ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/549/19Головуючий по 1 інстанції

Справа № 705/2310/17 Категорія: 351000000 Годік Л. С.

Доповідач в апеляційній інстанції

Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       31 жовтня 2019 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар: Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 ;

особа, що подала апеляційну скаргу – ОСОБА_1 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження  апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 вересня 2019 року, ухваленого у складі судді Годік Л.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про типовий наклеп, -

в с т а н о в и в :

 У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та просив суд визнати пояснення ОСОБА_2 в матеріалах до ЄО-1364 від 10.02.2017 року типовим наклепом на ОСОБА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 виплатити ОСОБА_1 1312 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що він про порушення майнових прав звернувся до Уманського ВП за ЄО-1364 від 10.02.2017 року. Дільничний офіцер при проведенні перевірки опитав співвласників будинку, серед яких була ОСОБА_2 , яка застосувала наклеп і брехню, щоб призвести до викривлення результатів перевірки.

Позивач вважає, що даний випадок є типовим, з метою перешкоджання вільному захисту його прав, а правовий наслідок – моральне відшкодування в сумі 1312 грн., як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.09.2019 року і ухвалити нове, яким зобов`язати ОСОБА_2 спростувати наклеп від 10.02.2017 року; стягнути судовий збір в сумі 1841,50 грн., штраф у сумі 1921 і моральне відшкодування в сумі 1312 грн. на його користь, а інші кошти в сумі 2400 грн. до держбюджету.

В апеляційній скарзі вказує, що суд не витребував на клопотання позивача матеріали за ЄО-1364 від 10.02.2017 року, зафіксовані поліцією, а відповідач всупереч ст. 191 ЦПК України разом з відзивом не надала письмових доказів на ухвалу суду від 08.02.2018 року і з 2007 року проявляє повну неповагу до позивача, що несе загрозу правам ОСОБА_1 і потребує морального відшкодування, яке підтверджено довідками медичних установ (міська і обласна лікарня, госпіталь).

Також апелянт зазначає, що судом не вирішено питання про стягнення з відповідача за зловживання обов`язками і правами в порядку статей 43, 44, 148 ЦПК України судового збору в розмірі 50 % ставки незалежно від рішення по суті і пільг позивача за подання позову 30.05.2017 року, апеляційної скарги 19.07.2017 року (ч. 9 ст. 141 ЦПК України) та штраф за клопотанням від 26.06.2019 року (ст. 148 ЦПК України).

Своїм право подати відзив на апеляційну скаргу відповідачка не скористалась.

Вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що Уманським ВП ГУНП в Черкаській області проводилась перевірка за заявою ОСОБА_1 від 10.02.2017 року (ЄО-1364) про порушення майнових прав останнього.

ОСОБА_1 вказує, що в матеріалах до ЄО-1364 від 10.02.2017 року міститься пояснення ОСОБА_2 , яке є наклепом на ОСОБА_1 , внаслідок чого останньому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 1312 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження доводів щодо наклепу зі сторони відповідача ОСОБА_2 , а також позивачем не зазначено, які саме його права, свободи чи інтереси порушені відповідачкою та підлягають судовому захисту.

Згідно ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про не надання позивачем належних та допустимих доказів обставин справи, про які вказує ОСОБА_1 .

Так, матеріали справи містять лише копію відповіді т.в.о. начальника Уманського ВП ГУНП в Черкаській області Костюка В.В. № 2334/02/16-2007 від 23.02.2017 року про розгляд звернення ОСОБА_1 від 10.02.2017 року з приводу вчинення неправомірних дій. За результатами проведеної перевірки ОСОБА_1 було відмовлено у реєстрації заяви у єдиному реєстрі досудових розслідувань, у зв`язку із відсутністю кримінального правопорушення (а.с. 6).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В матеріалах справи міститься клопотання ОСОБА_1 від 12.06.2017 року про витребування від Уманського ВП матеріалів по ЄО-1364 від 10.02.2017 року (а.с. 24), та в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що його клопотання не було задоволено судом першої інстанції.

Порядок подання доказів позивачем у справі та порядок витребування доказів передбачений статтями 83, 84 ЦПК України.

Відповідно до положень статті 365 ЦПК України, суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, крім іншого за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача (пункт 6 частини 1).

При поданні апеляційної скарги на оскаржуване рішення суду ОСОБА_1 клопотання про витребування доказів, а саме від Уманського ВП матеріалів по ЄО-1364 від 10.02.2017 року не заявляв.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

ОСОБА_1 як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі не вказано, у чому саме полягав наклеп зі сторони відповідачки, та які права позивача було порушено відповідачкою.

Також позивачем не надано жодних доказів та пояснень з приводу завдання йому діями відповідачки моральної шкоди. Зазначені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі довідки медичних установ (міська і обласна лікарня, госпіталь), що, на його думку, підтверджують завдання йому моральної шкоди, в матеріалах справи відсутні.

Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня  1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Враховуючи наведене, позивачем не надано доказів вчинення відповідачкою неправомірних дій щодо позивача, а також завдання позивачу моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідачки ОСОБА_2 , тому рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також ставить питання про стягнення із відповідачки ОСОБА_2 в порядку статей 43, 44, 148 ЦПК України штрафу в розмірі 1921 грн. за зловживання обов`язками і правами. Однак, апелянтом не зазначено, якими саме правами і обов`язками зловживала відповідачка ОСОБА_2 , та не надано відповідних доказів на підтвердження таких фактів.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, та колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні його апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги компенсується за рахунок держави. Докази наявності інших судових витрат, понесених сторонами, у матеріалах справи відсутні, тому відсутні підстави для їх стягнення.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, підстав для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення колегія суддів не знаходить.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

                                                        п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 вересня 2019 року, ухваленого у складу судді Годік Л.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про типовий наклеп - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах викладених у статті 389 ЦПК України.

Судді                         Н.І. Гончар

Ю.В. Сіренко

       Т.Л. Фетісова

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2019 року.