ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

Р І Ш Е Н Н Я   

іменем України

22.10.2019                                                                                               Справа № 905/1550/19                               

Суддя - Говорун О.В.

Секретар судового засідання - Коновалова А.І.

Позивач – Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».

Відповідач -  Приватне підприємство «Донбас пром Холдинг».

Про стягнення заборгованості у розмірі 146816,08 грн.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства «Донбас пром Холдинг» (далі - відповідач) про стягнення 146816,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору банківського обслуговування.

Ухвалою суду від 23.08.2019 вирішено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження.

Учасники розгляду справи були повідомлені належним чином про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Станом на момент прийняття рішення у справі, від сторін будь-яких заяв, клопотань та документів до суду не надходило.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

07.04.2011 відповідач звернувся до позивача із заявою про відкриття рахунку.

Згідно з вказаної заяви відповідач приєднався до “Умов та правил надання банківських послуг” (далі - Умови), тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування (далі – договір).

На підтвердження зазначених вище обставин, позивач надав копії відповідної заяви, довідку про розмір встановлених кредитних лімітів та витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» (а.с.21-31).

Згідно з довідки позивача про розміри встановлених кредитних лімітів               №08.7.0.0.0/190807071903 від 07.08.2019, відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 , а саме: 07.04.2011 – 1400грн, 23.05.2011 – 0 грн, 04.03.2013 – 1000грн, 21.06.2013 – 10000грн, 26.07.2013 – 12000грн та 01.08.2013 – 14000грн, 16.10.2013 – 29000 грн, 27.01.2014 – 19000 грн, 01.03.2014 – 19000 грн (а.с.32).

Відповідно до рішення господарського суду Запорізької області від 28.01.2015 у справі №908/558/14, з відповідача стягнуто на користь позивача 19000грн боргу, 6587,94грн борг по процентам за користування кредитом, 2963,80грн пені, 1797,17грн борг по комісії за користування кредитом (а.с.11-14).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 09.07.2019 року становить 146816,08 грн і складається із: заборгованості за процентами за користування кредитними коштами – 47288,89 грн, заборгованості по комісії за користування кредитом – 6449 грн, нарахованої пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором  - 93078,19 грн. (а.с.33-35).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України    в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом    статті 549 ЦК України,    неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Підписана відповідачем заява умов щодо процентів, пені та комісії не містять.

Крім того, позивачем не надано підтверджень, що, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг боржник розумів, ознайомився та погодився саме з тією редакцією Умов, яка надана заявником, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії та сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Витяг з Умов та правил не містить підпису боржника (ані фізичного, ані цифрового), а тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 03.07.2019, справа №342/180/17.

Отже, вимоги позивача є недоведеними та необґрунтованими, а відтак позов задоволенню не підлягає.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу.

Відповідно до ст.129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 129, 236-238 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається в порядку встановленому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п.п.17.5) п.п.17 п.1 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України, протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.10.2019.

Суддя                                                                                                                    О.В. Говорун