Справа № 2-3001/11

Провадження № 6/0203/173/2024

УХВАЛА

12 березня 2024 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в місті Дніпрі у складі:

головуючого судді – Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання – Сливчук В.В.,

за участі:

боржника – ОСОБА_1 ,

представника боржника – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), боржник: ОСОБА_1 , стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», про видачу дубліката виконавчого документа,

встановив:

06.02.2024 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська засобами поштового зв`язку звернулась старший державний виконавець Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Юлія Дрозд (далі – заявник, державний виконавець) із заявою про видачу дубліката виконавчого документа в цивільній справі №2-3001/11, боржник: ОСОБА_1 , стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», в якій заявник просить суд:

- видати дублікат виконавчого листа №2/0418/1034/2012 від 22.02.2013 року, виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суми боргу у розмірі 2083383,74 грн.

В обґрунтування вимог заяви державний виконавець зазначила, що державним виконавцем було відкрито виконавче провадження 07.06.2013 року, ВП №38416814. При вивченні матеріалів виконавчого провадження нею було встановлено, що у доповідній записці державного виконавця підтверджено, що під час приймання-передачі виконавчих проваджень від державного виконавця Філіпової А.В. (не діє), у зв`язку зі звільненням державного виконавця Полякової В.В. (не діє) була встановлена відсутність виконавчого документа №38416814 з примусового виконання виконавчого листа №2/0418/1034/2012 від 22.02.2013 року, виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суми боргу у розмірі 2083383,74 грн. Станом на 31.01.2024 року вимоги виконавчого документа боржником не виконані.

Тому державний виконавець, зазначаючи, що такий виконавчий лист було втрачено, звернувся до суду із заявою про видачу його дубліката.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2024 року, судову справу №2-3001/11, провадження №6/0203/173/2024, було розподілено головуючому судді Ханієвій Ф.М. та передано канцелярією суду – 07.02.2024 року.

Ухвалою суду від 07.02.2024 року було прийнято до провадження заяву Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), боржник: ОСОБА_1 , стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», про видачу дубліката виконавчого документа, призначено заяву до розгляду у судовому засіданні.

12.02.2024 року від представника боржника до суду надійшов відзив на заяву про видачу дубліката виконавчого листа, в якому сторона боржника зазначила, що заявник не надав суду копії заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом по справі №2-3001/11, виконавчого листа, за відкритими виконавчими провадженнями, інформацію про те, на якій стадії перебувало виконавче провадження на момент встановлення факту його втрати, а саме: чи перебувало воно на виконанні, або було закінчене, або виконавчий документ повертався стягувачу. Це позбавляє можливості перевірити, чи в межах встановленого законом строку для пред`явлення вказаних виконавчих листів заявник звернулася із заявою до суду. Крім того, заявник не надала суду належних, достатніх та допустимих доказів втрати виконавчого листа, інформацію про виконавче провадження з ЄБД, а також відомостей про боржника щодо можливого виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 12.03.2024 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника боржника про витребування доказів в цивільній справі.

Чергове судове засідання з розгляду заяви було призначене судом на 12.03.2024 року, в яке з`явились боржник та його представник.

Державний виконавець у заяві про видачу дубліката виконавчого листа просила суд розглянути заяву за її відсутності.

Представник стягувача у судове засідання повторно не з`явився, причини неявки суду не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань з приводу участі у судовому засіданні до суду не надсилав.

Суд, заслухавши думку боржника та його представника, які не заперечували проти продовження судового засідання за відсутності державного виконавця (заявника) та представника стягувача, на підставі положень ст. ст. 128, 211, 223 ЦПК України, п. 17.4 Перехідних положень ЦПК України, продовжив судове засідання за відсутності державного виконавця (заявника) та представника стягувача.

Під час судового засідання боржник та його представник заперечували проти задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа, просили суд відмовити у її задоволенні з підстав, що викладені у відзиві на заяву, про які зазначено вище.

Представник боржника зазначив, що державний виконавець вже декілька разів подавав аналогічні заяви, які з певних підстав за наявними недоліками були йому повернуті. Також за поясненнями представника боржника, державний виконавець не надав суду доказів відновлення втраченого виконавчого провадження, доказів того, що строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання не був пропущений, доказів втрати виконавчого листа.

Боржник пояснив, що він купував будинок, який згодом у нього відібрали, борг був перепроданий та у нього відібрали все. Тому боржник підтримав свого представника та просив суд відмовити у задоволенні вимог заяви про видачу дубліката виконавчого листа.

Суд, заслухавши пояснення та думки боржника, його представника, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, дійшов таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.05.2012 року, справа №2-3001/11, було задоволено у повному обсязі позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитними договорами в розмірі 2081523,74 грн, судові витрати в розмірі 1820,00 грн, а всього 2083343,74 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.12.2015 року, справа №22-ц/774/10257/15, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.05.2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.02.2013 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитними договорами та судових витрат було скасовано, в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 як до поручителя про стягнення заборгованості за кредитними договорами – відмовлено.

Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.05.2012 року, справа №2-3001/11, в іншій частині набрало законної сили станом на 07.02.2013 року.

На виконання вказаного судового рішення 22.02.2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист відносно боржника ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 07.06.2013 року, ВП №38416814, було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/0418/1034/2012, виданого 22.02.2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ПАТ «УкрСиббанк» суми боргу у розмірі 2083383,74 грн; документ вступив у законну силу: 07.02.2013 року, заява про примусове виконання подана: 05.06.2013 року.

