ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року                                                                                      Справа № 902/115/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В. ,  суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплокомуненерго" на ухвалу Господарського суду Вінницької області, від 6 серпня 2019 року в справі № 902/115/18 (суддя - Колбасов Ф.Ф.)

час та місце ухвалення: 6 серпня 2019 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; вступна і резолютивна частина проголошена о 14:30 год; повний текст ухвали складено 8 серпня 2019 року        

за заявою Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" від 31 липня 2019 року № 34/6340  про розстрочку виконання рішення Господарського суду Вінницької області                                    від 21 червня 2018 року в справі № 902/115/18          

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз"        

до Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго"

про стягнення 24645461 грн 77 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - Янкевич Л.Д.;

від Відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

 Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" (надалі – Позивач) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (надалі – Відповідач) про стягнення 24  645 461 грн 77 коп..

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 2 липня 2018 року в справі №902/115/18 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) було стягнуто  з Відповідача на користь Позивача  13  113  494 грн 49 коп. основного боргу, 495  588 грн 05 коп. пені, 71  926 грн 22 коп. 3 % річних, 178  783 грн 85 коп. інфляційних втрат. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача 207896 грн 89 коп.  витрат по сплаті судового збору.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 грудня 2018 року рішення господарського суду Вінницької області від 2 липня 2018 року залишено без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.  

Відповідач звернувся  в Господарський суд Вінницької області  із заявою від 31 липня 2019 року № 34/6340 про розстрочку виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 2 липня 2018 року у справі № 902/115/18, з таким графіком погашення боргу:   31 жовтня 2019 року - 100 000 грн;                      31 листопада 2019 року - 100 000 грн; 31 грудня 2019 року - 100 000 грн; 31 січня 2020 року - 100 000 грн; 29 лютого 2020 року - 100 000 грн; 31 березня 2020 року - 100 000 грн; 30 квітня 2020 року - 100 000 грн;            31 травня 2019 року - 100 000 грн; 30 червня 2020 року - 49 695 грн 01 коп..

Відповідач   в своїй заяві посилається на те, що він є комунальним підприємством, фінансування якого здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг споживачам, бюджетних коштів та є організацією, метою якої є  надання соціально-значимих послуг, а не отримання прибутку. Як вказав апелянт першочерговим завданням та метою діяльності підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії в першу чергу населенню, лікарням, дошкільним і шкільним навчальним закладам. Відповідач зазначив, що  станом на сьогоднішній день Відповідач знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані та всі незначні вільні обігові кошти підприємство направляє на оплату природного газу і в нього відсутні кошти в розмірі 849 695 грн 01 коп. для виконання  рішення суду в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 6 серпня  2019 року було відхилено заяву від 31 липня 2019 року № 34/6340, що надійшла від Відповідача про розстрочку виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 2 липня 2018 року в справі № 902/115/18.

Приймаючи дану ухвалу,  суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що  судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду, з врахуванням інфляційних процесів в економіці держави, також порушує матеріальні інтереси стягувача та призводить до негативних наслідків у його діяльності. Також суд першої інстнації в своїй ухвалі зауважив, що Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження утруднення чи унеможливлення повного виконання судового рішення по даній справі у разі нерозстрочення виконання цього судового рішення в даний час.

Також місцевий господарський суд зауважує, що у своїй заяві  Відповідач  не навів винятковості обставин, які б могли бути враховані судом для задоволення заяви про надання відстрочення  виконання рішення суду у даній справі, адже, наявність скрутного фінансового стану підприємства та дебіторської заборгованості споживачів не може бути розцінено судом як виняткову обставину.

Окрім того, судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі було зазначено про перебільшення твердження Відповідача про те, що своєчасна сплата ним залишку заборгованості у розмірі 849695 грн 01 коп. призведе до зриву опалювального сезону та може довести підприємство до банкрутства.

Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою,    Відповідач  звернувся до Північно-західного  апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою  в якій  з підстав,  висвітлених в ній,  просив  ухвалу місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення,  яким задоволити заяву Відповідача та розстрочити рішення місцевого господарського суду згідно зазначеного ним в заяві графіку погашення боргу.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач, зокрема, виходив  з того, у разі нерозстрочення боргу, Відповідач не матиме можливість своєчасно розпочати опалювальний сезон 2019-2020 років та поступово оплатити всю суму заборгованості, забезпечити безперебійне гаряче водопостачання та теплопостачання усіх споживачів м. Вінниці, проводити ремонтні та профілактичні  роботи  трубопроводів великого і малого діаметрів, котелень з метою підготовки та своєчасного початку опалювального сезону, а також вчасного усунення аварій та поривів тепломереж, які знаходяться у вкрай незадовільному стані.

Крім того Відповідач  посилається на те, що важкий фінансовий стан зумовлений несплатою різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідністю тарифів на теплову енергію фактичним витратам на її виробництво, проведенням значних обсягів ремонтних робіт. Підприємство має великі збитки, які утворилися внаслідок несвоєчасного перегляду тарифів за теплову енергію та дебіторською заборгованістю усіх категорій споживачів перед Відповідачем, розмір якої складає 190312000 грн. Крім того, як зазначає апелянт станом на 31 березня 2019 року сума кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги становила 463838000 грн.

Відповідач вважає, що виконання рішення суду зачіпає інтереси територіальної громади м. Вінниці, Вінницької міської ради (оскільки подальше примусове виконання рішення суду спричинить блокування рахунків підприємства та надалі може привести до зриву опалювального сезону 2019-2020 років, несвоєчасного усунення аварій тепломереж) та те, що вищеперелічені обставини є об`єктивними, непереборними і такими, що роблять неможливим виконання рішення господарського суду Вінницької області №902/115/18 від 02.07.2018р. найближчим часом.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2019 року (а. м.о. 117) відкрито апеляційне провадження в справі № 902/115/18 за апеляційною скаргою  Відповідача.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив Позивача, в котрому він заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає ухвалу місцевого суду такою, що винесена відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2019 року призначено справу  №902/115/18 до розгляду на 21 жовтня  2019 року об 10:30 год. (а. м.о. 120).

В судове засідання від 21 жовтня 2019 року представник  Відповідача не з`явився.

Відповідно до частини першої  статті 202 Господарського процесуального кодексу України       неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того,     суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1     статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що     ухвалою суду від 7 жовтня 2019 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України,  по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу   України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.     

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача, за наявними в матеріалах справи доказами, тим більше з огляду на закінчення стоку розгляду апеляційної скарги та зважаючи на те, що в матеріалах справи є апеляційна скарга Відповідача в котрій висвітлена його позиція з приводу винесеного судового  рішення.

В судовому засіданні від 21 жовтня 2019 року представник Позивача заперечив проти  доводів, наведених  в апеляційній скарзі,    та з підстав,    висвітлених в ній, просить суд  відмовити в її задоволенні, а    оскаржувану ухвалу залишити без змін, зазначивши, що Позивач також має кредиторську заборгованість перед: АТ «НАК «Нафтогаз України»; АТ «Укртрансгаз». Також апелянт зазначив, що він не звертався щодо примусового стягнення заборгованості, присудженої рішенням суду від 2 липня 2018 року.

 Заслухавши пояснення представника  Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та      пояснень стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, Північно – західного апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що    апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

При цьому,     апеляційний господарський суд    виходив з наступного.

Позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Відповідача про стягнення 24  645 461 грн 77 коп., з яких  22  842  617 грн 47 коп. основного боргу, 240  344 грн 04 коп. 3 % річних, 840  550 грн 37 коп. пені, 721  949 грн 88 коп.  інфляційних втрат, у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх обов`язків за Договором розподілу природного газу  від 1 січня 2016 року.

Господарським судом Вінницької області було прийнято до розгляду заяву про зменшення позовних вимог, згідно з якою  Позивач просив стягнути 13  113  494 грн 49 коп. основного боргу, 495  588 грн 05 коп. пені, 71  926 грн 22 коп. 3 % річних, 178  783 грн 85 коп. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Вінницької області позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача  13  113  494 грн 49 коп. основного боргу за послуги з розподілу природного газу за період лютого 2017 року - січня 2018 року, 495  588 грн 05 коп. пені, 71  926 грн 22 коп. 3 % річних, 178  783 грн 85 коп. інфляційних втрат. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 207  896 грн 89 коп..

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 грудня 2018 року рішення Господарського суду Вінницької області від 2 липня 2018 року залишено без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.  

Відповідач звернувся  в Господарський суд Вінницької області  із заявою від 31 липня 2019 року                № 34/6340 про відстрочку виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 2 липня 2018 року у справі № 902/115/18, з таким графіком погашення боргу:   31 жовтня 2019 року - 100 000 грн; 31 листопада 2019 року - 100 000 грн; 31 грудня 2019 року - 100 000 грн; 31 січня 2020 року - 100 000 грн; 29 лютого 2020 року - 100 000 грн; 31 березня 2020 року - 100 000 грн; 30 квітня 2020 року - 100 000 грн; 31 травня 2019 року - 100 000 грн; 30 червня 2020 року -  49 695 грн 01 коп..

Як вже зазначено вище в даній судовій постанові, Відповідач   в своїй заяві посилається на те, що він є комунальним підприємством, фінансування якого здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг споживачам, бюджетних коштів та є організацією, метою якої  надання соціально-значимих послуг, а не отримання прибутку. Першочерговим завданням та метою діяльності підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії в першу чергу населенню, лікарням, дошкільним і шкільним навчальним закладам. Як вказує Відповідач, він знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані та всі незначні вільні обігові кошти підприємство направляє на оплату природного газу і в нього відсутні кошти в розмірі 849 695 грн 01 коп. для виконання  рішення суду в повному обсязі.

Відповідно до частини 1  статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), — встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

ступінь вини відповідача у виникненні спору;

стосовно фізичної особи — тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

У частині 1  статті 33 Закону України «Про виконавче провадження»  передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Предметом судового розгляду в даній справі є заява Відповідача про розстрочку виконання рішення місцевого суду згідно зазначеного ним графіку погашення заборгованості.

Як зазначає апелянт  при розгляді питання про розстрочку виконання рішення мають враховуватися обставини передбачені    вимогами частини  4  статті 331 Гоподарського процесуального кодексу  України, а саме, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави.

При цьому Відповідач на підтвердження обставин щодо скрутного матеріально становища та утруднення виконання рішення суду долучив до матеріалів апеляційної скарги копії фінансових документів: баланс (звіт про фінансовий стан) за 2017 рік, 2018 рікё довідки про дебіторську заборгованість споживачів за надані послуги теплопостачання перед Відповідачем, котрі на його думку підтверджують скрутне матеріальне становище Відповідача.

Також, Відповідачем, в поданій ним апеляційній скарзі, було проведено аналіз організаційно-правової форми та діяльності Відповідача і Позивача на підставі статуту даних юридичних осіб, з повторним акцентуванням уваги щодо вкрай тяжкого фінансового становища відповідача, з огляду на те, що він є централізованим теплопостачальником у м. Вінниця, фінансування якого в основному здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг споживачам та бюджетних коштів.  

Водночас, колегія суддів дослідивши обставини справи та підтвердження їх доказами в правовому полі дії частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України звертає увагу, що диспозиція даної статті чітко розділяє коло суб`єктів до яких застосовуються ті чи інші обставини.

Апеляційний господарський суд наголошує на тому, що відповідно до положень чинної  частини  4  статті 331 Господарського процесуального кодексу України  передбачено що, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відтак  колегія суддів звертає увагу як апелянта, так і  місцевого господарського суду на те, що тяжке фінансове становище на якому акцентує увагу в своїй апеляційній скарзі Відповідач (долучаючи відповідні докази) в діючий редакції ГПК України з 15 грудня 2017 року, може слугувати підставою для відстрочки чи розстрочки виконання рішення суду виключно для  е фізичної особи, а не юридичної особи.

Що ж до юридичної особи (ним і є Відповідач), то частина 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України чітко  визначає випадки, які суд повинен врахувати при винесенні судового акту про розстрочку виконання рішення суду (ступінь вини у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

При цьому, з огляду  на те, що законодавець в пункті 2 частини 4 статті 331 ГПК України вже визначив, що матеріальний стан  є підставою для розстрочки чи відстрочки виконання судового рішення для фізичних осіб, суд апеляційної інстанції критично відноситься до позиції апелянта, щодо її повторного розгляду і як іншої надзвичайної події, адже інша надзвичайна подія в контексті даної статті, апріорі не може бути подією чи обставиною, котра вже вказувалася законодавцем перед даним визначенням (за загальним правилом означає те, чого не вказувалося до цього). Тобто матеріальний стан за діючим ГПК України не є підставою для відстрочки чи розстрочки виконання судового рішення для юридичної особи (котрою є Відповідач).   

Водночас, апеляційний господарський суд констатує і невідповідність поданих апелянтом доказів його доводам, адже  із досліджених у матеріалі справи доказів вбачається, що відповідно до довідки від 20 серпня 2019 року № 5-220/01/852/2019 Відповідачем відкрито рахунок в національній валюті в АБ «Укргазбанк», де станом на 20 серпня 2019 року залишок коштів становить 62  741 грн 69 коп. (а.с. 99), що повністю нівелює твердження Відповідача про відсутність коштів.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази, котрі б вказували про стихійне лихо чи інші надзвичайні події  відносно Відповідача (в той же час Відповідач і не доводить цих обставин).

Що ж стосується аналізу статутів Позивача і Відповідача, проведеного апелянтом у своїй апеляційній скарзі, то колегія суддів не приймає його до уваги, з огляду на таке.

Як уже було зазначене вище в даному судовому рішенні, даний аналіз Відповідачем був проведений з метою засвідчення скрутного фінансового становища Відповідача та зауваження про віднесення його до комунальної установи та фінансування з рахунку бюджету і залежності отримання прибутку від певних соціальних, на думку Відповідача, факторів.

  Між тим, Відповідачем було залишено поза увагою Закон України «Про ринок природного газу», у відповідності до дії якого ціни та товари, що виробляються суб`єктами природних монополій є предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій (котрим в даному випадку є Позивач).

Тому, саме Держава здійснює регулювання шляхом формування цінової і тарифної політики у сфері енергетики та комунальних послуг, а не сам Позивач, як констатує Відповідач в своїй апеляційній скарзі.

Поміж тим, на окрему увагу заслуговує й та обставина, що відповідно до листа від 17 січня 2019 року № 34/369 (а.с. 36) Відповідач самостійно визначив терміни виконання рішення суду від 2 липня 2018 року по справі № 902/115/18. Так, як зазначено у даному листі Відповідач зобов`язався сплачувати Позивачеві суму боргу рівними частинами із розрахунку 106  021 грн кожного місяця починаючи з 1 лютого 2019 року по 30 вересня 2019 року (з огляду на що відповідачем було сплачено 13  113  494 грн 49 коп. основного боргу в повному обсязі; 495  588 грн 05 коп. пені – частково, а саме 120  500 грн, тобто не оплаченим залишилося 849  695 грн 01 коп.).

При цьому, Позивачем не вчинялися дії із примусового стягнення суми боргу, присудженої рішенням Господарського суду Вінницької області від 2 липня 2018 року (в матеріалах справи відсутні докази відкриття виконавчого провадження та вчинення будь-яких примусових дій на виконання даного рішення).

З огляду на що колегія суддів проаналізувавши заяву Відповідача про відстрочку виконання рішення суду в розрізі наявного в матеріалах справи листа від 17 січня 2019 року (а.с. 36), звертає увагу, і на те, що Відповідач звернувся до суду ще до закінчення встановленого, саме ним терміну із добровільного виконання рішення суду.

Підсумовуючи усе вищеописане колегія суду констатує, що  доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції прийнято оспорювану ухвалу без доказів майнового становища Відповідача не заслуговують на увагу, з огляду на їх неналежність, як доказу, саме в правовому полі дії статті 331  Господарського процесуального кодексу України (котрої визначено право розстрочення або відстрочення з огляду на майновий стан виключно для фізичної особи).

Дане ж вказує на те, що апелянтом подано заяву про розстрочення з порушенням процесу, та по суті, за відсутності законної підстави для подачі такої заяви, що в свою чергу вказує на те, що дана заява не підлягає задоволенню.

Разом з тим апеляційний господарський суд констатує, що суд першої інстанції вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, врахував і матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансований стан, ступінь вини боржника у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави.

При цьому, місцевим господарським судом враховано і можливі негативні наслідки як для Відповідача (боржника) при виконанні рішення у встановлений строк, так і для Позивача (стягувача) при затримці виконання рішення.

Водночас, відповідно  до частини 1  статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні від 7 жовтня 2003 року Європейський суд з прав людини у справі «Корнілов проти України» дійшов висновку, що короткі затримки, менше ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а у рішенні від 17 вересня 2002 року Європейський суд з прав людини у справі "Крапивницький та інші проти України" зазначив, що навіть 2 роки та 7 місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченим статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).

Враховуючи усе вищенаведене в даній судовій постанові, колегія суддів констатує, що розстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, при наявності доказів та обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Відповідно до  статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на усе описане вище, наведені у апеляційній скарзі доводи про те, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено доводи Відповідача про наявність підстав для задоволення заяви про розстрочку  виконання рішення суду та про порушення судом першої інстанції загальних конституційних принципів, не знайшли свого підтвердження при перегляді у апеляційному порядку судового рішення, тому відхиляються судом як необґрунтовані.

З огляду на зазначене, колегія суддів прийшла  висновку про відмову у задоволенні заяви Відповідача від 31 липня 2019 року про розстрочку виконання рішення суду від 2 липня 2019 року  по справі                          № 902/115/18.

Дане вчинено і місцевим господарським судом,    а відтак апеляційний господарський суд    залишає оспорювану ухвалу без змін з огляду на її законність і обгрунтованість,    а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно – західним  апеляційним господарським судом    не встановлено обставин, що б вказували на    необхідність    скасування даної ухвали (в розумінні частини 4  статті 269 ГПК України).

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача,  апеляційний господарський суд,    відповідно  статті 129 ГПК України,    залишає  судовий збір    за розгляд апеляційної скарги за Відповідачем.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -  

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплокомуненерго" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 6 серпня 2019 року в справі № 902/115/18 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 6 серпня 2019 року в справі № 902/115/18 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Вінницької області від 6 серпня 2019 року по справі № 902/115/18 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови виготовлено 22 жовтня 2019 року.

Головуючий  суддя                                                                      Василишин А.Р.

        Суддя                                                                                              Гудак А.В.  

Суддя                                                                                              Бучинська Г.Б.