ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
27.06.06 р. Справа № 28/52пд
Суддя господарського суду Донецької області Кониченко О. М.
при секретарі судового засідання Трубачовій А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Буран ЛТД” м. Шахтарськ
до відповідача 2: Приватного підприємства “Омаліс” м. Донецьк
третьої особи
про визнання недійсним господарського зобов’язання на суму 197609 грн.
за участю:
представників сторін:
від позивача: Романіка О.А. – за довір.
від відповідача 1: Подколзін В.Т. – за довір., Лебеденко Р.М. – дир.
від відповідача 2: Монастирлі О.Л. – за довір.
СУТЬ СПРАВИ:
За згодою сторін строк вирішення розгляду спору продовжено до 27.06.2006 р. У судовому засіданні оголошувалась перерва з 14.06.2006 р. до 21.06.2006 р., з 21.06.2006 р. до 27.06.2006 р. За клопотанням сторін у судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частині рішення.
Позивач, Шахтарська об’єднана державна податкова інспекція, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Буран ЛТД” м. Шахтарськ та Приватного підприємства “Омаліс” м. Донецьк про визнання недійсним господарського зобов’язання на суму 197609 грн. на підставі ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України та просив застосувати наслідки передбачені зазначеними статтями.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, відповідно до ч.1 ст. 234 Цивільного кодексу України є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Обставинами справи доведено, що у сторін договору № 0108/2005-3 від 01.08.2005р. відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині, а саме передача права власності на вугілля та інші ТМЦ. Сторони фактично лише оформили документи, а не вчинили будь-які дії по передачі продавцем покупцю ТМЦ, тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Відповідачі не мали на увазі і не бажали настання правових наслідків, які могли б виникнути внаслідок здійснення правочину, а саме передачі ТМЦ. У діях відповідачів - сторін договору відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин. Намір сторін лише зовнішньо виглядає пристойно, оскільки відповідачі задекларували бажання правомірних наслідків, підписавши 01.08.2005р. договір № 1080/2005-3. Відповідно до вимог ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тому правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, є недійсним, як фіктивний, тобто вчинений лише для виду. Наслідками цього правочину є безпідставне формування податкових зобов'язань відповідачами, тобто порушення вимог Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про податок з доходів фізичних осіб", а саме включення до об'єкту оподаткування господарських операцій, які фактично відповідачами не були вчинені - тобто господарські зобов'язання відповідачів не відповідають вимогам наведених законів і вчинені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства щодо обов'язку сплати податків, передбаченого ст. 67 Конституції України і законами з оподаткування. Реальна потреба здійснення придбання товаровиробником ТМЦ у відповідача-2 відсутня. Дії відповідачів дозволяють формувати витрати товаровиробників, які реально не мали місця, але формування витрат приводить до заниження об'єктів оподаткування, що дозволяє ухилятися від сплати податку на прибуток, ПДВ, податку з доходів фізичних осіб.
Позивачем надані уточнення позовних вимог яким просить визнати недійсними господарське зобов'язання, які не вiдпoвiдaють вимогам законів i вчинені з метою суперечною інтересам держави i суспільства, які виникли на підставі накладних № 476 від 19.09.2005р., № 672 від 26.09.2005 р. між ТОВ "Буран ЛТД" i ПП "Омаліс". Крім того, позивач просив суд: стягнути з ПП "Омаліс" в доход держави отримані грошові кошти у cyмi 87148,62 грн. , стягнути з ТОВ "Буран ЛТД" в доход держави вартість вугілля на загальну суму 87148,00 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що мету суперечну інтересам держави та суспільства доводять обставини справи, які лише є імітацією господарського зобов'язання, що підтверджено доказами, належними вимогам ст. 31-34 Господарського процесуального кодексу України: 1) наявність зовнішньої форми господарського зобов'язання, що фіксує удавані наміри сторін - письмова форма договору № 0108/2005-3 від 01.08.2005 р.; 2) відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювались у цьому господарському зобов'язанні - відсутність у відповідачів умов для виконання виробничих потужностей, працівників, засобів транспортування та інше; 3) відображення у податковій звітності даних господарських операцій.
У діях відповідачів - сторін договору відсутня головна ознака господарського зобов'язання- спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну господарських зобов'язань. Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Намір сторін лише зовнішньо виглядає пристойно, оскільки відповідачі задекларували бажання правомірних наслідків, підписавши 01.08.2005р. договір № 1080/2005-3. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, де зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Тому правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, є недійсним.
06.06.06 р. позивач надав заяву про уточнення позовних вимог в якій зазначено, що Шахтарською ОДПІ в наданій суду заяві про уточнення позовних вимог від 26.04.2006р. № 3638/10/10-013 допущена технічна помилка у сумі позовних вимог щодо стягнення з ТОВ "Буран ЛТД" - замість суми 87148,62 грн. вказано 87148,00 грн. в зв’язку з чим просить прийняти заяву про уточнення п. 4 позовних вимог і стягнути з ТОВ "Буран ЛТД" в доход держави вартості вугілля на загальну суму 87148,62 грн.
Відповідач 1, явку свого представника в судове засідання забезпечив. Проти задоволення позовних вимог заперечує, надавши відзив посилаючись на те, що позивач у своїй заяві як на обґрунтування своїх вимог узагалі не посилається на встановлені ним факти не нарахування і несплати яких-небудь податків відповідачем 1 у зв'язку з господарськими операціями по придбанню товарно - матеріальних цінностей у ПП «Омаліс» 19.09.2005р. і 26.09.2005р. і не вказує який-небудь документ, яким би ці факти були встановлені. Також посилається на те, що у ДПІ не має право звернення до суду з позовом відповідно ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”. Згідно ч.1 ст. 207 Господарського Кодексу України господарське зобов'язання може бути визнано судом недійсним тільки за вимогою однієї зі сторін або відповідного органа державної влади. А позивач таким відповідним органом не є.
Відповідач 2, явку свого представника в судове засідання забезпечив. Проти задоволення позовних вимог заперечує, надавши відзив яким зазначає те, що позовна заява Шахтарської ОДПІ про визнання недійсним господарського зобов'язання на суму 197609,00 грн. необґрунтована, а вимоги - суперечать матеріалам справи та не підлягають задоволенню.
Справа розглянута за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
За результатами планової виїзної документальної перевірки ТОВ “Буран ЛТД” з питань дотримання вимог податкового законодавства та інших законодавчих актів, контроль за якими покладено на податкові органи за період з 01.04.2004 р. по 30.09.2005 р. складено Акт перевірки № 27/23-6/22000414 від 15.02.2006 р. При проведенні перевірки ТОВ “Буран ЛТД” були встановлені взаєморозрахунки з ПП “Омаліс” м. Донецька.
Так, відповідно до даних Акту перевірки зазначається, що ТОВ “Буран ЛТД” надане у строкове платне користування цілісний майновий комплекс шахтоділянок „Стожківська -1”, „Стожківська -2” ДВАТ „Шахта „Постініковська” строком на 10 років з 01.04.2003 року.
Перевіркою було встановлено, що у бухгалтерському та податковому обліку відображена як об'єкт оподаткування господарська операція з придбання у ПП “Омаліс” протягом 19.09.2005 р. та 26.09.2005 р. 483 тн. вугілля на загальну суму 87148,62 грн., контейнер СП-202 ціною 75000,00 грн., 12,070 тн. колії Р-24 на суму 29933,60 грн., 1,535 тн. накладки Р-24 на суму 5526,78 грн.
Між ПП “Омаліс” м. Донецьк (постачальник) та ТОВ “Буран ЛТД” (покупець) укладений договір № 0108/2005-3 від 01.08.2005 р. Відповідно предмету договору постачальник зобов’язується поставити горно - шахтне та електромеханічне обладнання, матеріали та інші товарно-матеріальні цінності по діючим на момент продажу цінам, а покупець зобов’язаний прийняти цю продукцію та сплатити в повному обсязі. Строк поставки – 1 рік з моменту укладання договору. Загальна попередня сума договору складає 500000,00 грн., в тому числі ПДВ 83333,33 грн.
14.09.2005 р. між ТОВ “Буран ЛТД” та ПП “Омаліс” укладена додаткова угода до договору № 0108/2005- 3 від 01.05.2005 року. Відповідно до якої був доповнений в п. 1.1 діючого договору поставки наступної продукції - вугільною продукцією. Поставка товару провадиться на склад “покупця”.
15.09.2005 року між ТОВ “Буран ЛТД” та ПП “Омаліс” укладена додаткова угода б/н до договору № 0108/2005 3 від 01.08.2005 року. Відповідно до зазначеної угоди зазначено, що у додатковій угоді від 14.09.2005 року слова „до договору № 0108/2005- 3 від 01.05.2005 року” читати як „до договору № 0108/2005- 3 від 01.08.2005 року.”.
16.09.2005 року між відповідачами укладена додаткова угоди до договору № 0108/2005 – 3. Відповідно до якої був доповнений в п. 1.1 діючого договору поставки наступної продукції - вугільною продукцією. Поставка товару провадиться на склад “покупця”.
Умови договору виконані на загальну суму 197609 грн., що підтверджується податковою накладною № 476 від 19.09.2005 р. вугілля марки АШ (0-6) об на суму 65609,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 10934,83 грн.; накладною № 476 від 19.09.2005 р. вугілля марки АШ (0-6) об на суму 65609,00 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 10934,83 грн.; рахунком № 476 від 19.09.2005 р. вугілля марки АШ (0-6) об на суму 65609,00 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 1 0934,83 грн.; податковою накладною № 672 від 26.09.2005 р. конвеєр СП – 202, вугілля марки АШ (0-6) об, рельси Р – 24 б/у, накладки Р – 24 б/у на суму 132000 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 22000 грн.; накладною № 672 від 26.09.2004 р. конвеєр СП – 202, вугілля марки АШ (0-6) об, рельси Р – 24 б/у, накладки Р – 24 б/у на суму 132000 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 22000 грн.; рахунком № 672 від 26.09.2005 р. конвеєр СП – 202, вугілля марки АШ (0-6) об, рельси Р – 24 б/у, накладки Р – 24 б/у на суму 132000 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 22000 грн.
Відповідачем 1 сплачено на користь відповідача 2: 70000 грн. - платіжним дорученням № 86 від 23.09.2005 року, 20000 грн. - платіжним дорученням № 89 від 26.09.2005 року, 70000 грн. - платіжним дорученням № 91 від 28.09.2005 року, 62000 грн. - платіжним дорученням № 96 від 30.09.2005 року, 36609 грн. - платіжним дорученням № 84 від 21.09.2005 року, 29000 грн. - платіжним дорученням № 81 від 20.09.2005 року.
Відповідно до вимог, вищезазначені товари були оприбутковані ТОВ „Буран ЛТД”, а потім вугілля було відвантажено ВАТ „Дніпроенерго” Криворіжська ТЕС відповідно до договору постачання вугільної продукції № 2282-ДПО/24 від 30.08.2005 року через ТОВ „Донпромресурси”.
За результатами розгляду матеріалів справи суд вважає, що позивачу у задоволенні позову повинно бути відмовлено за наступними підставами.
Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Зазначена стаття прямо передбачає необхідність встановлення завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети та умислу однієї або обох сторін господарського зобов’язання щодо настання відповідних наслідків.
За думкою позивача господарське зобов’язання повинно бути визнано недійсним внаслідок того, що відповідачами не надано документів, які б підтверджували факт доставки (перевезення) вугілля від ПП „Омаліс” ТОВ „Буран ЛТД”.
За позицією позивача відповідно до приписів діючого законодавства люба господарська операція повинна бути відображена у бухгалтерському та податковому обліку, та повинен бути складений документ, який підтверджує здійснення господарської операції.
Так, позивач у своєму позові зазначав, що Актом перевірки була відображена господарська операція між відповідачами. Однак, докази здійснення зазначеної операції у нього були відсутні, оскільки у відношенні керівника ПП „Омаліс” була порушена карна справа і документи знаходяться у цій справі.
Однак, як вбачається із матеріалів справи Постановою Київського районного суду м. Донецька від 16.12.2005 року по справі № 5-353/05, яка відповідно до відмітки вступила в законну силу, постанова слідчого відділення по розслідуванню кримінальних справ у м. Донецьку від 25.11.2005 про порушення кримінальної справи № 180-117 у відношенні директора ПП „Омаліс” Кураша О.І. за ознаками злочину , передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України визнана незаконною та скасована. Ця постанова постановлена та вступила в законну силу ще до подання позову з цієї справи.
Позивач зазначає що під час перевірки відповідача 1 умов транспортування не було надано.
Так, позивач посилався на п.2 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом і обліку транспортної роботи, затвердженої Наказом Мінстату та Мінтрансу України № 228/253 від 07.08.1996р. Зазначає, що виконання положень Інструкції обов'язкове всіма суб'єктами підприємницької діяльності, установами і організаціями незалежно від відомчого підпорядкування, форми власності, які здійснюють перевезення вантажів автомобільним транспортом або для яких виконуються такі перевезення. Посилався на п. 2.2, де передбачено наявність товарно - транспортної накладної, п. 2.3 цієї ж Інструкції, відповідно до якої товарно - транспортна накладна форми № 1 – ТН – є єдиним первинним документом, який є підставою для списання товарно - матеріальних цінностей у вантажовідправника та вантажоотримувача.
Суд вважає безпідставним посилання позивача на Інструкцію про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів - автомобільним транспортом і обліку транспортної роботи, затвердженої Наказом Мінстату та Мінтрансу України № 228/253 від 07.08.1996р., оскільки дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України від 07.08.96 р. N 228/253 "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи" була зупинена публікацією в "Урядовому кур'єрі" від 07.03.2000 р. N 43 Державним комітетом України з питань регуляторної реформи та підприємництва відповідно до Указу Президента України від 03.02.98 р. N 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності".
Відповідно до Рішення Державного Комітету України з питань регуляторної політики там підприємництва від 24 лютого 2006 року N 27 „Про необхідність усунення порушень Державним комітетом статистики України, Міністерством транспорту та зв'язку України принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України від 11.09.2003 N 1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"” було встановлено, що на виконання рішення Держпідприємництва від 16.10.98 N 17-02/10 "Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 N 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" Мінтрансом України та Держкомстатом України" Мінтранс України та Держкомстат України, які зобов'язані були в місячний термін внести зміни в наказ N 228/253 від 07.08.96 "Про затвердження Інструкції порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи", зміни до зазначеного наказу не внесли. Дія зазначеного наказу зупинена до внесення змін. Проте, станом на 22.02.2006 року зміни не внесені.
Міністерство юстиції України висновком N 10/68 про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта рішення про державну реєстрацію спільного наказу Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 07.08.96 N 228/253 "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.08.96 за N 483/1508 (із змінами) скасувало та виключила із Державного реєстру нормативно-правових актів вищезазначену Інструкцію 31.05.2006 року.
Крім того, товарно – транспортна накладна форми 1 – ТН, хоча була передбачена у вищезазначеній Інструкції та у Наказі Міністерства Транспорту України та Міністерствам Статистики України від 29 грудня 1995 року N 488/346 „ Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля”, однак у Наказі Міністерства Транспорту України та Міністерствам Статистики України від 29 грудня 1995 року N 488/346 була фактично затверджена форма 1 -1 „Товарно - транспортна накладна ”,а не 1- ТН.
Крім того, у своєму позові позивач посилався на ч. 1 ст. 234 ЦК України, відповідно до якого фіктивний є правочин, який вчинено сторонами без наміру створення правових наслідків., які обумовлені цим правочином.
Однак, суд вважає безпідставним посилання позивача на ч. 1 ст. 234 ЦК України. Якщо сторони не вчиняють ніяких дій по здійсненню фіктивного правочину, то суд може тільки прийняти рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування якихось інших наслідків (реституції). Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
При наданні уточнень до позовної заяви позивач наголошує про недійсність господарського зобов’язання, як такого що суперечить інтересам держави та суспільства, зазначаючи при цьому, що у спірних правовідносинах : наявність зовнішньої форми господарського зобов'язання, що фіксує удавані наміри сторін - письмова форма договору № 0108/2005-3 від 01.08.2005р.; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювались у цьому господарському зобов'язанні - відсутність у відповідачів умов для виконання виробничих потужностей, працівників, засобів транспортування та інше; відображення у податковій звітності даних господарських операцій.