Відповідно до доповідної від 15.07.2020 року №03-2/33485/5 державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі ПСМУМЮ (м. Дніпро), державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі ПСМУМЮ (м. Дніпро) Полякової В.В., під час приймання-передавання виконавчих проваджень, у зв`язку зі звільненням державного виконавця Відділу Філіпової А.В. було встановлено втрату виконавчих проваджень, зокрема, ВП №38416814, що відповідно до відомостей з АСВП ВП знаходиться у зведеному виконавчому провадженні №37269775 з примусового виконання виконавчого листа №2/0418/1034/2012, виданого 22.02.2013 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суми боргу у розмірі 2083383,74 грн.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.01.2021 року, справа №2-3001/11, провадження №6/0203/3/2021, було відмовлено у задоволенні заяви Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), заінтересовані особи – Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_1 , про видачу дубліката виконавчого листа.

За змістом вказаної ухвали суду від 11.01.2021 року, судом було встановлено, що до заяви не надано жодного доказу на підтвердження втрати виконавчого провадження №38416814 та, відповідно виконавчого листа у ньому, зокрема, висновків за результатами службового розслідування, довідки, акту приймання-передачі виконавчих проваджень, на який робиться посилання в заяві або іншого документу, що підтверджував би вказаний факт, не представлено інформації та відповідних доказів, на якій стадії перебувало виконавче провадження на момент встановлення факту його втрати, а саме: чи перебувало воно на виконанні, або чи було закінчено, або виконавчий документ було повернуто стягувачу. Це перешкодило суду визначитись з приводу наявності підстав для видачі дублікату виконавчого листа, оскільки в разі його повернення стягувачу, підлягає перевірці чи не сплинув строк для його повторного пред`явлення до примусового виконання, сплив якого виключає можливість видачі дублікату виконавчого листа без вирішення питання про поновлення пропущеного строку для його пред`явлення до виконання. За вказаних обставин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні заяви за необґрунтованістю та недоведеністю належними доказами.

Вказана ухвала суду набрала законної сили станом на 11.01.2021 року.

Суд зазначає, що згідно з п. 17.4 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.

Дублікат – це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Таким чином, дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу, лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.

Крім того, однією з підстав можливості видачі дубліката виконавчого документа є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення (постанова ВС від 17 листопада 2021 року, справа №419/310/12).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент видачі виконавчого листа, від 21.04.1999 року №606-XIV), виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до положень ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 року №606-XIV), строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред`явленням виконавчого документа до виконання; частковим виконанням рішення боржником; наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Відповідно до п. 9 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України, до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частиною 1 ст. 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 02.06.2016 року № 1402-VIII, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішенні по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якої зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова ВП ВС від 18.03.2020 року, справа №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19).

Відповідно до положень ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

 Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема , подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Аналіз викладеного вище вказує, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист. При цьому учасники справи зобов`язані дотримуватися, зокрема, принципів змагальності сторін та неприпустимості зловживання процесуальними правами у цивільному судочинстві.

Водночас у ході судового розгляду заяви судом було встановлено, що виконавчий документ в цивільній справі №2-3001/11 був виданий судом – 22.02.2013 року та пред`явлений до виконання стягувачем – 05.06.2013 року, виконавче провадження було відкрито державним виконавцем – 07.06.2013 року, ВП №38416814. Також суд, вирішуючи заяву по суті, враховує те, що за відомостями з доповідної державного виконавця від 15.07.2020 року, виконавче провадження ВП №38416814 було втрачене ще станом на 15.07.2020 року. При цьому заява державного виконавця щодо видачі дубліката виконавчого провадження у ВП №38416814 за встановлених обставин вже вирішувалась судом, та ухвалою суду від 11.01.2021 року, справа №2-3001/11, провадження №6/0203/3/2021, яка набрала законної сили, було відмовлено у задоволенні такої заяви державного виконавця.

Проте станом на 06.02.2024 року разом із черговою заявою про видачу дубліката виконавчого листа державний виконавець так і не долучила жодного нового належного, допустимого та достатнього доказу на підтвердження факту втрати виконавчого провадження №38416814, зокрема, висновків за результатами службового розслідування фактів втрати виконавчого провадження разом із оригіналом виконавчого листа, довідки, акту приймання-передачі виконавчих проваджень, на який посилається державний виконавець, або іншого документу, що підтверджував би вказаний факт. Також суду так і не надано доказів на підтвердження того, на якій стадії перебувало виконавче провадження на момент встановлення факту його втрати, доказів того, що строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання не був пропущений та чи був такий строк поновлений у разі його пропуску. Про це суд з-поміж іншого вказував державному виконавцю в ухвалі від 11.01.2021 року, яка не була взята нею до уваги при зверненні до суду в черговий раз 06.02.2024 року. Тим більше, що державний виконавець не просить суд поновити пропущений строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Це, своєю чергою, є підставою для відмови у видачі дубліката виконавчого документа.

Також суд звертає увагу державного виконавця на необхідність дотримання принципів змагальності сторін та неприпустимості зловживання процесуальними правами у цивільному судочинстві.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні вимог заяви державного виконавця про видачу дубліката виконавчого документа.

Керуючись ст. ст. 258-260, 353 ЦПК України, пп. 17.4 п. 17 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, суд,

Ухвалив:

У задоволенні заяви Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), боржник: ОСОБА_1 , стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», про видачу дубліката виконавчого документа – відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складений 19.03.2024 року.

Суддя Ф.М. Ханієва