Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
11 березня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.,
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 13 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про повернення коштів, одержаних без достатньої правової підстави, та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Сарненського районного суду від 13 січня 2010 року відмовлено в задоволенні зазначеного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про повернення коштів, отриманих без достатньої правової підстави, і відшкодування моральної шкоди.
Не погодившись із законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де покликався на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Обґрунтовуючи скаргу, зазначав, що твердження місцевого суду про відсутність письмового правочину між сторонами, а тому відсутні підстави для задоволення позову, суперечить обставинам справи. Так, відповідачі в судовому засіданні визнали факт отримання ними від ОСОБА_1 12 000 доларів США, з яких 5 000 доларів США повернули.
Вважав, що суд першої інстанції обмежився з’ясуванням наявних у справі доказів, а на підтвердження обставини переміщення закупленої відповідачами спецтехніки не витребував відповідної документації із Рівненської митниці. Таким чином, вказував, що суд не встановив моменту, коли позивач набув право вимоги.
Просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким стягнути на його користь із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно 55 951 гривню, що становить еквівалент 7 000 доларів США, 50 000 гривень завданої моральної шкоди та судові витрати (120 гривень у рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і 400 гривень за надання правової допомоги.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надав пояснення в межах її доводів.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4, бувши повідомленими належним чином про час і місце розгляду справи в судове засідання не з’явились; про причини своєї відсутності не повідомили.
Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів
Справа №22-349-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Болотвіна Л.О.
Категорія: 19. 27 Суддя-доповідач у апеляційному суді Хилевич С.В.
дійшла висновку про її часткове задоволення.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що сторони визнали факт передачі грошей, однак між ними при укладенні правочину не було додержано письмової форми, а тому строк, коли позивач набув право вимоги на повернення відповідачами коштів, ним не доведений.
Між тим, з такими висновками районного суду колегія суддів апеляційного суду погодитися не може, оскільки їх зроблено із порушенням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи безспірно вбачається, що влітку 2006 року ОСОБА_1 передав відповідачам грошові кошти у 12 000 доларів США, які їх прийняли, для спільного придбання спеціальної техніки і наступної її реалізації з метою отримання сторонами прибутку. ОСОБА_3 і ОСОБА_8 з цією метою також внесли грошові кошти. Письмова форма на підтвердження договірних правовідносин сторонами не додержана.
Зазначені факти визнані сторонами і ними не оспорюються, вони визнають наявність між ними договірних зобов’язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України – обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Приходячи до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду знаходить, що під підставами позову, які відповідно до ст. 31 ЦПК України вправі змінити лише ОСОБА_1, слід розуміти згідно зі ст. 119 цього Кодексу обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на норму закону, яку суд може змінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.
За змістом позовної заяви ОСОБА_1, сторони досягнули домовленості, спрямованої на набуття цивільних прав і обов’язків шляхом об’єднання своїх грошових вкладів і спільної діяльності з метою одержання прибутку.
Таким чином, відсутність при обґрунтуванні позовних вимог посилань на відповідні норми матеріального права, за наявності повно і правильно встановлених фактичних обставин у справі, дозволяє апеляційному суду застосувати до спірних правовідносин положення ст.ст. 1132-1143 ЦК України щодо договору простого товариства.
Згідно із ч. 3 ст. 208 ЦК України – у письмовій формі належить вчиняти зокрема правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Оскільки недодержання сторонами письмової форми при укладенні договору цивільне законодавство прямо не пов’язує із недійсністю цього договору (за винятком випадків, встановлених законом), а ОСОБА_1 і відповідачами з цих підстав він не оспорюється, тому укладений договір слід вважати дійсним.
Колегія суддів апеляційного суду знаходить, що обставини справи, правова природа зобов’язань і характер правовідносин між сторонами очевидно і переконливо свідчать про те, що укладений правочин є договором простого товариства.
Відповідно до ст. 1132 ЦК України – за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Частиною 2 ст. 1133 цього Кодексу встановлено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв’язки.
Встановлено, що позивач вніс у спільну діяльність 12 000 доларів США, з яких на його вимогу 5 000 доларів США йому було повернуто ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що свідчить про їхню згоду на припинення договору простого товариства із ОСОБА_1.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 1141 ЦК України – договір простого товариства припиняється у разі відмови учасника від подальшої участі в договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.
Тому за таких обставин поверненню із відповідачів на користь ОСОБА_1 підлягає решта суми вкладу, що еквівалентно 7 000 доларів США.
Частинами 1 і 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Абзац другий п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» вказує, що у разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
На момент ухвалення апеляційним судом рішення офіційний курс 1 долара США до національної валюти становить 7, 98 гривень, тому сума, яка підлягає стягненню із відповідачів на користь позивача, складає 55 860 гривень, що обчислюється у спосіб множення 7, 98 гривень на 7 000 доларів США. При цьому апеляційний суд зазначає, що стягнення слід провадити у рівних частках, тобто по 27 930 гривень з кожного, а не в солідарному порядку, як на тому наполягав позивач.
Щодо позову про відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про його відхилення з таких підстав.
Відповідно до п. 4 ст. 611 ЦК України – у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Позаяк ані умовами договору між сторонами, ані положеннями Параграфу 2 Глави 77 Цивільного кодексу України не передбачено такого виду відповідальності як моральна шкода, тому вимога про її відшкодування на увагу не заслуговує і є необґрунтованою.
Частиною 1 ст. 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Таким чином, 120 гривень понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 400 гривень за надану правову допомогу, а разом – 520 гривень, слід стягнути із відповідачів на користь ОСОБА_1 в рівних частках, тобто по 260 гривень з кожного.
Враховуючи наведене, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
На підставі ч. 3 ст. 208, ст. 1132. ч. 2 ст. 1133, п. 4 ч. 1 ст. 1141, ч.ч. 1 і 2 ст. 533, п. 4 ст. 611 ЦК України, абзацом другим п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сарненського районного суду від 13 січня 2010 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 27 930 (двадцять сім тисяч дев’ятсот тридцять) гривень з кожного в рахунок повернення вкладу за договором та по 260 (двісті шістдесят) гривень з кожного в рахунок понесених судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог – про відшкодування моральної шкоди – відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців, починаючи з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: