ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/443/19Головуючий по 1 інстанції

Категорія: 305000000 Яценко Г. М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Бондаренка С.І., Вініченка Б.Б., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Прокуратури Черкаської області на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 16 липня 2019 року (повний текст рішення виготовлено 25 липня 2019 року) у складі судді Яценко Г.М. у справі за позовом Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Звенигородської міської ради Черкаської області до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого як безпідставно набуте майно, - :

в с т а н о в и в :

У грудні 2018 року заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури, діючи в інтересах держави, звернувся з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Всупереч положенням ст.ст. 120, 125 ЗК України відповідач не оформив та не зареєстрував речове право на земельну ділянку, розташовану під нерухомістю, шляхом укладення договору оренди та його державної реєстрації в установленому порядку.

Звенигородською міською радою Черкаської області 19.12.2017 року направлено ОСОБА_1 лист за № 671/02-11 щодо відшкодування збитків та оформлення права користування вищевказаною земельною ділянкою шляхом укладення договору оренди землі.

ОСОБА_1 не виконав вимоги щодо відшкодування збитків та оформлення права користування земельною ділянкою.

На момент звернення до суду з позовною заявою відповідач не сплачував земельний податок, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не виготовлена та не затверджена. При цьому, відповідач продовжує використовувати земельну ділянку.

Всього до сплати за користування земельною ділянкою площею 0,2273 га по АДРЕСА_1 , за період з 01.12.2015 року по 30.11.2018 року до місцевого бюджету має надійти 129314,11 грн.

Відтак, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно, у відповідача виник обов`язок укласти договір оренди земельної ділянки з подальшою його реєстрацією та сплатою орендної плати за землю.

В діях відповідача наявний факт використання вказаної земельної ділянки без достатньої правової підстави, після переходу до відповідача права власності на нерухоме майно. У ОСОБА_1 відсутні будь-які інші правовстановлюючі документи, які посвідчували б факт правомірного використання вищевказаної земельної ділянки.

Внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів та не здійснюючи плату за землю з 01 грудня 2015 року по 30 листопада 2018 року, ОСОБА_1 за рахунок Звенигородської міської ради отримав дохід у вигляді грошових коштів у розмірі 129314, 11 грн.

Таким чином, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на користь Звенигородської міської ради кошти у розмірі 129 314 грн. 11 коп. та судові витрати у сумі 1 939 грн. 71 коп.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 16 липня 2019 року позовні вимоги залишено без задоволення у зв`язку з тим, що позивачем не підтверджені виключні підстави для здійснення прокуратурою функцій представництва інтересів держави в особі Звенигородської міської ради.

Рішення оскаржено прокуратурою Черкаської області в апеляційному порядку.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що виключні підстави для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави передбачені в ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», тобто у разі якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган влади або у разі відсутності такого органу. Звенигородська міська рада з моменту виникнення спору в 2007 році не зверталась до суду для захисту своїх майнових прав, належним чином не реалізувала свої повноваження щодо стягнення з відповідача заявлених позивачем грошових коштів. Таким чином, апелянт вважає, що бездіяльністю Звенигородської міської ради порушуються економічні інтереси держави в умовах дефіциту бюджету. Саме така бездіяльність стала підставою для звернення до суду за захистом інтересів держави прокурора. Чинним законодавством не встановлено чіткий перелік доказів, які прокурор повинен надати суду на підтвердження нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідним органом місцевого самоврядування.

Вважаючи, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність виключних випадків для здійснення представництва прокурором інтересів держави в даному випадку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, апелянт просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

На апеляційну скаргу надійшов відзив від ОСОБА_1 , в якому викладена незгода відповідача з аргументами скарги. Водночас доводи відповідача повторюють висновки суду першої інстанції, які він вважає законними та обґрунтованими. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову у розмірі 129314 грн. 11 коп., суд апеляційної інстанції проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки №148758854, від 10.12.2018 встановлено, що ОСОБА_1 , є власником нежитлової будівлі, що знаходиться АДРЕСА_1 (а.с. 15-16, 20).

Право власності виникло на підставі договору купівлі - продажу, зареєстрованого у приватного нотаріуса Бедратої Н.М. від 02.08.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець набув у власність нежитлову будівлю - приміщення літнього кінотеатру «А», кінооператорської «а-1», убиральні «Б», що знаходяться на АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці розміром 2273 кв.м та має загальну площу 324,7 кв.м (а.с. 17-18).

