ОСОБА_7, який проводив 17 квітня 2009 року перевірку фізичної особи – ОСОБА_3, підтвердив суду, що 17 квітня 2009 року проводилась позапланова перевірка, а також пояснив суду, що на позапланові перевірки за дотриманням порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, накази керівником податкового органу не видаються.
Відповідач як суб’єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності своїх дій та рішень, що є підставою для задоволення адміністративного позову.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.
Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.
Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).
Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.
Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
У справах щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.
Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв’язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення суб’єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.
Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Зважаючи на обставини справи, враховуючи те, що предметом оскарження у даній справі є правовий акт індивідуальної дії суб’єкта владних повноважень, який не може бути визнаний нечинним, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 30 квітня 2009 року № 0000442304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 24 лютого 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 70, 71, 87, 94, 105, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 30 квітня 2009 року № 0000442304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_2, місце проживання: 93400, АДРЕСА_1) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 01 березня 2010 року.
Суддя Т.І. Чернявська