АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 березня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого: судді Медяного В.М.,
суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,
при секретарі: Сніжко О.А.,
за участю прокурора Бабчук Н.Л.,
за участю сторін у справі : позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та адвоката ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання нікчемними договорів купівлі-продажу, визнання недійсними третейських угод, визнання незаконними рішень третейських судів, визнання права спільної часткової власності на 1\2 частину квартири, витребування її з незаконного володіння, визнання незаконною реєстрації права власності та її скасування та за заявою прокурора Замостянського району м. Вінниці в інтересах ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача КП «Вінницьке обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації» , про визнання нікчемними договорів купівлі-продажу спільної квартири, визнання частково недійсними третейських угод, визнання незаконними та часткове скасування рішень третейських судів, скасування реєстраційних посвідчень, витребування 1\2 частки квартири, належної на праві власності,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1, особа, яка приєдналася до апеляційної скарги – прокурор Замостянського району м. Вінниці, на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 29 січня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
24 липня 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя. Після розірвання шлюбу 25 липня 2006 року ОСОБА_1. змінила своє прізвище на дошлюбне «ОСОБА_1».
Ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 29 серпня 2006 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру № 3 в будинку № 12А по вул. П.Тичини в м. Вінниці, яка є спільною власністю ОСОБА_1. та ОСОБА_7
Ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 жовтня 2006 року задоволено заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову та скасовано арешт на квартиру АДРЕСА_1 накладений ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 29 серпня 2006 року.
Ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 6 грудня 2006 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 яка є спільною власністю ОСОБА_1. та ОСОБА_7
В подальшому, 24 квітня 2007 року прокурор Замостянського району м. Вінниці звернувся до суду із заявою в інтересах ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3 про визнання нікчемними договорів купівлі-продажу спільної квартири, визнання частково недійсними третейських угод, визнання незаконними та часткове скасування рішень третейських судів, скасування реєстраційних посвідчень, витребування 1\2 частки квартири, належної на праві власності.
6 липня 2007 року ОСОБА_1 змінивши свої позовні вимоги, подала до суду позов до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру та виселення добросовісного набувача.
Ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 6 липня 2007 року позов ОСОБА_1 та заява прокурора Замостянського району м. Вінниці об’єднані в одне провадження з первісним позовом.
В ході розгляду справи ОСОБА_1 та прокурор неодноразово уточняли позовні вимоги.
Зокрема, 16 вересня 2009 року ОСОБА_1 виклала свої позовні вимоги у заяві про зміну та уточнення позовних вимог, а прокурор Замостянського району м. Вінниці у заяві від 12 жовтня 2009 року в інтересах ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_6
Таким чином, ОСОБА_1 та прокурор в її інтересах та в інтересах її неповнолітнього сина просили ухвалити рішення, яким:
1. визнати частково недійсними третейські угоди в частині продажу 1\2 частки квартири АДРЕСА_1 яка належала ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право власності на житло від 7 лютого 2005 року, видане виконкомом Вінницької міської ради:
- укладену 07.11.2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8,
• - укладену 15.11.2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9;
2.скасувати частково рішення третейських судів в частині продажу 1\2 частки квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_1
• - від 10.11.2006 року ( третейський суддя Платовський Б.В) про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнання права власності на вказану квартиру за ОСОБА_8,
• - від 16.11.2006 року (третейський суддя Помазонов О.М) про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнання права власності на вказану квартиру за ОСОБА_9,
• - від 23.01.2007 року постійно діючого третейського суду при асоціації «Правовий центр підприємництва» про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3.
3. Скасувати реєстраційні посвідчення, видані КП « ВООБТІ» від 15.11.2006 року ОСОБА_8, запис в реєстраційній книзі № 264/ 68813 книга № 645 та від 20.11.2006 року ОСОБА_9 запис в реєстраційній книзі № 264/68813 книга № 645.
4.Витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, належну їй на праві власності 1\2 частку квартири АДРЕСА_1
Дана справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 29 січня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та заяви прокурора Замостянського району м. Вінниці в інтересах ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_6 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити її позовні вимоги. Посилається на те, що при ухваленні даного рішення суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також порушені норми матеріального та процесуального права.
До початку розгляду справи в апеляційному суді Прокурор Замостянського району м. Вінниці подав до суду 22.03.2010 року заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1, її представник ОСОБА_2 та прокурор Замостянського району м. Вінниці апеляційну скаргу повністю підтримала та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.
Представники відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 та адвокат ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнали та заперечили проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а також на законність рішення суду першої інстанції.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача КП «Вінницьке обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації» надіслав до суду свої письмові заперечення на апеляційну скаргу у яких просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення сторін у справі та їх представників, що з’явилися до суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та за змістом відповідати вимогам ст.. 215 ЦПК України.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та заяви прокурора Замостянського району м. Вінниці в інтересах ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_6, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_7 перебували між собою у зареєстрованому шлюбі з 12 липня 2003 року по 25 липня 2006 року.
24 вересня 2004 року ОСОБА_1. поселилася до чоловіка ОСОБА_7 в квартиру АДРЕСА_1, в якій він проживав з 02.11.1994 року, що підтверджується доказами у справі, зокрема особовим рахунком №1443 на квартиру АДРЕСА_1
В подальшому згідно свідоцтва про право на житло від 7 лютого 2005 року дане подружжя приватизували зазначену квартиру, тобто ОСОБА_7 та ОСОБА_1 належало по 1\2 частки квартири.
Згідно рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 8 грудня 2006 року скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_1. за адресою: АДРЕСА_1
За заявою ОСОБА_1 ухвалою суду від 29 серпня 2006 року в порядку забезпечення позову накладено арешт на квартируАДРЕСА_1, який в подальшому було скасовано ухвалою суду від 19 жовтня 2006 року за її ж ОСОБА_1 заявою.
28 жовтня 2006 року ОСОБА_1 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Вінницької області Марчуком В.М., згідно якої уповноважила свого брата ОСОБА_12 продати за ціну і на умовах на власний розсуд належну їй 1\2 частку квартирі АДРЕСА_1
З письмових заперечень ОСОБА_1 від 26.02.2009 року, поданих до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області, у зв'язку з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 27 грудня 2008 року, судом вбачається, що вона дійсно бажала продати зазначену квартиру, оскільки розлучилася зі своїм чоловіком ОСОБА_7 і спільне проживання в квартирі було неможливе. Дана квартира належала їм обом на праві спільної часткової власності по 1\2 частини. Ними було вирішено продати квартиру і виручені кошти поділити порівну. Було досягнуто домовленості, що підшукуванням покупців та продажем квартири буде займатися брат ОСОБА_1 - ОСОБА_12 Тому вона видала довіреність на продаж своєї частки квартири своєму братові ОСОБА_12, а також і ОСОБА_7 надав йому 12.10.2006 року довіреність на продаж своєї частки. Обидві довіреності були посвідчені нотаріально. На підтвердження їх домовленості про продаж квартири колишній чоловік ОСОБА_7 отримав 5000 доларів США, які отримав від ОСОБА_12, а решту половину грошей без урахування отриманих раніше, було домовлено, що він отримає після продажу квартири.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 добровільно на підставі внутрішнього волевиявлення прийняла рішення про продаж своєї частки квартири та для досягнення цієї мети вчинила конкретні правові дії, зокрема, звернулася до суду з заявою про зняття арешту з квартири, яку суд задовольнив, видала довіреність на продаж своєї частки квартири, ініціювала домовленість з ОСОБА_7 щодо продажу квартири в цілому. Таким чином, воля ОСОБА_1 була направлена на відчуження своєї частки квартири та на виведення квартири з її володіння.
Рішенням третейського суду для вирішення конкретного спору від 10.11.2006 року визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнано право власності на вказану квартиру за ОСОБА_8, що зареєстровано в КП «ВООБТІ» 15.11.2006 року.
Рішенням третейського суду для вирішення конкретного спору від 16.11.2006 року визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнано права власності на вказану квартиру за ОСОБА_9, що зареєстровано в КП «ВООБТІ» 20.11.2006 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 приховала від суду ту обставину, що зазначена квартира продана і у неї є новий власник, а ОСОБА_7 вже не є її власником і ніяких дій з квартирою здійснити не може.
Згідно листа начальника КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» ухвала від 06.12.2005 року про арешт майна ОСОБА_1. та ОСОБА_7, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 прийнята до відома, оскільки згідно матеріалів інвентаризаційної справи за ОСОБА_1. та ОСОБА_7 право власності на зазначену квартиру станом на 11.12.2006 року не зареєстровано, а зареєстровано за ОСОБА_9
Рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації "Правовий центр підприємництва" від 23.01.2007 року визнано дійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 17.01.2007року та визнано права власності на квартиру за ОСОБА_3
Згідно витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23.01.2007року та довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (зареєстрованих до 12.04.2004 року) від 23.01.2007 року, які використані при постановленні рішення третейського суду - відсутня заборона (арешт) на квартиру АДРЕСА_1, власник ОСОБА_9
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок умисного приховання ОСОБА_1 від суду відомостей про зміни власника квартири, в ухвалу суду від 06.12.2009 року та в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна були внесені недостовірні (застарілі) дані, і як наслідок в дійсності спірна квартира станом на 23.01.2006 року не знаходилася під забороною і арештом. Тому судом не прийнято до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 17.01.2007 року та постановлення третейським судом рішення 23.01.2007 року, квартира знаходилась під арештом і забороною на відчуження згідно ухвали судді Замостянського районного суду м. Вінниці від 06.12.2006року.
Судом встановлено, що відповідач у справі ОСОБА_3 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 яку придбала 23.01.2007 року у ОСОБА_9. А тому, враховуючи те, що зазначена квартира вибула з власності ОСОБА_1 відповідно до її волі та керуючись вимогами ст. 388 ЦК України, вимоги про витребування від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1\2 спірної квартири суд вважає не можуть бути задоволені.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що в дійсності порушені права ОСОБА_1 не в тому, що продана її частка квартири, а в тому, що вона не отримала кошти за неї. Так зокрема, у кримінальній справі № 1-1120-2008 року відносно ОСОБА_7 ОСОБА_1 пред'явила позов про стягнення вартості 1\2 частки квартири, однак, коли зрозуміла, що в ОСОБА_7 немає коштів, то відмовилася від позову.
