КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №355/232/19 Головуючий у І інстанції - Литвиненко О.Л.

апеляційне провадження №22-ц/824/13239/2019 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Гуля В.В.,

суддів Сушко Л.П., Сліпченка О.І.,

за участю секретаря Покраси В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 липня 2019 року у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним шлюбного договору,-

встановив:

Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з первісним позовом, мотивуючи його тим, що 10 вересня 2005 року вона уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_1 28 травня 2010 року шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу між сторонами відбулося примирення, після чого вони продовжили проживати разом як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу за адресою АДРЕСА_1 . Від спільного сумісного проживання сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 11 січня 2019 року ОСОБА_2 з донькою проживають окремо в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 створюються умови, які унеможливлюють спільне проживання в спірній квартирі. За період шлюбу 22 грудня 2006 року за спільні кошти сторонами придбано квартиру АДРЕСА_2 . Договір купівлі-продажу квартири був зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 . Дана квартира придбана в кредит і в забезпечення виконання якого був укладений договір іпотеки. 20 лютого 2013 року кредитні зобов`язання за договором іпотеки виконано в повному обсязі, що підтверджується довідкою виданою АТ «УкрСиббанк» та договором іпотеки. 09 травня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т.С. Згідно п. 3.2 укладеного шлюбного договору 3/4 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області Шемчук М.Ф. від 22.12.2006 року за реєстровим № 4792, згідно з домовленістю подружжя має належати дружині, а 1/4 частки цієї квартири має належати чоловікові. Вважає, що між сторонами був укладений шлюбний договір та частки в спірній квартирі були визначені за згодою сторін з урахуванням вкладу кожного з подружжя, враховуючи те, що з позивачкою проживає та перебуває на утриманні та в подальшому також залишиться проживати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , то її частка при поділі майна подружжя повинна бути 3/4 частки квартири АДРЕСА_2 . В заявленому позові просить суд визнати квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 50,90 кв. м., зареєстровану на ім`я ОСОБА_1 , спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частки квартири загальною площею 50,90 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір, витрати на проведення звіту про оцінку нерухомого майна та витрати на правову допомогу.

Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, мотивуючий його тим, що 22.12.2006 року ним придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . З метою забезпечення можливості для купівлі квартири ОСОБА_1 взято кредит в розмірі 28000 доларів США із зобов`язанням повернути до 22.12.2021 року. На забезпечення виконання зобов`язаненя було укладено договір іпотеки. Погашення взятого кредиту на купівлю даної квартири здійснювалось за рахунок заощаджень ОСОБА_1 та особисто зароблених коштів та за рахунок коштів, які надавались його батьками. 29.05.2009 року сторони уклали шлюбний договір. Згідно п. 3.2 шлюбного договору від 29.05.2009 року зазначено, що «дружина та чоловік, виходячи із вимог ст. ст. 70 та 97 СК України з урахуванням особистого внеску кожного із них у придбанні майна, цим договором юридично закріпили своє взаємне волевиявлення щодо розміру часток кожного у перерахованому нижче майні, котрі вони визнали спільною сумісною власністю, а саме 3/4 частки квартири , що знаходиться по АДРЕСА_3 ,що згідно домовленості подружжя має належати дружині, а 1/4 частки цієї квартири має належати чоловікові ». Вважає, що шлюбний договір в цій частині був укладений ОСОБА_1 під впливом обману зі сторони дружини, ставить ОСОБА_1 в невигідне становище, тому п. 3.2 шлюбного договору від 29.05.2009 року підлягає визнанню недійсним. Крім того, всупереч ст. 93 СК України вказаний п. 3.2 шлюбного договору фактично передано майно , права на яке підлягає державній реєстрації. В заявленому зустрічному позові просить суд визнати недійсним п. 3.2 шлюбного договору , укладеного 29.05.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та стягнути судові витрати.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 24 липня 2019 року позов задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 50,90 кв. м., зареєстровану на ім`я ОСОБА_1 , спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на 3/4 частки квартири загальною площею 50,90 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1 . Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 сплачений судовий збір в розмірі 2 929 (дві тисячі дев`ятсот двадцять дев`ять) гривень 80 копійок, 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок, витрати на проведення звіту про оцінку нерухомого майна в сумі 1 000 (одна тисяча) гривень, всього стягнуто 4698 (чотири тисячі шістсот дев`яносто вісім) гривень 20 копійок. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним шлюбного договору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.

Апеляційну скаргу мотивував тим, що шлюбний договір ним підписано внаслідок обману зі сторони дружини та він ставить його в надзвичайно невигідне матеріальне становище, так як закріпляє за ОСОБА_4 право власності на ѕ частки спірної квартири, що не відповідає її фактичному внеску у купівлю квартири. Зазначає, що саме ним була погашена більша частина кредиту за квартиру та зауважує, що у нього були кошти на це, що підтверджується випискою про рух коштів по депозитному доларовому рахунку відкритому на його ім`я.

17 вересня 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві зазначає, що відповідач підписуючи шлюбний договір усвідомлював свої дії та зазначає, що це договір посвідчено приватним нотаріусом.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

Судом встановлено, що 10.08.2005 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_6 ), який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Драбівського районного управління юстиції Черкаської області. (актовий запис №37). 28.05.2010 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Баришівського районного управління юстиції Київської області зроблено актовий запис за № 40. Після розірвання шлюбу у сторін народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

22.12.2006 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області Шемчук М.Ф. та зареєстрований за № 4792, згідно якого ОСОБА_1 купив двокімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_3 . 07.02.2007 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу Баришівське БТІ прийняло рішення про реєстрацію права власності, згідно якого на праві приватної власності ОСОБА_1 належить квартира по АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності № 13486767 від 07.02.2007 року.

22.12.2006 року укладено договір іпотеки № 40541, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т.С. та зареєстровано за № 507, згідно якого ОСОБА_1 передає в іпотеку нерухоме майно- житлове приміщення по АДРЕСА_3 іпотекодержателю АКІБ «УкрСиббанк». Предмет іпотеки складає 182532 гривні 00 копійок, іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань за кредитним договором № 11102986000 від 22.12.2006 року. Згідно довідки АТ «УкрСиббанк» № 51-2-8/197 від 20.02.2013 року , виданої ОСОБА_1 кредитний договір № 11102986000 від 22.12.2006 року припинено у зв`язку з виконанням боржником усіх зобов`язань в повному обсязі належним чином, в зв`язку з чим договір іпотеки № 40541 від 22.12.2006 року припинив свою дію. Сторони та свідки в судовому засіданні підтвердили, що вказана квартира по АДРЕСА_3 була придбання для спільного проживання двох сімей: ОСОБА_9 та родичів позивачки за первісним позовом - ОСОБА_10 , які також допомагали ОСОБА_2 сплачувати більшу частину коштів для погашення кредиту.

Встановлені вище судом обставини сторонами не оспорюються.

Задовольняючи позов суд виходив з того, що в період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі було придбано квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_3 . Тому суд вважав, що сторонами в період шлюбу за спільні кошти придбано вказану квартиру, яка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя в зв`язку з чим, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність визнати квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 50,90 кв. м., зареєстровану на ім`я ОСОБА_1 , спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказаних позивачем частках, а саме ѕ позивачу, ј відповідачу.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч.1 ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК , ч. 3 ст. 368 ЦК) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

29.05.2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т.С. та зареєстрований за № 507, згідно якого цей договір стосується виключно майнових відносин між подружжям і не стосується інших питань подружнього життя , у тому числі і майнових прав та обов`язків як батьків. Згідно п. 3.2 даного шлюбного договору подружжя , виходячи із вимог ст. ст. 70 та 97 СК України, з урахуванням особистого внеску кожного із нас у придбання майна, цим договором юридично закріплюють своє взаємне волевиявлення щодо розміру часток кожного у перерахованому нижче майні, котрі визнають спільною сумісною власністю, а саме 3/4 частки квартири, що знаходиться по АДРЕСА_3 , згідно домовленості подружжя має належати дружині, а 1/4 частки цієї квартири має належати чоловікові. Отже, між подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюбний договір, який визначив розмір часток у спільному сумісному майні , а саме а саме 3/4 частки квартири, що знаходиться по АДРЕСА_3 , згідно домовленості подружжя має належати ОСОБА_2 , а 1/4 частки цієї квартири має належати ОСОБА_1 .

Суд вважав, що з урахуванням викладених обставин, необхідно визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частки квартири загальною площею 50,90 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1 .

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним шлюбного договору судом встановлено наступне.

