ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2019 року

м. Київ

справа №2а-3/11

адміністративне провадження №К/9901/13784/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Державної казначейської служби у м. Маріуполі Донецької області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Мельнікова Л. В., судді: Бартош Н. С., Донець Л. О.) від 18 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області, колегії Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області, Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради Донецької області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування рішення колегії Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 28 липня 2010 року № 142, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області з адміністративним позовом до Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області, колегії Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області, Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради Донецької області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення колегії Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області від 28 липня 2010 року № 142 «Про надання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 » разом з додатком до рішення;

- зобов`язати відповідача утриматися від прийняття рішень «Про надання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідача на її користь: 877, 263 грн відшкодування матеріальної та 210000 грн моральної шкоди.

Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 вересня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення колегії Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області від 28 липня 2010 року № 142. Стягнуто з Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 10000 грн у відшкодування моральної шкоди та 7286,37 грн - у відшкодування судових витрат. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області та ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 вересня 2014 року скасовано в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними і скасування містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , наданих 21 липня 2010 року головним управлінням містобудування і архітектури Маріупольської міської ради за № 06-01-31/106-06, з прийняттям нового судового рішення про визнання протиправними і скасування містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , наданих 21 липня 2010 року головним управлінням містобудування і архітектури Маріупольської міської ради за № 06-01-31/106-06.

Постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 вересня 2014 року скасовано в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 (десяти тисяч) грн з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволені даної позовної вимоги.

Постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 вересня 2014 року скасовано в частині розподілу судових витрат - стягнення з Приморської районної державної адміністрації Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_1 відшкодування судових витрат в загальному розмірі 7286,37 (сім тисяч двісті вісімдесят шість грн 37 коп.) грн з прийняттям нового судового рішення про стягнення із місцевого бюджету м. Маріуполя Донецької області на користь ОСОБА_1 1460,96 грн (одна тисяча чотириста шістдесят грн 96 коп.) відшкодування судових витрат та про стягнення із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1460,96 грн (одна тисяча чотириста шістдесят грн 96 коп.) відшкодування судових витрат.

В іншій частині постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 вересня 2014 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням в частині порядку стягнення судових витрат, управління Державної казначейської служби у м. Маріуполі Донецької області подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просило скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року, і прийняти нове судове рішення в цій частині, яким понесені позивачкою судові витрати стягнути за рахунок коштів місцевого бюджету з Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради та з Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради.

На обґрунтування касаційної скарги управління Державної казначейської служби у м. Маріуполі Донецької області зазначило, що ухвалене на користь ОСОБА_1 рішення апеляційного суду в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення на її користь з місцевого бюджету м. Маріуполя Донецької області та Державного бюджету України судових витрат у загальній сумі 2921,92 грн виконати не має можливості, оскільки в управлінні Державної казначейської служби у м. Маріуполі Донецької області відсутні такі повноваження.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 березня 2016 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 жовтня 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ч. 1 України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки управління Державної казначейської служби у м. Маріуполі Донецької області у своїй касаційній скарзі оскаржує лише порядок стягнення судових витрат, колегія суддів переглядає постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року виключно в цій частині.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 в частині стягнення судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат у загальному розмірі 11687,68 грн (11651,14 грн та 36,54 грн судовий збір за подачу апеляційної скарги на оскаржувану постанову) колегія суддів приходить до висновку про необхідність відшкодування позивачці понесених судових витрат у розмірі 2921,92 грн шляхом стягнення суми в розмірі 1460,96 грн на її користь з місцевого бюджету м. Маріуполь Донецької області і шляхом стягнення суми в розмірі 1460,96 грн на її користь з Державного бюджету України.

Обґрунтовуючи свою позицію, управління Державної казначейської служби у м. Маріуполі Донецької області стверджує про відсутність у нього законних підстав та повноважень щодо виконання судового рішення у цій справі, оскільки з наданих ОСОБА_1 квитанцій від 25 квітня 2012 року № 2 та від 23 січня 2012 року № 35 встановлено, що лише кошти у сумі 54,70 грн та 53,65 грн були перераховані на р/р НОМЕР_1 , який відкрито в управлінні казначейства у Калінінському районі м. Донецька. При цьому, до Державного бюджету кошти у сумі 1352,61 грн та до місцевого бюджету кошти у сумі 1460,96 грн від ОСОБА_1 не надходили, а тому відсутня можливість повернення їх позивачці.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Згідно зі ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

За положеннями ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, документально підтверджені судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено.

Разом з цим, за приписами п. 24-34 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 визначено, що органи державної казначейської служби наділені повноваженнями щодо виконання рішень про стягнення коштів з Державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, лише у наступних випадках: у разі якщо на користь особи прийняті судові рішення про стягнення надходжень бюджету; у разі якщо прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника; у разі якщо прийняті судові рішення про відшкодування (компенсації) шкоди за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, заподіяної фізичним та юридичним особам; у разі безспірного списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Ураховуючи викладені вище норми законодавства та з огляду на часткове задоволення позовних вимог та апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку, що судові витрати підлягають стягненню з відповідачів на користь позивачки пропорційно і саме за рахунок їх бюджетних асигнувань, а не з місцевого та Державного бюджетів, як було помилково зазначено у рішенні суду апеляційної інстанції.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, проте помилково зазначив, що стягнення судових витрат на користь ОСОБА_1 повинні бути здійснені з місцевого бюджету м. Маріуполя Донецької області та Державного бюджету України, а тому наявні підстави для зміни постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року в її резолютивній частині з викладених вище обставин.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За ст. 351 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, неправильне застосування закону, який не підлягає застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління Державної казначейської служби у м. Маріуполі Донецької області задовольнити частково.

Резолютивну частину постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року в частині стягнення із місцевого бюджету м. Маріуполя Донецької області на користь ОСОБА_1 1460,96 грн (одна тисяча чотириста шістдесят грн 96 коп.) відшкодування судових витрат та про стягнення із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1460,96 грн (одна тисяча чотириста шістдесят грн 96 коп.) відшкодування судових витрат змінити, виклавши її в такій редакції:

«Стягнути з Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 04053246) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) судові витрати у розмірі 1460,96 (одна тисяча чотириста шістдесят) грн 96 коп.

Стягнути з Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 02498317) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) судові витрати у розмірі 1460,96 (одна тисяча чотириста шістдесят) грн 96 коп.»

В іншій частині постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року залишити без мін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: А. А. Єзеров

С. М. Чиркін