те
Вироком Замостянського районного суду м. Вінниці від 19.12.2008 року ОСОБА_7 засуджений за ст. ст. 190 ч. 2, 190 ч. 4, 70 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а саме за шахрайські дії, які були скоєні у процесі реалізації домовленостей його з ОСОБА_1 щодо відчуження квартири.
Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, суд вважає, що є очевидним факт звернення ОСОБА_1 в суд з даним позовом не як за захистом своїх порушених прав, а як в наслідок утрудненості стягнення вартості 1\2 частки квартири з ОСОБА_7, який одержав кошти за цю частку від ОСОБА_8, продавши квартиру в цілому за 166 650 грн.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають наведеним нормам матеріального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_1 відповідно до її волі, а тому вимоги про витребування частки квартири від ОСОБА_3 не можуть бути задоволені. У зв'язку з цим і вимоги про визнання нікчемності договору купівлі-продажу квартири, недійсності третейських угод, незаконності рішень третейських судів, також не підлягають задоволенню, оскільки при цьому ніяк не зачіпають її права та інтереси. Встановлено, що ОСОБА_1 добровільно прийняла рішення про продаж своєї частки квартири та з цією метою звернулася до суду з заявою про зняття арешту з квартири; видала довіреність на продаж своєї частки квартири; домовилася з ОСОБА_7 щодо продажу в цілому квартири. Таким чином воля ОСОБА_1 була направлена саме на відчуження своєї частки квартири.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона не доручала ОСОБА_13 продавати належну її частку квартири; а доручила продати квартиру своєму брату, спростовуються висновками суду про те, що норма ч. 1 ст.388 ЦК України надає значенню факту наявності волі, а не наслідкам її реалізації.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Та обставина, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем квартири визнана усіма учасниками процесу, у тому числі прокурором та ОСОБА_1
Колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про те, що в дійсності порушені права ОСОБА_1 не в тому, що продана її частка квартири, а в тому, що вона не отримала кошти за неї, і її звернення до суду за даним позовом - наслідок утрудненості стягнення з ОСОБА_7 вартості 1\2 частки проданої квартири.
Вироком Замостянського районного суду м. Вінниці від 19.12.2008 року ОСОБА_7 засуджений за шахрайські дії, які були скоєні у процесі реалізації домовленостей його з ОСОБА_1 щодо відчуження квартири. Отже, є очевидним те, що ОСОБА_1 звернулася з даним позовам саме внаслідок утрудненості стягнення з ОСОБА_7 коштів, отриманих ним за продаж частки квартири.
Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції фактично виходив із того, що ОСОБА_14 є добросовісним набувачем спірної квартири, а тому відсутня передбачена ч. 1 ст. 388 ЦК України підстава для витребування майна від особи, яка придбала це майно за відплатним договором.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Зі змісту чч. 1, 3 ст. 215 ЦК України вбачається, що на угоди, укладені з порушенням вимог закону, не застосовуються загальні положення недійсності угод, крім наслідку визнання такої угоди недійсною. Такі наслідки не можуть бути застосовані й у випадку оспорення дійсності угоди заінтересованою особою, яка не була стороною угоди.
Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності, зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом зазначених правових норм суд повинен установити, що майно вибуло з володіння власника або володіння особи, якій воно було передане власником у користування, у силу зазначених обставин, а також що набувач придбав це майно за відплатним договором і що він не знав і не міг знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
При цьому, за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Як правильно встановлено судом, нерухоме майно вибуло з володіння співвласників квартири ОСОБА_7 та ОСОБА_1 саме за їх же волею.
За таких обставин місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, для витребування з володіння ОСОБА_3 нерухомого майна, яке придбано нею за відплатним договором, і про відмову в задоволенні позову.
Крім цього, згідно п. 10 Додатку 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮ України від 07.02.2002 року №7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за №157/6445 зі змінами і доповненнями, - правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна є: рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна.
Відповідно до п.13 ч. 1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004р.- підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення речових прав на нерухоме майно є: рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, що набрали законної сили.
Встановлено, що під час проведення реєстрації в КП"ВООБТІ" оскаржуваних позивачем рішень третейського суду від 10.11.2006р., 16.11.2006р. жодних змін до законодавства України, яке регулює питання проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, щодо заборони проведення реєстрації в підприємствах БТІ рішень третейського суду, без виконавчого листа, не було.
Відповідно до ч.4 ст.18 ЗУ «Про третейські суди», для державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно до місцевого органу державної реєстрації прав разом із заявою про державну реєстрацію прав подаються документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно з’ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об’єктивний склад, права та обов’язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 29 січня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: В.М.Медяний
Судді: М.В.Матківська
В.В.Сопрун