Категорія 3.5
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2010 року Справа № 2а-28107/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Глазунової О.О.
та
представників сторін:
від позивача – ОСОБА_1 (довіреність від 21.10.2009 реєстр. № 1492)
від відповідача – не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_2
до Луганського обласного військового комісаріату
про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
26 листопада 2009 року ОСОБА_2 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Луганського обласного військового комісаріату, в якому просить поновити пропущений з поважних причин строк для звернення до суду, визнати протиправними дії посадових осіб відповідача щодо невидачі йому продуктів харчування, які належали йому до видачі в період з 01 січня 2007 року по 29 вересня 2008 року відповідно до норми № 1 «Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426, та зобов’язати відповідача здійснити видачу на користь позивача продуктів харчування, які належали йому до видачі в період з 01 січня 2007 року по 29 вересня 2008 року відповідно до норми № 1 «Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
В період з 30 жовтня 2006 року по 29 вересня 2008 року позивач проходив військову службу на посаді заступника військового комісара Жовтнево-Станично-Луганського об’єднаного районного військового комісаріату м. Луганська, з якої наказом військового комісара Жовтнево-Станично-Луганського об’єднаного районного військового комісаріату м. Луганська від 08 вересня 2008 року № 83 о/с звільнений у запас Збройних сил України.
Позивач вважає, що згідно «Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426, він повинен був забезпечуватись по нормі № 1 (загальновійськовий набір сухих продуктів). Однак, в період з 01 січня 2007 року по 29 вересня 2008 року посадовими особами Луганського обласного військового комісаріату продовольче забезпечення позивача у відповідності до норми № 1 «Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426, не здійснювалось і до теперішнього часу зазначені продукти харчування позивач не отримав.
У зв’язку з тим, що внаслідок незаконних дій службових осіб Луганського обласного військового комісаріату, на думку позивача, порушені його соціальні права, які передбачені статтею 17 Конституції України, статтею 16 Закону України «Про збройні сили України» та статтями 9 та 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на теперішній час у нього виникла необхідність у захисті його прав та інтересів шляхом звернення до суду з цим позовом.
Приймаючи до уваги, що у зв’язку з тривалим лікуванням позивач не міг до теперішнього часу звернутися до суду з позовною заявою, встановлений для звернення до адміністративного суду річний строк ним було пропущено з поважних причин, а тому він просить його поновити, встановивши начало перебігу зазначеного строку з 11 грудня 2009 року.
У судових засіданнях представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав суду заперечення проти позову від 22 грудня 2009 року № ЮК/5892 (арк. справи 18). В запереченнях проти позову відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, оскільки після 10 березня 2000 року законних підстав для нарахування та здійснення виплати грошової компенсації замість продовольчого пайка та видачі продовольчого пайка в натурі немає (згідно з Законом України від 17 лютого 2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», який набув чинності з 11 березня 2000 року, дію частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна, що призвело до втрати військовослужбовцями права отримувати продукти харчування або грошову компенсацію замість них).
Законом України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», який набрав чинності 01 січня 2007 року, у Законі України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтю 9 викладено в новій редакції та Закон доповнено статтею 91 «Продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців».
Згідно із пунктом 2 статті 91 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації» постанова Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 року № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ» втратила чинність, а норма № 1 «Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426, на позивача не розповсюджується.
У судових засіданнях проти задоволення позовних вимог представник відповідача заперечував, надавав пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову. У судове засідання, що відбулось 03 березня 2010 року, представник відповідача не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 01 лютого 1983 року по 29 вересня 2008 року проходив військову службу, у тому числі з 30 жовтня 2006 року по 29 вересня 2008 року на посаді заступника військового комісара Жовтнево-Станично-Луганського об’єднаного районного військового комісаріату м. Луганська, з якої наказом військового комісара Жовтнево-Станично-Луганського об’єднаного районного військового комісаріату м. Луганська від 08 вересня 2008 року № 83 звільнений у запас Збройних сил України (арк. справи 28, 29-34).
Згідно частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що діяла до 01 січня 2007 року, оскільки Закон України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» набрав чинності 01 січня 2007 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Дію частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців) згідно з Законом України від 17 лютого 2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».
Законом України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», який набрав чинності 01 січня 2007 року, у Законі України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтю 9 викладено в новій редакції та закон доповнено статтею 91 «Продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців».
Згідно із пунктом 2 статті 91 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 59 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію пункту 2 статті 91 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Положення пункту 59 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не визнані Конституційним Судом України неконституційними.
Пунктом 67 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у Законі України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пункт 2 статті 91 виключено.
Положення пункту 67 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Відповідно до статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
В період з 01 січня 2007 року по 29 вересня 2008 року діяла постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації». Згідно цієї постанови позивач не підпадає під дію норми № 1 (загальновійськова) Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, оскільки позивач з 01 січня 2007 року по 29 вересня 2008 року проходив військову службу, яка не зазначена у примітках до цієї норми харчування.
Під дію норми № 1 (загальновійськова) Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426, підпадають військовослужбовці із «особливим характером службової діяльності», тобто в цій нормі передбачаються умови, в яких знаходяться військовослужбовці льотних, морських, підводних екіпажів та обслуг, які безпосередньо знаходяться на аеродромах, суднах, в лікувально-медичних закладах та яких держава зобов'язана забезпечувати харчуванням в своїх їдальнях (а не видачею пайків чи грошовою компенсацією замість них). Не забезпечення харчуванням через їдальні унеможливлює даними категоріями військовослужбовців повне та якісне виконання своїх службових обов'язків та погіршення обороноздатності держави.
Крім того, в примітці № 6 до норми № 1 (загальновійськова) Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426, зазначено, що військовослужбовці офіцерського складу, прапорщики, мічмани та військовослужбовці рядового, сержантського старшинського складу, які проходять службу за контрактом, під час перебування їх у польових умовах та в інших випадках за відсутності підприємств громадського харчування можуть забезпечуватися харчуванням через їдальні військових частин згідно із загальновійськовою нормою за плату в розмірі, що відповідає розрахунку його вартості .
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації» або іншими актами законодавства не передбачена видача продовольчих пайків або грошової компенсації замість них на підставі вартості добової норми харчування № 1 (загальновійськова).
З урахуванням вищезазначених нормативно-правових актів, вимоги про визнання протиправними дій посадових осіб Луганського обласного військового комісаріату щодо невидачі ОСОБА_2 продуктів харчування в період з 01 січня 2007 року по 29 вересня 2008 року відповідно до норми № 1 «Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426, та зобов’язання відповідача здійснити видачу на користь позивача продуктів харчування за період з 01 січня 2007 року по 29 вересня 2008 року відповідно до норми № 1 «Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426, заявлені у даній справі, не мають під собою законного підґрунтя, оскільки, по-перше, вони заявлені за період, в якій норма Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо отримання продовольчих пайків або компенсації замість них не діяла (право військовослужбовців на отримання продовольчих пайків або компенсації замість них були передбачені законодавством України в період з 10 січня 1992 року (з моменту введення Закону в дію шляхом його опублікування в газеті «Голос України» відповідно до вимог Постанови Верховної Ради України від 20 грудня 1991 року № 2012-XII « Про порядок введення в дію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ) до 11 березня 2000 року (дати набрання чинності Законом України від 17 лютого 2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів») та з 22 травня 2008 року (дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) щодо неконституційності положень пункту 67 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»), а по друге, позивач не підпадає п ід дію норми № 1 (загальновійськова) Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426.
З огляду на викладене суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог суд відмовляє за необґрунтованістю, судом не вирішується питання про застосування наслідків пропущення строку звернення до суду, встановлених статтею 100 КАС України.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 03 березня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 9, 10, 11, 17, 18, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 09 березня 2010 року.
Суддя Т.І. Чернявська