Відповідно до листа від 19.12.2017 (а.с. 19) виконавчий комітет Звенигородської міської ради звернувся до ОСОБА_1 про відшкодування останнім збитків, завданих міському бюджету внаслідок неукладення ним договору оренди земельної ділянки, в розмірі 73 815 грн. 86 коп. станом на 01.12.2017.

Згідно з витягом міськрайонного управління у Звенигородському районі та м. Ватутіне ГУ Держгеокадастру у Черкаській області № 257 від 27.04.2018 року - земельна ділянка площею 0,2273 га, яка розташована АДРЕСА_1 , відноситься до земель житлової та громадської забудови.

Рішенням Звенигородської міської ради від 29.01.2016 року №3-4/VII «Про внесення змін до рішення міської ради від 26.06.2015 року №58-9/ VI «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік на території м. Звенигородка» розмір відсотків від грошової оцінки землі, що застосовуються для обчислення орендної плати за користування земельними ділянками на території м. Звенигородка (землі громадської забудови: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) становить 7%.

Рішенням Звенигородської міської ради від 01.07.2016 року №9-1/VII «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік на території м. Звенигородка» розмір відсотків від грошової оцінки землі, що застосовуються для обчислення орендної плати за користування земельними ділянками на території м. Звенигородка (землі громадської забудови: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) становить 7%.

Рішенням Звенигородської міської ради від 16.06.2017 року №9-1/VII «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік на території м. Звенигородка» розмір відсотків від грошової оцінки землі, що застосовуються для обчислення орендної плати за користування земельними ділянками на території м. Звенигородка (землі громадської забудови: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) становить 7%.

Також, рішенням Звенигородської міської ради від 23.01.201 року №28-6/VI «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Звенигородка» базова вартість 1 кв.м. земель м . Звенигородка - 56,61 грн./кв.м.

Звенигородська міська рада надала до Звенигородської місцевої прокуратури розрахунок (лист за №226/02-18 від 04.05.2018 року), відповідно до якого ОСОБА_1 має сплатити за користування земельною ділянкою площею 0,2273 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.01.2015 р. по 30.04.2018 рік -116704 грн. 97 коп.

Нормативна грошова оцінка даної земельної ділянки становить: станом на 01.01.2015 р -210638, 91 грн.; станом на 01.01.2016 р-603413,31 грн.; станом на 01.1.2017 р-639849,50 грн.; станом на 01.01.2018 р-639849,50 грн.

Як наслідок, з 01 грудня 2015 року: 210638,91/100*7=14744,72грн/12*1=1228,72 грн.

2016 рік: 603413,31/100*7%=42238,93 грн.

2017 рік: 639849,50/100*7%=44789,46 грн.

З 01 січня по 30 листопада 2018 року: 639849, 50/100*7=44789,46 грн./12*11=41057 грн.

Внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів та не здійснюючи плату за землю з 1 грудня 2015 року по 30 листопада 2018 року, ОСОБА_1 за рахунок Звенигородської міської ради отримав дохід у вигляді грошових коштів у розмірі 129314,11 грн.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком районного суду про відсутність підстав для здійснення прокуратурою функцій представництва інтересів держави в особі Звенигородської міської ради і звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону).

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskayav. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).

Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104/ цс 19, а також Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 450/1615/18.

Суд першої інстанції, зазначаючи про відсутність в даному випадку підстав для представництва інтересів держави прокуратурою, вказав на те, що саме по собі незвернення суб`єкта владних повноважень (Звенигородської міської ради) до суду з позовом не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функції із захисту інтересів держави, тому не є підставою для прийняття позову від прокуратури.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор заявив позов до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого як безпідставно набуте майно, а також на виконання ч .4 ст. 56 ЦПК України, абзацу першого ч. 3, абзацу першого ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви обґрунтував, на його думку підстави для представництва інтересів держави, а також навів підстави позову.

Зокрема, у позовній заяві прокурор мотивував підстави представництва інтересів держави тим, що внаслідок неукладення ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки порушуються інтереси держави, що полягають у необхідності дотримання законності при надходженні коштів орендної плати до державного та місцевого бюджетів. Орган уповноважений звертатись до суду, Звенигородська міська рада, впродовж тривалого часу, з моменту виникнення спору, а саме з 2007 року, не забезпечує належним чином стягнення з відповідача належних грошових коштів.

Крім того, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор попередньо до звернення до суду з вказаним позовом повідомив відповідний суб`єкт владних повноважень про вжиття заходів представницького характеру (а.с. 29).

Суд першої інстанції встановив, що прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва. Проте суд вважав означену підставу помилковою та вказав, що прокурор не надав докази на підтвердження підстави представництва (неналежне здійснення Звенигородською міською радою своїх функції із відновлення порушеного інтересу держави)

Розглянувши надані прокурором докази підтвердження наявності у нього підстав для представництва інтересів держави, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про їх необґрунтованість та недостатність.

Наведені вище норми зобов`язують прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином або суб`єктом владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, Звенигородська міська рада 19.12.2017 зверталась до ОСОБА_1 з вимогою про відшкодування збитків, завданих останнім внаслідок неукладення договору оренди земельної ділянки, в сумі 73815 грн. 86 коп. (а.с. 19).

У зв`язку з тим, що станом на 01.05.2018 договір оренди землі ОСОБА_1 не було укладено, Звенигородська міська рада звернулась до комісії з відшкодування збитків власнику землі Звенигородської РДА для визначення розміру завданого міській раді збитку внаслідок неодержаного доходу (а.с. 21)

04.05.2018 року Звенигородська міська рада звернулась до заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури з проханням вжити заходи представницького характеру у зв`язку з порушенням земельного законодавства щодо безоплатного використання земельної ділянки, з наведенням розрахунку збитків за період з 01.01.2015 по 30.04.2018 (а.с. 25-28).

На вказаний лист прокуратура 27.12.2018 повідомила про підготовку позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення коштів, з посиланням на ч. 4 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» щодо обов`язку прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень (а.с. 29).

Таким чином, прокурор на виконання вимог законодавства належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, зокрема у зв`язку з неналежним здійсненням міською радою своїх повноважень.

Що стосується суті позовних вимог, то суд апеляційної інстанції вважає їх обґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та є об`єктом права власності українського народу, право власності на землю набувається і реалізується державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач правомірно володіє лише приміщеннями нежитлової будівлі, що знаходиться АДРЕСА_1 . Право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу від 02.08.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець набув у власність нежитлову будівлю, яка розташована на земельній ділянці розміром 2273 кв.м (а.с. 17-18).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Безпідставне набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме, придбання відповідачем у власність будівлі, яка безпосередньо пов`язана із земельною ділянкою.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруд) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень».

Таким чином, з огляду на те, що речові права відповідача на земельну ділянку не реєструвались, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому він використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Отже, у зв`язку з тим, що правова підстава для набуття (збереження) майна - земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,2273 га у відповідача відсутня, у Звенигородської міської ради правомірно виникло право на стягнення коштів, отриманих безпідставно, як суми, яку мав би отримати місцевий бюджет.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 14.1.36, 14.1.125, 288.5 ПК України).

Позивачем обґрунтовано, що ОСОБА_1 фактично одержав дохід у результаті нездійснення плати за землю, а саме, в період з 01.12.2015 по 30.11.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, у результаті чого безоплатно користувався цією земельною ділянкою, тобто безпідставно набув дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, у розмірі 129314,11 грн.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, провадження № 14-77цс18, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

При цьому виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

З огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

За таких обставин, виходячи з вимог позовної заяви, колегія суддів вважає доведеними аргументи прокурора щодо наявності підстав для застосування ст. 1212 ЦК України та стягнення із відповідача на користь Звенигородської міської ради 129314,11 грн. як безпідставно набутий за рахунок міської ради дохід у зв`язку з безоплатним користування земельною ділянкою за період з 01.12.2015 по 30.11.2018.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Підтверджені понесені прокуратурою Черкаської області судові витрати складаються з судового збору за звернення з позовом (1939,71 грн. - а.с. 1) та з апеляційною скаргою (2 909,57 грн. - а.с. 124), всього на суму 4 849 грн. 28 коп.

Тому з відповідача слід стягнути судові витрати на користь прокуратури Черкаської області в сумі 4 849 грн. 28 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 35, 141, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Прокуратури Черкаської області задовольнити.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 16 липня 2019 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення.

Позов Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Звенигородської міської ради Черкаської області до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого як безпідставно набуте майно, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Звенигородської міської ради Черкаської області кошти в розмірі 129 314 грн. 11 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Черкаської області судові витрати в розмірі 4 849 грн. 28 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді