ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/165/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Малашенкової Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Фармак» (нове найменування - акціонерне товариство «Фармак»; далі - АТ «Фармак»)

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 [колегія суддів: Отрюх Б.В. (головуючий), судді Остапенко О.М. і Грек Б.М.]

зі справи № 911/165/18

за позовом компанії «Баєр Інтеллекчуел Проперті Гмбх» (Bayer Intellectual Property GmbH; далі - Компанія)

до АТ «Фармак»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Київська митниця Державної фіскальної служби України (далі - Митниця),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Assia Chemical Industries Ltd,

про захист порушеного права інтелектуальної власності на винахід.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Компанія звернулася до господарського суду Київської області з позовом про:

заборону АТ «Фармак» використовувати винахід «Заміщені оксазолідинони і їх застосування для запобігання згортанню крові» за патентом України № 73339 без дозволу його власника - Компанії;

вилучення та знищення товару - фармсубстанції Rivaroxaban, кількістю 9 кг, серії 150100217, 150100317, 150100417, CAS:366789-02-8, торговельної марки «Teva», виробник Assia Chemical Industries Ltd (Ізраїль), заявленого на митне оформлення до Митниці згідно з митною декларацією від 11.01.2018 UA №125100/2018/300832, імпортером якого є АТ «Фармак».

1.2. Позовна заява з посиланням на приписи, зокрема, статей 15, 418, 424, 431, 459, 462, 464 Цивільного кодексу України та 6, 21, 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» мотивована тим, що АТ «Фармак» здійснюється імпорт продукції під торговельною маркою «Teva», в якому застосовано винахід за патентом України № 73339 на діючу речовину Rivaroxaban, що є порушенням прав інтелектуальної власності Компанії, оскільки вона (Компанія) є власником майнових прав на винахід за патентом України № 73339 «Заміщені оксазолідинони і їх застосування для запобігання згортанню крові», який використовується при виробництві та продажу лікарського засобу «Ксарелто» (Xarelto), діючою речовиною якого є ривароксабан (Rivaroxaban).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Київської області від 07.11.2018 зі справи в задоволенні позову відмовлено. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що з матеріалів справи не вбачається порушення права інтелектуальної власності позивача, захищеного патентом України № 73339.

2.2. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, Компанія оскаржила його до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 розгляд апеляційної скарги Компанії на рішення господарського суду Київської області від 07.11.2018 відкладено на 18.09.2019 о 14 год. 00 хв.; задоволено клопотання Компанії про повідомлення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог у справі - компанію нерезидента Assia Chemical Industries Ltd, про дату, час та місце проведення судового розгляду; зупинено апеляційне провадження у справі № 911/165/18 до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів.

Ухвалу апеляційного суду зі справи мотивовано необхідністю повідомлення юридичної особи - нерезидента Assia Chemical Industries Ltd про дату, час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах від 15.11.1965 (далі - Конвенція).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ «Фармак», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції названу ухвалу апеляційного господарського суду зі справи скасувати, а справу передати до апеляційного суду для продовження розгляду.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції зі справи постановлено з порушенням, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, права на розгляд справи упродовж розумного строку та із застосуванням статті 15 Конвенції, яка в цьому випадку застосуванню не підлягає. Крім того виконання ухвали апеляційного суду призводитиме до завершення вирішення спору після спливу строку придатності товару, вимога про заборону використання та знищення якого є предметом спору, що суперечить положенням статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Доводи інших учасників справи

Компанія подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та просила ухвалу апеляційного господарського суду зі справи залишити в силі, а в задоволенні касаційної скарги відмовити.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5.1. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1.1 Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1.1. За приписами частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.1.1.2. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

5.1.1.3. Частиною третьою статті 304 ГПК України встановлено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

5.1.1.4. Згідно зі статтею 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.1.1.5. Статтею 310 ГПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

5.1.2. Щодо суті касаційної скарги

5.1.2.1. Згідно з частинами першою та другою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Статтею 365 ГПК України передбачено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою та другою статті 367 ГПК України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Водночас слід враховувати, що названою нормою встановлено право суду, а не обов`язок у разі необхідності, з урахуванням обставин конкретної справи та вимог закону, звертатись до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави з судовим дорученням.

