ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.06 р. Справа № 29/102а
13 год. 50 хвилин, м. Донецьк, вул.Артема 157, нарадча кімната Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Гаврищук Т.Г. при секретарі судового засідання Пашко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом – Відкритого акціонерного товариства “Міжнародний комерційний банк “ в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “Міжнародний комерційний банк “
до відповідача – Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку
про скасування податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача – Жуков С.В.- директор Донецької філії (за довір.), Миколюк Я.О. .(за довір.)
від відповідача – Яковенко О.В.- ст.держ.податковий інспектор (за довір.), Дєдушева М.В.-голов. держ.податковий ревізор-інспектор (за довір.)
Позивач, Відкрите акціонерне товариство “Міжнародний комерційний банк “ в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “Міжнародний комерційний банк “, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.07.2005р. №0000620828\0\21976\10\13-33 про сплату Донецькою філією ВАТ “Міжнародний комерційний банк “ суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 56580,00 грн. і застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 17006,40 грн.
В обгрунтування позову позивач посилається на ті обставини, що в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” нема конкретного пункту, яким би були врегульовані питання щодо включення до складу валових доходів та витрат нарахованих процентів за користування коштами, які надаються банком своїм філіям. Позивач вважає, що в даному випадку слід керуватись абз.6 п.п.”а” п.27 Правил застосування Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, затв. Постановою Верховної Ради України від 27.06.1995р. , за приписами якої прибуток від банківської діяльності визначається шляхом зменшення валового доходу, одержаного у вигляді процентів за надані кредити, а також на нараховані проценти на міжбанківський кредит, по кредитних ресурсах, перерозподілених між головною конторою банку і його філіями, а також між філіями одного банку.
Крім того, позивач послався на необхідність застосування п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”( конфлікт інтересів).
Відповідач проти позову заперечує з посиланням на ті обставини, що податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до норм чинного законодавства по факту порушень, встановлених актом перевірки від 19.07.2005р. №196\13-33\26552889.
Відповідач вважає, що Донецькою філією в порушення п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат віднесено процентні витрати за операціями з головним банком в межах однієї юридичної особи за коштами, наданими головним банком у користування Донецькій філії.
У судовому засіданні досліджені письмові докази, що знаходяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, господарський суд, встановив :
Донецька філія Відкритого акціонерного товариства “Міжнародний комерційний банк” є відокремленим структурним підрозділом банку, що не має статусу юридичної особи, взята на податковий облік у Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку.
Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку була проведена планова документальна перевірка Донецької філії ВАТ “Міжнародний комерційний банк” щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 02.07.2004р. по 31.03.2005р.., за результатами якої складений акт від 19.07.2005р. №196\13-33\26552889 та прийняте податкове повідомлення-рішення від 22.07.2005р. №0000620828\0\21976\10\13-33, яким Донецькій філії згідно підпункту “б” п.п.4.2.2. п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено суму податкового зобов‘язання з податку на прибуток в розмірі 73586,40 грн., у тому числі основний платіж –56580 грн., штрафні ( фінансові) санкції в сумі 17006,40 грн. Штрафні (фінансові) санкції нараховані згідно п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Із змісту акту перевірки вбачається, що підставою для визначення суми податкового зобов‘язання послужив висновок податкового органу про те, що в порушення п.п. 5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств “ до складу валових витрат віднесено процентні витрати за операціями з головним банком в межах однієї юридичної особи за коштами, наданими головним банком у користування Донецькій філії у розмірі 244235,50 грн., в результаті чого занижено податкове зобов’язання з податку на прибуток на 56580 грн., у т.ч.: 3 квартал 2004р.- 18061 грн., 4 квартал 2004р.-20780 грн., 1 квартал 2005р.- 17740 грн.
Актом перевірки встановлено, що за перевіряємий період, на підставі заявок, філією придбавалися кошти у головного банку. В заявках зазначалися суми коштів, відсоткова ставка, дата надання та повернення коштів, обґрунтування необхідності коштів. Надання головним банком коштів оформлено розпорядженнями, де зазначена сума наданих коштів, відсоткова ставка, дата надання та повернення коштів.
Позивачем визнаються викладені в акті перевірки обставини щодо включення Донецькою філією до складу валових витрат витрат, пов’язаних з виплатою відсотків за користування ресурсами, наданими головним банком.
Однак донарахування суми податку на прибуток позивач вважає безпідставним, оскільки відносини між філією і головним банком базуються на принципах повного господарського розрахунку - обидва є самостійними платниками податку на прибуток. Позивач вважає, що виходячи з вимог п.1.32 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств“ операції по наданню головним банком філії вільних кредитних ресурсів на певний строк і на платній основі, є їх господарською діяльністю, яка направлена на отримання прибутку (доходу).
Позивач зазначив, що згідно до п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств “ валові витрати виробництва та обігу це - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Пунктом 5.3 ст.5 цього Закону встановлений вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат. Витрати філії на оплату відсотків за користування вільними коштами головного банку до цього переліку не включені. Позивач вважає, що віднесення філією до складу валових витрат, витрат пов’язаних з виплатою процентів за надані головним банком кредитні ресурси, не спричиняє зменшення суми оподаткованого доходу головного банку в цілому, оскільки плата за надані кредитні ресурси є для філії валовими витратами, а для головного банку – валовими доходами. Таким чином, збільшення валових витрат в одного платника податків ( Донецька філія) законодавець повязує зі збільшенням валових доходів в іншого платника податків (ВАТ “Міжнародний комерційний банк”).
Наведений висновок позивача суд вважає безпідставним виходячи з наступного.
Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом України “Про систему оподаткування” визначені принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників .
Статтею 1 цього Закону встановлено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
У статті 3 наведеного Закону визначені принципи побудови системи оподаткування в Україні, якими є у тому числі : рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи; рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
За приписами ст.4 Закону України “Про систему оподаткування” платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).
Згідно до ст.2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” платниками податку є: 2.1.1. З числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами, 2.1.2. З числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом, 2.1.3. Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку , зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.
Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.
Вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеного цим підпунктом, здійснюється платником податку самостійно.
Наведеною нормою також встановлено, що відповідальність за своєчасне та повне внесення сум податку до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням філії несе платник податку, у складі якого знаходиться така філія.
З викладеного вбачається, що відокремлені підрозділи платників податку можуть бути зареєстровані платниками податку на прибуток, однак зобов’язаною особою щодо сплати податку у встановленому порядку та розмірах від отриманого прибутку є юридична особа.
Підпунктом 5.5. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлені особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями, за приписами п.п.5.5.1 якої до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Згідно до п.1.10 ст.1 цього Закону проценти це - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку.
У розумінні п.1.11 ст.1 цього Закону кредит це - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов’язання виникає з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, зокрема з договорів.
Статтею 626 наведеного Кодексу встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до п.3.1 ст.3 Положення про Донецьку філію Відкритого Акціонерного Товариства “Міжнародний комерційний банк”, затв. Спостережною Радою ВАТ “Міжнародний комерційний банк” (протокол №32 від 09.09.2003р.) Донецька філія є відокремленим структурним підрозділом банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює свою діяльність від імені Банку.
Таким чином, оскільки укладення договору філією банку з головною банківською установою відбувається в межах однієї юридичної особи - Відкритого Акціонерного Товариства “Міжнародний комерційний банк”, то укладення такого договору не призводить до встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків для цього банку - юридичної особи. Рух товарно-матеріальних цінностей грошових коштів між філією і головним банком здійснюється в межах однією юридичної особи, перехід права власності при цьому не відбувається.
Згідно до п.1.32 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, на яку посилається позивач, господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. За приписами наведеної норми під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Тобто, діяльність філії є господарською діяльністю юридичної особи.
Суд вважає, що кошти та матеріальні цінності, які надаються банком у користування своїм філіям або підрозділам на визначений строк та під процент, не є кредитом і, відповідно, будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням цих процентів, не включаються до складу валових витрат таких філій при визначенні об’єкту оподаткування з податку на прибуток.
Слід також звернути увагу, що за приписами пп. 4.1.6 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.
З урахуванням викладеного суд вважає, що діючим законодавством не встановлено право філій банків нараховувати проценти за користування ресурсами, наданими головним банком, та відносити суми сплати по цих процентах до складу валових витрат. За таких обставин, висновок податкового органу про заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток суд вважає таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Посилання позивача на п.27 Правил застосування Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, затв. Постановою Верховної Ради України від 27.06.1995р., суд вважає безпідставним, оскільки зазначені Правила застосовувалися до редакції Закону, яка діяла до внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” Законом України від 22.05.1997р., який набрав чинності з 01.07.1997р..
Згідно до п.п.17.1.3 п.17.1. ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.1,п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” , п.п.17.1.3 п.17.1. ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та ст.ст.17-20,69-72,86,94,158-163, 167,185,186,254, п.6,7 розділу V11 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,
П О С Т А Н О В И В :
Відмовити у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства “Міжнародний комерційний банк “ в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “Міжнародний комерційний банк “ до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.07.2005р. №0000620828\0\21976\10\13-33 про сплату Донецькою філією ВАТ “Міжнародний комерційний банк “ суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 56580,00 грн. і застосування штрафної (фінансово) санкції у розмірі 17006,40 грн.
Судові витрати по справі у вигляді судового збору покласти на позивача.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження буде подано, але апеляційна скарга не була подана у зазначений строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку .Про апеляційне оскарження постанови суду спочатку подається заява. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через господарський суд Донецької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Гаврищук Т.Г.
Постанова в повному обсязі виготовлена 03.07.2006р.