ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2019 року          м.Дніпро         Справа №  908/795/19

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 207

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді        Березкіної О.В. (доповідач),

                      суддів      Дармін М.О., Іванов О.Г.

Секретар судового засідання Ковзиков В.Ю.   

Представники сторін не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  апеляційну скаргу     Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро”

на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.06.2019 (суддя Носівець В.В.) у справі № 908/759/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро”, м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інагротех”, м. Пологи, Запорізької області

про визнання недійсним договору поставки товару № 23/02-18 від 23.02.2018,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро” звернувся  до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інагротех” із позовною заявою про визнання недійсним договору поставки товару № 23/02-18 від 23.02.2018.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.06.2019 у справі № 908/795/19 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро” звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 20.06.2019 у справі № 908/795/19 і ухвалити нове рішення  про задоволення  позову.

В обґрунтування  своєї скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції  не врахував факт укладання  спірного договору від імені позивача генеральним директором, який  не мав повноважень  на його підписання без  отримання згоди загальних зборів  підприємства.

Таким чином, укладання  договору  особою, з перевищенням  повноважень,  є підставою для  визнання  такого договору недійсним.

Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 20.06.2019 у справі № 908/795/19 та задоволення позову про  визнання недійсним договору.

Ухвалою Центрального      апеляційного господарського суду від 09.09.2019 року у справі № 908/795/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро” на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.06.2019, розгляд справи призначено на 21.10.2019 колегією суддів у складі: головуючий суддя –Березкіна О.В. (доповідач); судді: Іванов О.Г., Дармін М.О.

Відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю “Інагротех”,  надано відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро”, в якому зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи апелянта, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, просить залишити оскаржуване рішення – без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення                 ( відзив на апеляційну скаргу).

До суду апеляційної інстанції  представники сторін не з”явились, про час та місце розгляду справи були  повідомлені належним чином, заяв про  відкладення розгляду справи  до суду не надали.  

Відповідно до  ч.11,12 статті 270 ГПК України,  суд апеляційної інстанції  відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, стосовно якого немає  відомостей щодо його повідомлення  про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням,  коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату,  час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до статті 120 ГПК України,  виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим кодексом для вручення судових рішень.

Статтею 242 ГПК України, яка регламентує порядок вручення судового рішення, зазначено, що днем вручення судового рішення є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи,  повідомленою  цією  особою  суду, або  відмітки про відсутність особи за  адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована  у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами, за відсутності представників сторін,  оскільки про час та місце розгляду справи вони повідомлені в належний спосіб  у справі достатньо матеріалів для розгляду апеляційної скарги, а відкладення розгляду справи є правом, а не обов`язком суду,  яке залежить від наявності  обставин, які унеможливлюють  вирішення спору.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008,  сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок        належного повідомлення сторін        про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, згідно з Порядком ведення державного реєстру судових рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006р. за № 740, кожна фізична або юридична особа має загальний доступ до судових рішень, внесених до Реєстру. Відкритий доступ користувачів до електронних копій судових рішень здійснюється цілодобово та безоплатно через офіційний веб-портал ДСА.

Таким чином , представники сторін мають можливість ознайомитись з текстами процесуальних документів по вказаній справі в державному реєстрі судових рішень.

21.10.2019 року в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Інагротех” (постачальником) та товариством з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро” (покупцем) 23.02.2018 укладено договір поставки № 23/02-18 з протоколом розбіжностей (Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник зобов`язується на умовах дійсного договору передати (поставити) у власність покупця засоби захисту рослин, надалі ЗЗР або товар, та/або насіння, надалі Насіння або товар, та/або мінеральні добрива, надалі Добрива або товар, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити товар по цінам, в кількості і асортименті, визначених умовами даного договору, на суму згідно Специфікацій до даного договору та видаткових накладних в цінах визначених на момент поставки товару.

За визначенням п. 2.1. Договору конкретний асортимент, кількість, дата поставки товару наведені в Специфікаціях або накладній на поставку товару. Якщо в період дії цього договору між сторонами відбудеться поставка товару, але не буде підписана Специфікація на нього, то накладна на такий товар, підписана представником покупця, прирівнюється до Специфікації, якою погоджено асортимент, ціна та кількість товару, що постачається покупцю, покупець зобов`язується оплатити такий товар (у т.ч. сплатити суму індексації ціни такого товару) на умовах; у строки та в порядку, визначеному в цьому Договорі.

Згідно з п. 2.2 Договору усі підписані представниками сторін у період дії цього договору Специфікації та накладні з поставки (відпуску) покупцю засобів захисту рослин, та/або насіння, та/або мінеральних добрив, є невід`ємними частинами цього Договору, навіть якщо в них немає посилання на реквізити цього договору. Умови поставок, оплати товару за ними та відповідальність покупця за прострочення оплати товару регулюється цим договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціни товарів визначаються сторонами як договірні. Ціна; та вартість товару, узгоджується сторонами по кожній партії товару окремо в гривнях та валютному еквіваленті (міжбанківському курсу продажу долара США за гривні на міжбанківському валютному ринку України на день укладення договору, (специфікації), далі курс долара США за договором. Курс договору визначається, як курс продажу долара США за гривні на міжбанківському валютному ринку України на дату, що передує даті укладення договору (специфікації на окрему партію товару), зазначеному на електронному сайті за такою адресою: http:/index.minfin.com.ua/ або на офіційному сайті НБУ.

Пунктом 3.7. Договору визначено, що у випадках; передбачених специфікацією, покупець здійснює обов`язкову повну або часткову попередню оплату вартості товару у розмірі зазначеному в Специфікації. На решту суми постачальник надає покупцеві відстрочку по оплаті на умовах товарного кредиту, зі сплатою відсотків за користування товарним кредитом. Покупець оплачує товар черговими платежами, згідно строків, які відображені в специфікації. У випадку порушення строків оплати обумовлених Специфікацією, визначена сума, яка підлягала оплаті є заборгованістю покупця перед постачальником.

Згідно п. 4.1. Договору поставлений покупцю товар на умовах його оплати з відстроченням або розстроченням платежу (тобто оплатою повної вартості товару після поставки), сторони вважають товаром, що поставлений покупцю на умовах товарного кредиту. Розмір товарного кредиту становить вартість отриманого та неоплаченого покупцем товару (його частини), зазначеного в Специфікації в гривнях на день укладення специфікації.

Пунктом 4.2. Договору (в редакції протоколу розбіжностей) визначено, що товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,0001 (одна десятитисячна) відсотка за кожен день користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару по специфікації до договору.

Згідно п. 4.8. Договору сплата нарахованих процентів здійснюється покупцем у строк, визначений у специфікації, як дата сплати останнього чергового платежу. Проценти, нараховані за період заборгованості оплати отриманого товару, сплачуються не пізніше 10 дня наступного місяця.

Відповідно до п. 9.1. Договору договір набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунків, нарахування процентів та відповідальності – до повного виконання покупцем своїх зобов`язань.

Звертаючись до ТОВ “Інагротех із позовом про  визнання недійсним договору поставки товару № 23/02-18 від 23.02.2018, позивач – ТОВ «Авангард –Агро» посилався на те, що  договір від імені ТОВ “Авангард-Агро” підписаний генеральним директором Устименко Катериною Володимирівною, яка не мала повноважень на його підписання без згоди Загальних зборів, оскільки повноваження генерального директора щодо укладення правочинів (договорів, контрактів та інших угод), щодо надання або одержання будь-якої позики (кредиту) обмежені уставними документами товариства.

Відмовляючи  у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що  повноваження особи на вчинення правочину від імені юридичної особи підтверджується установчими документами цієї юридичної особи, зокрема, статутом. Крім того, суд зазначив, що сторонами вчинялись дії, направлені на схвалення правочину, оскільки спірний договір виконувався протягом тривалого часу, зокрема, сторонами укладено дев`ять Специфікацій в період з 23.02.2018 по 02.11.2018. Поставлений на виконання умов Договору товар прийнято ТОВ “Авангард-Агро” без зауважень. Вартість отриманого товару сплачено частково. Наведені дії ТОВ “Авангард-Агро” щодо виконання умов договору свідчать про його наступне схвалення.

          Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, між сторонами склалися господарські відносини з поставки товару, що породили взаємні обов`язки. Обов`язки відповідача виразились у передачі товару, а обов`язки позивача полягають в його оплаті.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

При укладенні договору поставки товару № 23/02-18 від 23.02.2018 сторони узгодили всі істотні умови, а саме, предмет договору, його мету, ціну та порядок оплати товару, умови передачі товару та строк дії договору.

В обґрунтування заявлених вимог про визнання недійсним договору поставки товару позивач зазначає суперечність його вимогам ст. 62 Закону України “Про господарські товариства” та ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, а саме, укладення договору  генеральним директором  з перевищенням повноважень.

          Визнання договору недійсним є одним із способів захисту порушеного права (охоронюваного законом інтересу), який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов`язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб`єктивного права (охоронюваного інтересу) - об`єкту судового захисту, порушення у зв`язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до Статуту ТОВ “Авангард-Агро” ( п. 15.3) Генеральний директор, інші члени Дирекції мають право приймати рішення про укладення, зміну чи розірвання будь-яких правочинів ( договорів, контрактів та інших угод) на суму  до 100 000 доларів США, або  суму, еквівалентну в гривні за курсом НБУ, за винятком тих правочинів, прийняття рішення з якими відноситься  до компетенції Загальних зборів.

Як вбачається з преамбули спірного договору, його  укладено товариством з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро” (покупцем) в особі генерального директора Устименко Катерини Володимирівни, що діє на підставі Статуту.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент укладення спірного договору повноваження генерального директора ТОВ “Авангард-Агро” ОСОБА_1 , як керівника та особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, обмежені на укладення правочинів на суму більш ніж ста тисяч доларів США або суму еквівалентну в гривні за курсом НБУ.

Сума договору згідно Специфікацій №№ 1, 5, на які посилається позивач, складає 9305,65 доларів США/ 251159,52 грн. та 2620,00 доларів США/38461,68 грн., відповідно, що не перевищує визначених Статутом обмежень.

З наведеного вбачається, що повноваження особи на вчинення правочину від імені юридичної особи підтверджується установчими документами цієї юридичної особи, зокрема, статутом.

При цьому, доводи апелянта про перевищення повноважень  на укладання договору з огляду на те, що придбання товару за спірним договором відбувалось в кредит з відповідними довгостроковими зобов`язаннями для Товариства (сплатою відсотків за користування кредитом тощо), отже рішення про укладення такого кредитного договору, повинне бути прийняте Загальними зборами у складі учасників Товариства, є неспроможними з огляду на наступне.

Дійсно, підпунктом (г) п.п. 1 п. 14.8 та п. 15.3 Статуту ТОВ “Авангард-Агро”, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, встановлено, що до компетенції Загальних зборів належить прийняття рішень про укладення, зміну чи розірвання правочинів (договорів, контрактів та інших угод), щодо надання або одержання будь-якої позики (кредиту), поруки (поручительства), гарантії, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна Товариства.

Проте, між сторонами укладено договір  поставки товару, правовідносини за яким регулюються  ст. 712 ЦК України, а не  кредитний договір ( ст. 1054)    або договір позики                ( ст. 1046), як вважає  позивач.

В той же час,  умови договору поставки передбачають  право сторін  та порядок продажу товару з відстрочкою платежу, що  регламентується положеннями статті  694 ЦК України,  і є однією із форм оплати  товару, а не  договором   кредиту чи позики, як помилково  вважає  позивач.

Згідно п. 4.1. Договору поставлений покупцю товар на умовах його оплати з відстроченням або розстроченням платежу (тобто оплатою повної вартості товару після поставки), сторони вважають товаром, що поставлений покупцю на умовах товарного кредиту. Розмір товарного кредиту становить вартість отриманого та неоплаченого покупцем товару (його частини), зазначеного в Специфікації в гривнях на день укладення специфікації.

          Таким чином,   господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про  відсутність підстав для визнання договору недійсним.

          Крім того, суд першої інстанції правильно зауважив, що договір поставки є двостороннім правочином, права та обов`язки за ним виникають як у постачальника так і покупця, а відтак необхідно оцінити дії обох сторін, які вчинялись на виконання такого правочину. Оскільки  сторонами вчинялись дії, направлені на схвалення правочину, який  виконувався протягом тривалого часу, зокрема, сторонами укладено дев`ять Специфікацій в період з 23.02.2018 по 02.11.2018, поставлений на виконання умов Договору товар прийнято ТОВ “Авангард-Агро” без зауважень, вартість отриманого товару сплачено частково, то наведені дії ТОВ “Авангард-Агро” щодо виконання умов договору свідчать про його наступне схвалення.

Таким чином,  суд  першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що вчинення конклюдентних дій сторін щодо виконання правочину свідчить про схвалення позивачем спірного договору.

Частиною 1 ст. 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією собою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, чинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Частина друга вказаної норми передбачає, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” №11 від 29.05.2013 роз`яснено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а собою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним судом України в постанові від 06.04.2016 року №3-84гс16, законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки утвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Також, у постановах Верховного суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-38гс14 і від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14 висловлено позицію про те, що за змістом статті 241 ЦК схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, підтвердженням схвалення правочину можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено; схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Таким чином,    колегія суддів зазначає, що окрім  підписання договору повноважною особою,   з дотриманням компетенції, передбаченої Статутом,   відбулось також  і схвалення цього правочину внаслідок   вчинення конклюдентних дій сторін щодо виконання правочину.

Інші доводи апелянта є необґрунтованими і висновків суду першої інстанції вони  не спростовують.

Таким чином, господарський суд Запорізької області всебічно, повно, об`єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до     ст. 276 Господарського процесуального кодексу України     є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення  суду першої інстанції - без зміни.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, пов`язані з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро”.

Керуючись ст.ст.275-282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

         Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро”    – залишити без задоволення.

        Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.06.2019  у справі № 908/759/19

-  залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.10.2019року.

Головуючий суддя                                                                      О.В.Березкіна   

Суддя                                                                                             О.Г.Іванов

Суддя                                                                                            М.О.Дармін