Однак, додані до матеріалів справи документи свідчать, що товар був переданий відповідачем 2 відповідачу 1 та повністю сплачений, та потім відвантажений на Криворіжську ТЕС.
Суд звертає увагу сторін на ту обставину, що позивачем не надано суду жодного доказу того, що у відношенні ТОВ „Буран ЛТД” за наслідками перевірки за результатами господарської операції з ПП „Омаліс” винесене податкове повідомлення – рішення, яким відповідачу 1 визначені податкові зобов’язання.
Позивачем не надано суду доказів того, що у відношенні посадових осіб відповідачів порушені кримінальні справи з умисного ухилення від сплати податків та зборів, що зазначені справи передані до суду загальної юрисдикції за результати яких постановлені обвинувачувальні вироки, які вступили у законну силу.
Крім того, позивач посилався на ту обставину, що господарські зобов’язання вчинені без наміру створити правові наслідки як – то, безпідставне формування податкових зобов'язань відповідачами, тобто порушення вимог Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про податок з доходів фізичних осіб", а саме включення до об'єкту оподаткування господарських операцій, які фактично відповідачами не були вчинені - тобто господарські зобов'язання відповідачів не відповідають вимогам наведених законів і вчинені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства щодо обов'язку сплати податків, передбаченого ст. 67 Конституції України і законами з оподаткування.
Однак, формування податкових зобов’язань з будь - якого податку не є підставою для визнання недійсним господарського зобов’язання і не може свідчити про заниження податкових зобов’язань, оскільки внаслідок цієї операції платник податків повинен задекларувати та сплатити податок.
Позивач посилається на економічну необґрунтованість господарського зобов’язання , зазначаючи при цьому місцезнаходження сторін та відстань між ними, Однак, кожна сторона вільна у виборі контрагента та умовах поставки товару. Доказів існування спору між сторонами – відповідачами суду позивачем не надано.
Відсутність транспортної накладної не свідчить про недійсність господарського зобов’язання, враховуючи викладене у зазначеному рішенні вище.
Відсутність у відповідачів умов для виконання виробничих потужностей, працівників, засобів транспортування та інше не є підставою для визнання господарського зобов”язання недійсним, враховуючи той факт, що відвантаження придбаного у ПП „Омаліс ” вугілля відбувалось з промислової площадки ТОВ „Донпромресурси”, що підтверджується листуванням та вантажною накладною .
Суд вважає, що укладений договір з додатковими угодами, товарні накладні, податкові накладні, платіжні доручення про сплату поставленого вугілля, відвантаження придбаного вугілля на Криворізьку ТЕС свідчать про те, що між сторонами укладений договір, який реально виконаний.
Тому у задоволені позову позивачу повинно бути відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.173,180,207, 208 ГК України, ст. 234 ЦК України, ст. 33, 43, 44, 49, 58, 82 – 85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
Шахтарській об’єднаній державній податковій інспекції у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю “Буран ЛТД” м. Шахтарськ та Приватного підприємства “Омаліс” м. Донецьк про визнати недійсними господарських зобов'язань, які не вiдпoвiдaють вимогам законів i вчинені з метою суперечною інтересам держави i суспільства, які виникли на підставі накладних № 476 від 19.09.2005р., № 672 від 26.09.2005 р. між ТОВ "Буран ЛТД" i ПП "Омаліс", а також стягнення з ПП "Омаліс" в доход держави отримані грошові кошти у cyмi 87148,62 грн. та стягнення з ТОВ "Буран ЛТД" в доход держави вартість вугілля на загальну суму 87148,62 грн., відмовити.
Рішення оформлене відповідно до ст. 85 ГПК України та підписане 03.07.2006 р.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Кониченко О.М.