29.05.2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т.С. та зареєстрований за № 507, згідно якого цей договір стосується виключно майнових відносин між подружжям і не стосується інших питань подружнього життя, у тому числі і майнових прав та обов`язків як батьків. Згідно п. 3.2 даного шлюбного договору подружжя , виходячи із вимог ст. ст. 70 та 97 СК України, з урахуванням особистого внеску кожного із них у придбанні майна, цим договором юридично закріплено своє взаємне волевиявлення щодо розміру часток кожного у перерахованому нижче майні, котрі визнають спільною сумісною власністю, а саме 3/4 частки квартири , яка знаходиться по АДРЕСА_3 , згідно домовленості подружжя має належати дружині, а 1/4 частки цієї квартири, що має належати чоловікові ». Сторони та свідки в судовому засіданні підтвердили, що вказана квартира по АДРЕСА_3 була придбана за кредитні кошти для спільного проживання двох сімей: ОСОБА_9 та родичів позивачки за первісним позовом - ОСОБА_10 , які також допомагали ОСОБА_2 сплачувати більшу частину коштів для погашення кредиту. Суду не було надано доказів, що ОСОБА_1 повернув сім`ї ОСОБА_10 грошові кошти в розмірі 52000 гривень, які ними сплачувались для погашення кредиту. З показів ОСОБА_11 лише вбачається, що ОСОБА_1 надав допомогу її сім`ї для купівлі квартири, тому підстав для задоволення зустрічного позову суд не знайшов.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного.

Позивач та його представник за зустрічним позовом вважають, що шлюбний договір був укладений ОСОБА_1 під впливом обману зі сторони дружини, ставить ОСОБА_1 в невигідне становище, тому п. 3.2 шлюбного договору від 29.05.2009 року підлягає визнанню недійсним. Крім того, всупереч ст. 93 СК України вказаний п. 3.2 шлюбного договору фактично передано майно, права на яке підлягає державній реєстрації.

У частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам акт № 2947-III від 10.01.2002"СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира 07.02.2007 року зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу від 22.12.2006 року. Враховуючи, що чинним законодавством не заборонено встановлювати правовий режим майна, право власності на яке вже було зареєстровано за кожною із сторін, суд першої інстанції обгрунтовано не брав до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що за шлюбним договором від 29.05.2009 року передано у власність нерухоме майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації. З цих підстав шлюбний договір не може бути визнаний недійсним.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

З врахуванням вимог чинного законодавства в шлюбному договорі мають бути закріплені лише умови щодо обох з подружжя в рівних частках, що мають відповідати загальним принципам співжиття.

Зі змісту шлюбного договору від 29.05.2009 року вбачається, що шлюбним договором закріплено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на частку квартири по АДРЕСА_3 з урахуванням особистого внеску кожного у придбанні квартири, дружині 3\4 частки, чоловіку 1\4 частка, все інше майно є спільною сумісною власністю подружжя і має належати кожному порівну.

Як встановлено судом та підтверджується показами свідків спірна квартира придбалася сторонами по справі, однак кредит виплачувався також родичами позивачки які зареєстровані іі проживають в ній.

Доводи апелянта проте, що вони з позивачкою не проживали і не вели спільного господарства не заслуговують на увагу оскільки у подружжя в 2012 року народилась спільна дитина в цей час вони вели спільне господарство.

Доводи сторони позивача за зустрічним позовом, що шлюбний договір був укладений на вкрай невигідних умовах, що ставить його у надзвичайно невигідне матеріальне становище спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами та поясненнями сторін.

Також, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що умови шлюбного договору не є такими, що суперечать закону та ставить позивача ОСОБА_1 у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки умовами шлюбного договору не обмежені рівні права обох сторін.

Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Із оспорюваного договору вбачається, що при укладені договору, сторони попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчинені правочинів вимог закону, усвідомлювали значення своїх дій та згідно із вільним волевиявленням, котре відповідає внутрішній волі як учасників цього правочину, розуміли його природу, а також права та обов`язки за договором. Підписання вказаного договору свідчить про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін договору. Текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту. ОСОБА_1 під час посвідчення шлюбного договору своїм підписом засвідчив, що текст договору йому повністю зрозумілий і його воля була направлена саме на укладення шлюбного договору на зазначених умовах.

Умови укладеного сторонами договору не суперечать вимогам ст.ст. 60, 97 СК України, оскільки ст.97 СК України передбачає право подружжя домовитися про поширення на майно, набуте ними в період шлюбу, положень ст.60 цього Кодексу і сторони скористалися цим правом, передбачивши у шлюбному договорі право кожного із подружжя право на частку у квартирі, що підлягає державній реєстрації.

З моменту його укладення цей договір не оскаржував вся. Наявність у позивача ѕ квартири підтверджується свідками та матеріалами справи.

Оцінивши надані докази, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факти, які б свідчили, що шлюбний договір, укладений ОСОБА_1 під впливом обмани з боку колишньої дружини, а також на вкрай невигідних для позивача за зустрічним позовом умовах, про що, останній, зазначає в обґрунтування свого зустрічного позову. З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Викладені в апеляційній скарзі доводи є такими що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 липня 2019 року слід залишити без змін .

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Згідно вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.

Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 22 жовтня 2019 року

Суддя-доповідач В.В. Гуль

Судді Л.П. Сушко

О.І. Сліпченко