Справа № 461/1145/18 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков І.П.

Провадження № 22-ц/811/2085/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія: 42

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2019 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого : Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Матяш С.І.

за участю: представника апелянта ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 травня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська лізингова компанія» про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

в лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська лізингова компанія» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що кредитний договір був укладений між ВАТ «ВіЕйБі Банк» (назву змінено на ПАТ «ВіЕйБі Банк») та третьою особою, якій надано кредит у розмірі 600000,00 дол. США із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17,5 %, з кінцевим терміном повернення кредиту 13.08.2011 та із наступним укладеннями додаткових угод до цього договору. З метою забезпечення виконання боржником зобов`язань за кредитним договором із відповідачем 14.08.2017 був укладений договір поруки із наступними змінами і доповненнями. У зв`язку із неналежним виконанням третьою особою взятих зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість у спірному розмірі, яку позивач просив стягнути із поручителя у відповідності до ст. ст. 546, 553, 1054 Цивільного кодексу України та умов укладених договорів, а позов задовольнити повністю.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 травня 2019 року позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М.А. до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено повністю.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за кредитним договором № 49/07 від 14 серпня 2007 року у розмірі 567848,87 доларів США та 87415,01 гривень.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у сумі 224160,68 грн. в дохід держави.

Дане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням доказів та усіх обставин справи. Зокрема зазначає, що суд безпідставно прийшов переконання, що сам факт ліквідації юридичної особи боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору поруки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Відповідно до інформації наявної на офіційному веб - порталі єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТзОВ «Львівська Лізингова компанія», ЄДРПОУ 34559260 припинено, отже грошове зобов`язання ТзОВ «Львівська лізингова компанія» перед ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» було припинено у зв`язку з ліквідацією цієї юридичної особи.

Також апелянт вказує на те, що шестимісячний строк існування поруки та строк для звернення кредитора до поручителя був істотно пропущений, адже сума заборгованості розрахована станом на 03.11.2010 рік, а позов було пред`явлено в лютому 2018 року.

Враховуючи наведене апелянт просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що в силу положень кредитного договору та договору поруки, існують всі правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка виникла внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів

Матеріалами справи та судом встановлено, що 14 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (правонаступник Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська лізингова компанія» укладено кредитний договір № 49/07.

Відповідно до умов договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 600000,00 дол. США зі сплатою 17 відсотків за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення кредиту 13 серпня 2011 року. Надалі, між сторонами укладались додаткові угоди до кредитного договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 14.08.2007 року № 49/07 між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (правонаступник Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк») та ОСОБА_2 , цього ж дня, укладено договір поруки № VP 7068. Надалі, 18 лютого 2008 року укладався договір про внесення змін і доповнень до договору поруки від 14.08.2007 № VP 7068.

Відповідно до п. п. 2, 3 договору поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання боржником в повному обсязі зобов`язань, що випливають з кредитного договору. У разі порушення зобов`язань боржником, поручитель і боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, тобто кредитор має право на власний розсуд зажадати виконання зобов`язання за кредитним договором, як від боржника, так і від поручителя, як в повному обсязі, так і в частині боргу.

Попри те, дія договору поруки закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 11 договору).

Договір поруки сторонами не оскаржувався, а відтак є чинним.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В свою чергу, положення ч. 4 ст. 559 ЦК України, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності, передбачають три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні ч.4 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч.4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 року по справі № 14-145цс18 (№ 408/8040/12).

Крім того, слід зазначити, що як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.24 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року за №5, сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання поручителем взятих на себе зобов`язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Отже, з урахування вищенаведених положень законодавства, а також встановлених обставин справи, зокрема того, що відповідно до умов кредитного договору №49/07, кінцевий термін повернення кредиту 13.08.2011 року, станом на 03.11.2010 року у позичальника виникла заборгованість по кредиту, яка збільшувалася щомісячно у зв`язку з несплатою останнім обумовлених Кредитним договором сум, суд приходить до висновку, що саме з часу несплати цього платежу починається обрахування шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя, встановленого ч.4 ст. 559 ЦК України.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позов до відповідача про стягнення заборгованості позивачем було подано в суд 19 лютого 2018 року, тобто з пропуском строку, встановленого ч.4 ст. 559 ЦК України.

Однак, суд першої інстанції на вищенаведені обставини уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 , має відповідати перед банком через невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Таким чином, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2.ч.1 ст.374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд-

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 травня 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська лізингова компанія» про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 18.10.2019 року.

Головуючий : Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.