Справа № 454/4118/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2019 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Адамович М. Я. ,

за участю секретарів Мандрик І.Я., Калиш В.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Огорілко Ю.В.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - адвоката Кузнєцової Р.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокаль справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася в суд з позовом та заявою про збільшення позовних вимог, в яких просить визнати незаконним та скасувати наказ від 04.07.2018р. про її звільнення з посади бухгалтера, визнати незаконним наказ №9-к доповнення до наказу №8-к від 04.07.2018р. про внесення змін від 31.10.2018р., яким її звільнено 09.07.2018р.; поновити її на посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, 5000грн. на відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу в розмірі 5000грн.

Свої вимоги мотивує наступним.

03.01.2005р. вона прийнята на посаду бухгалтера в стоматологічний кабінет ФОП ОСОБА_2 .

У вересні 2018р. вона звернулася зі скаргою до Інспекції праці у Львівській області, у зв`язку з невчасною виплатою їй заробітної плати та невиплати їй лікарняних.

З відповіді 24.10.2018р. їй стало відомо, що її звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штату наказом від 04.07.2018р.

Вважає даний наказ незаконним та необґрунтованим, оскільки її не було повідомлено про звільнення та не надано жодної інформації про наявність або відсутність на день її звільнення вакантних посад, не враховано її переважне право на залишення на роботі.

Крім того, в період звільнення вона перебувала на стаціонарному лікуванні з 02.07.2018р. по 06.07.2018р., а тому не могла бути звільнена в цей період. Після завершення лікування вона пішла у відпустку на період липня 2018 року, надіславши про це заяву поштовим зв`язком. З виплачених їй заробітної плати та відпускних вона зрозуміла, що їй надана відпустка.

З серпня 2018р. по час звернення з позовом до суду вона продовжує працювати та відповідач жодним чином не повідомляв її про звільнення.

Вважає, що її звільнення пов`язане з тим, що вона звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, так як сторони були подружжям.

При поновленні на роботі також слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку її середньої зарплати 5000грн.

Її безпідставно звільнили з посади, яку вона обіймала близько 13 років, вона переживає з цього приводу, не може нормально спати, її матеріальне становище погіршилося, чим завдано їй моральну шкоду, яку вона оцінює в 5000грн.

Копії наказу про звільнення їй не вручено та трудова книжка не видана, а тому вважає, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущено.

12.04.2019р. ОСОБА_1 , подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначила, що наказу про скорочення штатної одиниці бухгалтера та попередження про заплановане її звільнення вона не отримувала ні особисто, ні поштою.

Крім того, протоколом зборів її ознайомлено з наказом від 04.05.2018р. про звільнення її з 18.06.2018р., а скорочення відбулося 04.07.2018р. на підставі наказу від 04.05.2018р.

12.04.2018р. вона не могла бути ознайомлена з попередженням, так як в період з 10.04.2018р. по 13.04.2018р. перебувала на лікуванні в Червоноградській ЦМЛ.

Також, 31.10.2018р. була змінена дата її звільнення з 04.07.2018р. на 09.07.2018р., так як вона перебувала на лікування, що вона вважає незаконним.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та навели суду обставини, викладені в позові.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позову не визнали та пояснили, що у зв`язку із скороченням витрат, було скорочено посаду бухгалтера. На даний час бухгалтерські послуги йому надає окрема фізична особа-підприємець, з якою в нього укладено договір та це потребує набагато менших видатків.

Позивач була повідомлена про скорочення посади бухгалтера, однак вона будь-яким способом уникала отримання наказів, попередження та відмовлялася ставити свій підпис з цього приводу. У зв`язку з цим, дане питання було винесено на збори трудового колективу, на яких останній в присутності всіх працівників оголошено зміст попередження та наказів.

Вислухавши сторони та їх представників, дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

ОСОБА_1 зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 , що стверджується довідкою.

З 03.01.2005р. ОСОБА_1 працювала на посаді бухгалтера за трудовим договором в стоматологічному кабінету Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_2 » та її заробітна плата за період шести місяців 2017 року ( з липня по грудень) становить 30000грн. (5000грн. на місяць), що стверджується витягом з трудової книжки, договором від 04.01.2005р. та довідками.

ОСОБА_1 зверталася до ФОП « ОСОБА_2 » із заявами про надання їй щорічної оплачуваної відпустки з 02.07.2018р. по 25.07.2018р. включно та про те, що вона приступить до роботи 01.08.2018р., які направляла відповідачу поштовим зв`язком, що стверджується заявами, датованими нею 29.06.2018р., 09.07.2018р., повідомленнями про вручення поштового відправлення та описами вкладення до листа.

Актами від 02.04.2018р., від 16.05.2018р. та від 29.06.2018р. зафіксовано, що ОСОБА_1 встановила, що відсутні оргтехніка, документи, заробітну плату працівникам видає ОСОБА_2 .

В період з 05.04.2018р. по 13.04.2018р. включно ОСОБА_1 , перебувала на амбулаторному лікуванні, що встановлено з листка непрацездатності.

Згідно витягу з наказу №1 від 12.04.2018р., у зв`язку зі зменшенням обсягів надання послуг і потребою в скороченні витрат на утримання штатної одиниці вирішено: з 18.06.2018р. скоротити штатну одиницю «бухгалтера» і вивести її із штатного розпису; не пізніше ніж за два місяці попередити в письмовій формі таку штатну одиницю бухгалтера про заплановане скорочення; скорочення провести згідно вимог ч.1 ст.40 КЗпП України; запропонувати працівнику, що підпадає під скорочення штату, переведення за її згодою на інші вакантні посади, у разі відмови від переведення або відсутності вільних посад, підготувати документи для скорочення.

Згідно попередження від 12.04.2018р., бухгалтеру ОСОБА_1 повідомлено про скорочення штату чисельності працівників та озвучено зміст наказу №1к від 12.04.2018р., однак від підпису та отримання такого вона відмовилася, що засвідчили своїми підписами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Наказом №2к від 04.05.2018р., з огляду на те, що ОСОБА_1 категорично відмовлялася отримати витяг з наказу №1к від 12.04.2018р. та поставити свій підпис на попередженні про скорочення штату, відмовилася отримати даний лист, прийнято рішення зібрати збори колективу та зачитати останній зміст зазначеного наказу, зміст попередження про скорочення штату, у зв`язку з чим відтерміновано скорочення штатної одиниці та внесення змін до штатного розпису: з 04.07.2018р. скорочено штатну одиницю «бухгалтер» та виведено її з штатного розпису; не пізніше ніж за два місяці попередити в письмовій формі бухгалтера про скорочення чисельності працівників; скорочення чисельності здійснити з наданням пільг та компенсацій; запропонувати переведення на вакантні посади, а у разі відмови від переведення або відсутності таких посад- підготувати документи для скорочення працівника.

Згідно протоколу зборів трудового колективу №1 від 04.05.2018р., у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 неодноразово відмовлялася отримувати попередження про скорочення штату працівників, в присутності останньої їй озвучено зміст наказу №1к від 12.04.2018р.

Зазначені обставини стверджуються відеозаписом, відтвореним та дослідженим в судовому засіданні, а також показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , допитаними в судовому засіданні.

Заява позивачки про неправдивість показів вказаних свідків не підтверджена жодними доказами та містить лише суб`єктивні твердження останньої та загальні висловлювання, а тому, такі не можуть слугувати підставою спростування обставин, зазначених свідками, так як врахування судом припущень у рішенні є неприпустимим.

З листка непрацездатності встановлено, що ОСОБА_1 була звільнена від роботи в період з 02.07.2018р. по 06.07.2018р. включно у зв`язку із загальним захворюванням.

Листом №06/18 від 04.07.2018р. ОСОБА_1 запрошено на 08.08.2018р. до Червоноградської міської філії Львівського обласного центру зайнятості, у зв`язку з її неявкою 04.07.2018р. для розірвання трудового договору. Попереджено, що у випадку неявки трудовий договір буде знято з реєстрації.

З довідки про нарахування заробітної плати за липень 2018 року та платіжного доручення встановлено, що 04.07.2018р. ОСОБА_1 виплачено 6832,26грн. заробітної плати.

Із заяви-розрахунку встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звертався до Червоноградського відділення фонду соціального страхування України у Львівській області для здійснення фінансування для надання матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності в сумі 1516,41грн.

Згідно розрахунків, наказу №8К від 04.07.2018р. про припинення трудового договору, платіжних доручень, відомостей на виплату грошей та листків непрацездатності, ОСОБА_1 виплачено заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, виплати за період перебування на листку непрацездатності.

Позивач ОСОБА_1 звернулася із скаргою, датованою 07.09.2018р. до Головного управління Держпраці у Львівській області з приводу невиплати їй лікарняних та заробітної плати за серпень 2018 року, на що управлінням їй надано відповідь про те, що за наслідками інспекційного відвідування встановлено, що її звільнено з роботи наказом від 04.07.2018р. та кошти за час перебування на листку непрацездатності виплачено 11.10.2018р., з огляду на те, що вказаний листок подано нею у вересні 2018 року.

Приписом №ЛВ2101/472/АВ-П від 18.10.2018р. зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 до 01.11.2018р. усунути порушення, а саме: звільнення працівника в порядку ч.3 ст.40 КЗпП України у період тимчасової непрацездатності.

Згідно письмових пояснень, адресованих відповідачем Головному управлінню Держпраці у Львівській області, листа Державній службі України з питань праці та наказу №9к від 31.10.2018р. та наказу-доповнення №9к від 31.10.2018р., дату звільнення ОСОБА_1 змінено з 04.07.2018р. на 09.07.2018р. у зв`язку з перебуванням останньої на лікарняному в період з 02.07.2018р. по 06.07.2018р.

Згідно відповіді Червоноградської міської філії Львівського обласного центру зайнятості, №378/2019 від 26.03.2019р. та листа №1335/2018 від 17.09.2018р., 13.09.2018р. знято з реєстрації трудового договору №5 від 04.01.2005р. без присутності працівника ОСОБА_1 , про що листом проінформовано останню. Однак даний лист повернуто з відміткою «за терміном зберігання».

У провадженні Червоноградського міського суду Львівської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 ідеальної частки майна, що встановлено з ухвали про відкриття провадження від 31.01.2018р.

Також, ОСОБА_1 оскаржувала рішення суду про розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_2 , яке залишено без змін, що вбачається з апеляційної скарги та постанови Апеляційного суду Львівської області від 13.08.2018р.

01.02.2019р. позивач та відповідач зверталися телефонним зв`язком до органів поліції з приводу конфлікту між ними.

З відповіді КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» від 07.05.2019р. вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні: з 04.05.2018р. по 15.05.2018р., з 02.07.2018р. по 06.07.2018р.

Статтею 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно ч.1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Зокрема в даних правовідносинах між сторонами виник спір з приводу звільнення та оплати праці працівника, який працював за трудовим договором у фізичної особи-підприємця.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За положеннями частини першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Виходячи з вимог статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади.

Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмовою заявою про таке переведення. Коли вакантні посади на підприємстві відсутні, працівник звільняється та самостійно працевлаштовується.

Судом встановлено, що в стоматологічному кабінеті Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 дійсно відбулося скорочення штату та чисельності, про що позивачку завчасно було повідомлено, що стверджується також договором №06/10/18 від 01.10.2018р. та випискою, згідно яких Фізична особа-підприємець ОСОБА_8 надає Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 комплекс бухгалтерських послуг та доводить позицію відповідача з цього приводу.

Також, суд переконується, що позивачку належним чином повідомлено про скорочення посади бухгалтера, яку вона обіймала, а відсутність її підпису у відповідній графі попередження та наказу є наслідком її особистої поведінки та жодним чином не свідчить про те, що її не було повідомлено змісту цих документів, що стверджується вищенаведеними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У зв`язку з відсутністю вакантних посад, позивачку звільнено з посади бухгалтера, яка підлягала скороченню.

Покликання позивачки на те, що наказом від 31.10.2018р. змінено дату її звільнення з 04.07.2018р. на 09.07.2018р. не підтверджують обставин, які б перешкоджали законності припинення трудових відносин, так як про перебування її на листку непрацездатності роботодавцю стало відомо вже після її звільнення, що стверджується також тим, що в жовтні 2018 року їй було виплачено кошти за час тимчасової непрацездатності за цей період.

Таким чином, наведені позивачкою обставини, як підстава скасування наказу про її звільнення, повністю спростовані в судовому засіданні.

Викладені позивачкою вимоги та мотиви на їх обґрунтування свідчать про небажання останньої припиняти трудову діяльність, проте не доводять незаконності її звільнення.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення воно може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено 25.10.2019р.

Головуючий: М. Я. Адамович