5.1.2.2. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном регулюється Конвенцією, до якої Україна приєдналася 19.10.2000 відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000.

Відповідно до частини першої статті 1 Конвенції, ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Згідно з частиною першою статті 2 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3- 6.

Відповідно до статті 3 Конвенції, орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей.

До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.

Згідно зі статтею 5 Конвенції Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави.

З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно.

Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.

Частина прохання, яка відповідає формуляру, доданому до цієї Конвенції, що містить короткий виклад суті документу, що підлягає врученню, вручається разом з документом.

Водночас статтею 10 Конвенції передбачено, що якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.

З інформації, розміщеної на офіційному сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права www.hcch.net, вбачається, що Держава Ізраїль не заперечує можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, передбаченої пунктом «а» статті 10 Конвенції.

Відповідно до статті 15 Конвенції якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції і якщо відповідач не з`явився, то судове рішення не може бути винесене, поки не буде встановлено, що: a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Незважаючи на положення попередніх частин, суддя може в термінових випадках прийняти рішення про застосування будь-яких тимчасових чи охоронних заходів.

У випадку, передбаченому частиною другою статті 15 Конвенції, суд може прийняти рішення, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

5.1.2.3. Разом з тим відповідно до положень статті 15 Конвенції вбачається, що ця норма застосовується за умов необхідності повідомлення юридичної особи-нерезидента, який є відповідачем у справі (а не позивачем чи третьою особою), про наявність справи, яка розглядається судом, для надання відповідачу можливості вжиття заходів захисту.

Тобто положення Конвенції не допускають винесення судом рішення у справі до виконання певних умов у разі неявки саме відповідача, а не будь-якого іншого учасника провадження.

5.1.2.4. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у справі є резидентом України, на якого не поширюються положення статті 15 Конвенції, в той час як іноземними учасниками у цій справі є третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Assia Chemical Industries Ltd.

Отже, суд апеляційної інстанції, відкладаючи розгляд цієї справи ухвалою від 19.02.2019 на 18.09.2019 (шість місяців), дійшов помилкового висновку про доцільність застосування статті 15 Конвенції, якою визначено, що судове рішення не може бути винесене, поки не буде встановлено, що документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві та це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

Повідомлення третьої особи у справі про хід справи на підставі статті 15 Конвенції є таким, що ґрунтується на помилковому тлумаченні судом першої інстанції норм міжнародного, зокрема Конвенції, та процесуального права.

5.1.2.5. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, насамреред, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Отже, враховуючи можливість застосування статті 10 Конвенції та направлення судових рішень поштою, зважаючи на те, що апеляційним господарським судом не було встановлено неможливості повідомлення третьої особи у визначений статтями 120, 242, 285 ГПК України спосіб, Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність застосування порядку передачі судових та позасудових документів, врегульованого статтею 367 ГПК України, статтею 15 Конвенції та пов`язане із цим зупинення провадження у справі, що призводить до невиправданого затягування розгляду справи і є порушенням права учасників судового процесу на розгляд справи упродовж розумного строку.

Виходячи з аналізу наведених норм та беручи до уваги строк, який минув з дати порушення - 28.12.2018 провадження у справі № 911/165/18, безпідставне зупинення провадження у цій справі призвело до невиправданого затягування розгляду справи і є порушенням права учасників судового процесу на розгляд справи упродовж розумного строку.

5.1.2.6. Отже, колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними АТ «Фармак» у касаційній скарзі щодо безпідставного зупинення провадження у справі та невірного застосування вимог Конвенції у правовідносинах щодо повідомлення третіх осіб, оскільки суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості направити відповідно до статті 10 Конвенції судовий документ безпосередньо поштою особі, яка перебуває за кордоном та є у цій справі третьою особою і не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі, у зв`язку з чим ухвала Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 відповідно до статті 310 ГПК України підлягає скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справа - направленню для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

Оскільки в даному випадку справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства «Фармак» задовольнити.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 зі справи № 911/165/18 скасувати.

3. Справу передати до Північного апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова