Справа № 345/1161/19

Провадження № 22-ц/4808/1157/19

Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.

Суддя-доповідач Василишин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача  Василишин Л.В.,

суддів:   Максюти І.О., Матківського Р.Й.,

секретаря   Петріва Д.Б.

за участю представника апелянта адвоката Ясінця В.П.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Калуського міськрайонного суду від 17 липня 2019 року у складі судді Кардаш О.І., ухвалене у м.Калуш, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача без самостійних вимог – Мостищенська сільська рада, про усунення перешкод щодо землекористування,-

в с т а н о в и в:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаним позовом.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона є власником домоволодіння та земельної ділянки, загальною площею 0,0565 га, кадастровий номер 2622884301:01:003:0097, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку визначено, що ділянка межує однією із сторін з дорогою (заїзд по вулиці Робітнича).

На підставі рішення Калуського міськрайонного суду від 12.12.2012 відповідач по справі - ОСОБА_3 зареєструвала право приватної власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 . При цьому, згідно вказаного рішення суду державним актом підтверджувалось 0,864 га земельної ділянки, а за записами погосподарської книги – 0,11 га. Тобто, ОСОБА_3 не має права на виділення ділянки площею 0,1384 га.

Між господарством позивача по АДРЕСА_1 та господарством відповідача по АДРЕСА_2 загального користування шириною 6 м.

Позивач вказала, що відповідач безпідставно самовільно змістила межі земельної ділянки, яка є під її домоволодінням та зменшила ширину проїзду по АДРЕСА_2 з АДРЕСА_3 3,1 АДРЕСА_4 шляхом встановлення вздовж дороги 15 металічних стовпчиків.

У зв`язку з цим жителі с. Мостище Калуського району впродовж тривалого часу звертаються до органів державної влади та місцевого самоврядування щодо незаконного перешкоджання ОСОБА_3 та її батьком ОСОБА_4 користуватися дорогою загального призначення. Вважає, що своїми діями відповідач порушує норми ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень».

Позивач також вказала, що Державною інспекцією сільського господарства в Івано-Франківській області було зобов`язано  батька відповідача -  ОСОБА_4 до 22.04.2013 року ліквідувати самовільно встановлені п`ятнадцять металевих стовпчиків на загальному заїзді, та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.ст. 53-1, 188-5 КУпАП.

Рішенням Калуського міськрайонного суду  Івано-Франківської області від 23.07.2013 року за позовною заявою Мостищенської сільської ради до ОСОБА_4 про усунення порушень вимог земельного законодавства, ОСОБА_4 зобов`язано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (громадську дорогу) площею 0,0228 га за адресом АДРЕСА_2 , демонтувати самовільно встановлені стовпчики і не чинити перешкод в користуванні громадською дорогою. Однак, вказане рішення суду не виконано оскільки батько не є власником домоволодіння.

Відповідач ОСОБА_3 стверджує, що рішення Калуського міськрайонного суду  Івано-Франківської області від 23.07.2013 року  її не стосується, тому вона крім стовпчиків встановила ще металічну сітку.

Рішенням Мостищенської сільської ради від 26.03.2015 № 30-35/2015 ОСОБА_4 відмовлено в затвердженні технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_2 .

Таким чином, відповідач порушує право позивача на користування (без позбавлення права володіння) приватною земельною ділянкою та приватним нерухомим майном, розміщеним на цій земельній ділянці, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яка межує із землями, що перебувають у володінні – від А до Б – дорога, від Б до В – ОСОБА_5 ,М., від В до ОСОБА_6 , зі сторони на плані від А до Б – дорога порушується, бо частину цієї дороги захоплено та огороджено, як начебто приватна власність ОСОБА_3

Посилаючись на положення ст.ст.18,19,39,71,78,83,103,152 ЗК України, ст.ст.376,386,391 ЦК України, позивач просила суд: зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 приватною земельною ділянкою та нерухомим майном, розміщеним на цій земельній ділянці, заїздом між будинковолодіннями АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу самовільно встановленої огорожі із металічних стовпчиків і сітки. Крім того, уточнивши позовні вимоги (а.с.98),просила зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 приватною земельною ділянкою та нерухомим майном, розміщеним на цій земельній ділянці, заїздом між будинковолодіннями АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , шляхом перенесення самовільно встановленої огорожі із металічних стовпчиків і сітки на відстань 3,5 м. від межі земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер 2622884301:01:003:0097 в сторону будинковолодіння ОСОБА_3 .

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 17 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою (кадастровий номер 2622884301:01:003:0097) та нерухомим майном, розміщеній на цій земельній ділянці, заїздом між будинковолодіннями АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу самовільно встановленої загорожі із металічних стовпчиків і сітки.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1   1800,00 грн. витрат за надання правової допомоги та 768,40 грн. судового збору.

Відповідач ОСОБА_3 на рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначила, що в оскаржуваному рішенні суд вказав, що сторони по справі є суміжними землекористувачами. Однак, між земельними ділянками, на яких знаходяться домоволодіння позивача і відповідача є два заїзди: один шириною 3,10 м (заїзд до ОСОБА_7 і відповідачки) другий – шириною 3,7 м. (до інших господарств, в тому числі і позивачки). Така обставина підтверджується листом Мостищенської сільської ради від 28.04.2012 року (а.с.52).

Апелянт стверджує, що не захоплювала дороги і не встановлювала огорожі, а спірна огорожа була встановлена ще до її народження батьком. Факт існування паркану близько 30 років підтверджується технічним паспортом на житловий будинок від 10.11.1990 року (а.с.75-77), листом Мостищенської сільської ради від 05.07.2018 року (а.с.26), технічним паспортом на житловий будинок від 19.09.2012 року (а.с.85-88).

Суд у рішенні також посилається на те, що заїзд шириною 6 м було передбачено лише генеральним планом в 1995 році, тобто після того, як паркан було встановлено і після видачі сільською радою свідоцтва про право власності на домоволодіння, в склад якого увійшов і спірний паркан.

Згідно кадастрового плану земельної ділянки (а.с.92), який зроблено в процесі виготовлення технічної документації щодо відводу ОСОБА_3 земельної ділянки у власність, ширина земельної ділянки (вздовж межівника ОСОБА_8 – від точки А до точки Б) складає 26,68м, що відповідає ширині земельної ділянки згідно будівельного паспорту ОСОБА_9 за 1989 рік. При цьому в схемі виносу в натурі господарських будівель даного будівельного паспорту, з протилежного боку спірного паркану взагалі був город, а не заїзд.

Апелянт вважає, що матеріали геодезичних вишукувань земельної ділянки позивачки (а.с.64) не є допустимим показом порушення нею земельного законодавства, оскільки у них не зазначено для якої землевпорядної документації цей план складався, не погоджувалися фактичні межі земельної ділянки з відповідачкою, а закріплення цих меж також здійснено у її відсутності. В цьому плані вказано, що на початку земельної ділянки позивачки ширина заїзду (від земельної ділянки позивачки до паркану ОСОБА_4 ) становить 6,76 м., а між земельною ділянкою позивачки та початком паркану ОСОБА_3 вже 5,51м. Тобто звуження заїзду на 1,2м. відбулось саме за рахунок розширення земельної ділянки позивачки.

Щодо правомірності встановлення спірної огорожі апелянт зазначила, що відповідно до Постанови КМУ від 07.06.2017 року №406 для спорудження паркану дозвільних документів не потрібно, а отже спірний паркан не є самочинним будівництвом.

ОСОБА_3 також вважає, що суд, зобов`язавши її демонтувати огорожу, фактично вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачка просила усунути перешкоди шляхом перенесення огорожі.

Суд у рішенні вказав, що немає доказів щодо встановлення меж земельної ділянки відповідача. Відтак висновок суду, що спірний паркан побудовано за межами земельної ділянки відповідача є припущенням.

Крім того, позивачкою не вказано, яке її право порушено, в чому полягає суть порушення та якими доказами підтверджується те, що позивачка не може вільно і безперешкодно користуватись належним їй майном.

Також апелянт посилається на положення ст.376 ЦК України, згідно якої право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади та місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права.

Посилання позивача на невідповідність спірної огорожі нормам ДБН 306-92** не заслуговують на увагу, оскільки дані норми введені в дію в 1992 році, тобто більше як через 20 років після того як було збудовано паркан та після того, коли право власності на паркан, як складову частину домоволодіння, було визнано Копанківською сільською радою шляхом видачі свідоцтва про право власності.

Щодо посилання суду на генеральний план села Мостище, як на підставу підтвердження того, що дорога завужена, то апелянт посилається на те, що згідно ст.19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території визначає порядок організації транспортного і пішохідного руху, якого немає у матеріалах справи.

З наведених підстав апелянт просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 та третя особа без самостійних вимог – Мостищенська сільська рада подали відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України, у якому вказали на обгрунтованість рішення суду, просили апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення суду першої інстанції без змін.

Окрім того, Мостищенська сільська рада зазначила, що питання, пов`язане з існуванням дороги по вул.Робітничій в т.ч. проїзду до будинків жителів села Мостище – ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 – батька відповідачки та ОСОБА_14 – батька позивача, розглядалось неодноразово.

Згідно Генерального плану села ширина цієї дороги (проїзду) становить в середньому 6 метрів. Всупереч Генеральному плану відповідач встановила по середині вулиці межові знаки. У зв`язку з цим позивач не може огородити свою земельну ділянку, тому що інші жителі вулиці не будуть мати автомобільного проїзду.

ОСОБА_3 збудувала господарські будівлі (гараж, літню кухню) з порушенням будівельних норм. Також, замість того, щоб забрати огорожу з середини вулиці, вона зняла огорожу, яка проходила повз літню кухню і гараж, тим самим самовільно збільшила земельну ділянку на 0,0228га.

Сільська рада відмовила в приватизації земельної ділянки в більшому розмірі, порівняно з даними погосподарського обліку.

В судовому засіданні представник апелянта вимоги скарги підтримав повністю, просив її задоволити.

Позивач та її представник апеляційну скаргу не визнали. Просили відмовити в її задоволенні.

В попередньому судовому засіданні представник сільської ради скаргу заперечила, просила її відхилити.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.367  ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_3 є суміжними землекористувачами, між господарствами яких проходить дорога загального користування шириною 6м, що підтверджується генеральним планом села Мостище. Відповідачка самовільно встановила огорожу з металевих стовпців та сітки біля свого домоволодіння, захопивши частину дороги, чим створює перешкоди позивачці у користуванні даною дорогою.

Задовольняючи позов частково, суд вказав, що позивач просить суд зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою та нерухомим майном, розміщеним на цій земельній ділянці, заїздом між будинковолодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом перенесення самовільно встановленої загорожі із металічних стовпчиків і сітки на відстань 3, 5 м від межі земельної ділянки ОСОБА_1 в сторону будинковолодіння ОСОБА_3 Однак, жодних доказів щодо встановлення меж земельної ділянки відповідача суду не надано, що унеможливлює визначення конкретної відстані для перенесення спірного паркану, а тому на думку суду, усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою можливо шляхом демонтажу самовільно встановленої загорожі із металічних стовпчиків і сітки.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необгрунтованість доводів апелянта з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом  від 11.12.2017 року позивачка ОСОБА_1 є власником домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що складається із житлового будинку житловою площею 47,8 кв.м., загальною площею 96,7 кв.м., зазначеного в плані літерою «А», стайні, загальною площею 19,7 кв.м., зазначена - «Б», стодоли, загальною площею 28,0 кв.м., зазначена - «В», убиральні, загальною площею 1,0 кв.м., зазначена – «Г», огорожі, загальною площею 49,4 кв. м., зазначена - № 1, огорожі, загальною площею 15,0 кв.м., зазначена - № 2.

Вказане майно належало спадкодавцю ОСОБА_14 (батьку позивачки), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8,9).

На підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.12.2017 року  ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,0565 га, кадастровий номер 2622884301:01:003:0097, що знаходяться за цією ж адресою, (а.с. 14,15).

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12.12.2012 року за ОСОБА_3 визнано право власності на спадкове майно, а саме: на будинковолодіння в цілому, що знаходиться в АДРЕСА_5 ) та земельну ділянку, площею 0,8640 га для ведення сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах Мостищенської сільської ради  (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ №099672 від 07.02.2006 року), (а.с.81).

Згідно витягу про державну реєстрацію прав ОСОБА_3 на підставі рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12.12.2012 року зареєструвала право приватної власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 (а.с. 16, 81).

Встановлено, що 30.06.2011 року комісією у складі голови земельної комісії, секретаря комісії, заступника голови комісії, в присутності голови сільської ради розглянули заяви гр. ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та картографічні матеріали  (викопіровки) по скаргах, вирішили: встановити вулицю (проїзд) спочатку від вул. Робітничої шириною 6м. (згідно картографічних матеріалів), встановити ширину вулиці 6,80м. на початку житлового будинку гр. ОСОБА_14 (батька позивача) до паркана гр. ОСОБА_4 (ширина 3,10м. – де встановлені ворота), зобов`язано жителів с.Мостище – ОСОБА_15 В., ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 – підтримувати вулицю (проїзд) у належному стані, про що складено Акт (а.с.50).

Листом Мостищенської сільської ради від 28.04.2012 року  повідомлено Голову Калуської РДА про те, що жителі села Мостище ( ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 ) звертались до виконкому сільської ради про встановлення проїзду.

Земельна (узгоджувальна) комісія на місці вирішила, що згідно генплану ширина проїзду в середньому 6м. , а далі, вулиця ділиться на дві часин, але загальна ширина – 6,80м.  від гр. ОСОБА_4 ширина – 3,10 м., тому що там вже встановлені ворота до господарства ОСОБА_7 і це є заїзд до двох господарів, котрі по згоді встановили ворота.

Інша частина вулиці становить від будинку гр. ОСОБА_18 3,70м. Громадянин ОСОБА_14 хоче зробити загорожу 1м. від будинку, тоді проїзд становитиме 2,70м., за що інші користувачі, а саме ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 – проти. Гр. ОСОБА_4 самовільно встановив по середині вулиці межові знаки. При неодноразових попередженнях знаки повторно встановлює, коли на карті у тій часині проїзду вказано 6м. (а.с.52).

Листом Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області від 11.09.2012 року № 04-01/707 голову Калуської РДА повідомлено, що державним інспектором у сфері державного контролю за використанням і охороною земель з виїздом на місце 15.08.2012 встановлено, що ОСОБА_4 самовільно встановив 15 металевих стовпчиків на загальному проїзді, чим самовільно розділив проїзд на 2 частини.

По даному факту складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протокол про адміністративне порушення за ст.53-1 КУпАП, видано припис №001303 про усунення порушень вимог земельного законодавства. Згідно Методики, затвердженої Постановою КМУ від 25.08.2007 року, нарахована шкода, завдана Мостищенській сільській раді в розмірі 290,14 грн.

Як вбачається з рішення Мостищенської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 22.03.2013 № 37-18/2013, обговоривши зміст клопотання Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області щодо порушення ОСОБА_4 земельного законодавства та невиконання приписів Державної інспекції сільського господарства, сільська рада вирішила повторно попередити ОСОБА_4 щодо порушення ним земельного законодавства, а саме самовільного встановлення п`ятнадцяти металевих стовпчиків на загальному заїзді до домоволодіння та самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0228 га, а також зобов`язано ОСОБА_4 до 22.04.2013 року ліквідувати самовільно встановлені п`ятнадцять металевих стовпчиків на загальному заїзді до домоволодіння по АДРЕСА_2 (а.с. 20).

Рішенням Мостищенської сільської ради від 08.05.2014 року  №30-26/2014 затверджено ширину заїзду до домоволодінь гр. ОСОБА_8 у розмірі 3,10м. (а.с.90). кадастровий план додається (а.с.92).

На виконання рішення Львівського апеляційного суду від 24.02.2015 Мостищенською сільською радою прийнято рішення №30-35/2015 від 26.03.2015 року, яким ОСОБА_3 відмовлено в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою віл. АДРЕСА_2 у зв`язку з відсутністю надання пакету оригіналів документів, в наданих копіях надаються суперечливі дані (а.с. 23).

Рішенням Мостищенської ради від 08.07.2016 року №77-5/2016 року сільська рада рекомендувала ОСОБА_1 та ОСОБА_19 звернутися до суду щодо законності встановлення огорожі гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 , 21,23 (а.с.54).

За даними довідки виконкому Мостищенської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 04.04.2016 №169 між господарством ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) та господарством ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 користування. Згідно генерального плану села Мостище АДРЕСА_2 становить АДРЕСА_3 .  (а.с. 24).

Згідно довідки, виданої виконкомом Мостищенської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області № 170 від 04.04.2016 господарські будівлі ОСОБА_3 в АДРЕСА_2 побудовані з порушенням будівельних норм (а.с. 99).

З листа Мостищенської сільської ради від 05.07.2018 року вбачається, що згідно генерального плану села, затвердженого у 2015 року, ширина вулиці від початку АДРЕСА_2 становить 6,8 м. При цьому, там де встановлено огорожу ширина складає 6 м (3.10 м до заїзду господарств Н. Станіславів і ОСОБА_20 ). Згідно генплану огорожа з сітки повинна бути від подвір`я ОСОБА_20 до початку стайні ОСОБА_21 Решту огорожі встановлено без погодження сусідів та без письмового дозволу сільської ради. (а.с. 25, 26).

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 23.07.13р. у справі № 345/3729/13-ц за позовом сільської ради було зобов`язано ОСОБА_4 (батька відповідача) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (громадську дорогу) площею 0,0228 га. За адресою АДРЕСА_2 , демонтувати самовільно встановлені стовпчики і не чинити перешкод у користуванні громадською дорогою.

Згідно листа ВДВС Калуського міськрайонного управління юстиції на виконанні відділу перебував виконавчий лист №345/3729/13 –ц від 31.01.2014 про зобов`язання ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (громадську дорогу) площею 0,0228 га за адресою АДРЕСА_2 шляхом демонтажу самовільно встановлених стовпчиків. Рішення суду ОСОБА_4 виконав добровільно.

У зв`язку із зазначеним, постановою державного виконавця від 14.04.2014 року виконавче провадження закінчено, (а.с. 45, 46-47).

Фактично, як пояснила апеляційному суду позивач та не заперечив представник апелянта , для існування дороги запроектованої сільською радою, ОСОБА_1 повинна була демонтувати свої ворота, а ОСОБА_4 – демонтувати огорожу із сітки,-  за таких умов буде існувати дорога шириною 6м.

Проте вона свою частину огорожі забрала, а  ОСОБА_4 спірну огорожу не демонтував, а забрав іншу, яка була з іншої сторони його господарства.

На виконання ж наведеного рішення суду від 23.07.13р. ОСОБА_4 було демонтовано 15 металевих стовпчиків , які ним були встановлені до початку вул. Робітничої, як виконання судового рішення. Однак огорожа, яка мала бути демонтована на виконання рішення сільської ради про встановлення дороги, ним демонтовано не було, що і стало предметом даного спору.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно ст. 90 Земельного кодексу України визначено, що власники земельних ділянок мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно п. г ч.1 ст. 91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 ЦК України,  власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При цьому, дана норма закону передбачає, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно до ст.ст. 103, 152, 153 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них. Власник та користувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобіганню вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом способів.

В спірному випадку, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем ОСОБА_3 як власником майна, чиняться позивачу перешкоди в користуванні дорогою загального користування, оскільки не зважаючи на визначення за генеральним планом села дороги шириною 6м., відповідачем не демонтовано огорожу, що передбачалося органом місцевого самоврядування при її встановленні.

Внаслідок цього, залишилася огорожа, яка знаходиться посередині дороги та утруднює заїзд позивача до власного будинку а також зумовлює рух по вулиці повз стіну її будинку, внаслідок звуження проїзду.

Тобто судом правильно встановлено факт порушеного права позивача, яке останній вправі захистити в обраний спосіб.

Доводи апелянта щодо виходу суду за межі вимог позивача не заслуговують на увагу, оскільки за змістом ч.2 ст.5 ЦПК України  у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Щодо  доводів апелянта про відсутність порушеного права позивача та неналежності самого позивача слід зазначити таке.

Не зважаючи на те, що дорога перебуває у власності територіальної громади, право позивача не може бути залежним від реалізації своїх повноважень органом місцевого самоврядування, якщо в тому числі, порушується і його право. Останній скористався таким правом та звернувся до суду, тому суд не вправі обмежувати захист такого права з огляду на зміст норми ст. 5 ЦПК України.

Факт порушеного права судом встановлено - неможливість позивача користуватися дорогою визначеної ширини, утруднення заїзду позивача до власного будинку, а також рух по вулиці повз стіну будинку позивача, внаслідок звуження проїзду. Зазначені обставини відповідачем не спростовано.

Посилання сторони апелянта на відсутність у неї обов`язку демонтувати власну огорожу, оскільки апелянт отримала у власність будинок та всі споруди, які були на земельній ділянці в тому числі, огорожу, на увагу не заслуговують, оскільки за змістом ст.319 ЦКУ власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, однак має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

В даному випадку, відповідачу як власнику майна з часу оформлення права на спадкове майно було відомо про проектування в спірному місці дороги та необхідність демонтувати огорожу, однак жодних дій нею вчинено не було, рішення органу місцевого самоврядування з цього приводу від 08.07.2016 року за № 77-5/2016 не виконувалося. Оскільки власність зобов`язує, а факт порушення прав позивача внаслідок існування огорожі  існує, ОСОБА_3 зобов`язана її демонтувати.

Посилання апелянта на те, що такий спір уже вирішено щодо батька відповідача та рішення Калуського міськрайонного суду від 23.07.13р. у справі № 345/3729/13-ц виконано неналежні, оскільки такий стосувався самовільно споруджених ОСОБА_4 15 металічних стовпчиків, які ним демонтовано і не стосується предмету даного спору.

З приводу тверджень апелянта щодо нечіткості та неясності рішення суду в частині визначення технічних параментів того, що повинно бути демонтовано слід зазначити таке.

Актом земельної узгоджувальної комісії Мостищенської сільської ради від 30.06.2011 року за наслідком розгляду и заяв гр. ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та картографічних матеріалів  (викопіровки) по скаргах, було вирішено: встановити вулицю (проїзд) спочатку від вул.Робітничої шириною 6м. (згідно картографічних матеріалів), встановити ширину вулиці 6,80м. на початку житлового будинку гр. ОСОБА_14 (батька позивача) до паркана гр. ОСОБА_4 (ширина 3,10м. – де встановлені ворота), зобов`язано жителів с.Мостище – ОСОБА_15 В., ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 – підтримувати вулицю (проїзд) у належному стані, про що складено Акт (а.с.50).

Тобто сільською радою  сторонам було доведено до відома параметри, в межах яких мала існувати встановлена дорога з визначенням відстаней по кожному з господарств. Про це відповідач знала, що підтверджується її представником у відзиві на позов.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, що їх регулює та прийняв обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують  правильність висновків суду першої інстанції,  а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

                                                      п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 17 жовтня 2019 року.

Суддя-доповідач:       Василишин Л.В.

Судді:         Максюта І.О.

         Матківський Р.Й.