справа №2-273/10

РІШЕННЯ

Іменем України

м. Арциз                                                                                         18 березня 2010 року

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді                          Гусєвої Н.Д.,

при секретарі                          Максимчук О.І.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Арцизі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, за участю третьої особи – ОСОБА_2, про поновлення на роботі, сплату за вимушений прогул за відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з зазначеним позовом до суду в якому просить суд поновити його на роботі на посаді начальника Одеського центрального пункту Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті з виплатою йому за час вимушеного прогулу з 03 лютого 2009 року по день поновлення його на роботі. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсації за нанесену моральну шкоду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 повністю підтримав позовні вимоги та пояснив, що наказом начальника Одеської регіональної служби державного ветеринарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (далі служби) №50-к від 19.06.2007 року він був призначений виконуючим обов’язки начальника Одеського центрального пункту Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. В період часу з 01.10.2007 року по 27.11.2007 року з незначними перервами обов’язки начальника Одеського центрального пункту Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті виконував ОСОБА_3 27.11.2007 року наказом в.о.начальника служби №174 ОСОБА_3 було звільнено з посади начальника Одеського центрального пункту служби ат цим наказом останньому було приписано приступити до виконання обов’язків лікаря Удобнянського пункту служби та цим же наказом ОСОБА_1 приступити до виконання обов’язків в.о. начальника Одеського центрального пункту служби з 27.11.2007 року. Наказом №115-к від 30.11.2007 року ОСОБА_3 був звільнений з посади лікаря Удобнянського пункту служби за прогул без поважних причин, а ОСОБА_1 наказом №130-к від 24.12.2007 року був призначений на посаду начальника Одеської центрального пункту служби з 24.121.2007 року. З вказаного часу ОСОБА_1 працював на даній посаді. В період з 02.02.2009 року по 08.03.2009 року ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні в зв’язку з хворобою, про що повідомив 03.02.2009р. співпрацівників. 10.03.2009 року ОСОБА_1 після лікування вийшов на роботу та здав секретарю листки непрацездатності, однак в той же день він був ознайомлений з наказом в.о. начальника служби ОСОБА_2 №4-к від 03.02.2009 року, відповідно до якого з вказаної дати ОСОБА_3 поновлений на роботі, а наказ №130-к від 24.12.2007 року про призначення позивача на дану посаду скасований, в той же день позивачем була отримана копія згаданого наказу, а також трудова книжка з записом №9 від 03.02.2009 року про звільнення ОСОБА_1 в зв’язку з поновленням на роботі робітника, який раніш виконував цю роботу, за п.6 ст.40 КЗпП України на підставі наказу № 4-к від03.02.2009 року.

Своє звільнення ОСОБА_1 вважає незаконним, бо проведено з чисельними порушеннями законодавства про працю, зокрема ст. ст. 44, 47, 116 КЗпП України, його звільнення проводилось в період його тимчасової непрацездатності, йому ніким не запропоновано переведення на іншу роботу, не була виплачена вихідна допомога, а також в день звільнення позивачу не було видано належно оформлену трудову книжку, не проведено розрахунок, не видано копію наказу про звільнення.

Свої позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди з відповідача позивач обґрунтовував тим, що моральна шкода йому була завдана незаконним звільненням, яка виразилася в моральних стражданнях, бо він залишився без роботи та без заробітку , тривалий час взагалі не був сповіщений про звільнення, чим порушений звичайний уклад його життя, що змушує його докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з’явився, але надіслав до суду заяву про розгляд справи в його відсутність. Згідно  поданих заперечень проти позовної заяви, позов ОСОБА_1 не визнав, заперечує проти його задоволення, посилаючись на те, що наказом №50-к від 19.06.2007 року ОСОБА_1, який займав посаду лікаря Іллічівського пункту, був призначений виконуючим обов’язки начальника Одеського центрального пункту Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Наказом №89-к від 01.10.2007 року ОСОБА_3 був призначений на посаду начальника Одеського центрального пункту, а ОСОБА_1 було наказано приступити до виконання своїх обов’язків провідного лікаря Іллічівського морського пункту. Наказом №91-к від 04.10.2007 року був скасований наказ №89-к від 01.10.2007 року, а наказ №91-к від 04.10.207 року був в свою чергу скасований п.1 наказу №94-к від 09.10.2007 року, Таким чином, наказ №89-к від 01.10.207 року став знову чинним і залишався чинним після винесення Приморським районним судом м.Одеси від 19.10.2007 року, якою була зупинена дія п.п.2, 3 наказу №94-к від 09.10.2007 року. Наказом №174 від 27.11.2007 року ОСОБА_3 було наказано приступити до виконання обов’язків лікаря Удобнянського пункту з 28.11.2007 року, цей наказ не оголошувався та його згода на переведення не була отримана. Згідно табелю робочого часу за листопад 2007 року по Одеському центральному пункту ОСОБА_3 працював на посаді начальника Одеського центрального пункту, весь листопад, включаючи 28, 29, 30 листопада. Наказом №130-к від 24.12.2007 року ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника Одеського центрального пункту, під час перебування на цій посаді ОСОБА_3, в силу наказу №89-к від 01.10.2007 року. В результаті службової перевірки стало відомо, що на момент призначення ОСОБА_1 на посаду начальника Одеського центрального пункту, цю посаду займав ОСОБА_3 Наказом №4-к від 03.02.2009 року був скасований наказ №130-к від 24.12.2007 року про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника Одеського центрального пункту та поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Одеського центрального пункту, таким чином, на думку представника відповідача, звільнення ОСОБА_1 було здійснено законно у відповідності з діючим законодавством, а його поновлення на посаді начальника Одеського центрального пункту буде порушенням ст.ст.60, 68 Конституції України та ст.2 КЗпП України по відношенню до ОСОБА_3, який з посади начальника Одеського центрального пункту був звільнений незаконно, оскільки не була отримана його згода на перевод. Крім того, представник позивача стверджував, що ОСОБА_1 мав повідомити керівництво про свою хворобу та знаходження на лікарняному, а він надав листки непрацездатності лише після його звільнення. Листки непрацездатності та інші виплати, пов’язані із звільненням, ОСОБА_1 були оплачені, а також йому була вручена трудова книжка. Щодо виплати моральної шкоди представник відповідача вважав її такою, що не підлягає виплаті оскільки в трудових відносинах позивача і відповідача не мало місце незаконне звільнення, а моральна шкода може бути виплачена тільки в разі незаконного звільнення.

Залучений судом до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2 повідомлявся належним чином, про що свідчить звіт про передачу листа про виклик до суду третьої особи за місцем його роботи, долучене до матеріалів справи (а.с. 162). Причину своєї неявки до суду третя особа ОСОБА_2 не повідомив.

Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вивчивши письмові докази, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі і такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі наказу №50-к від 19 червня 2007 року «По особистому складу» позивача було призначено виконуючим обов’язки начальника Одеського центрального пункту з 19 червня 2007 року (а.с.5).

Наказом №89-к від 01 жовтня 2007 року «Про призначення»  ОСОБА_1 виконуючому обв’язки начальника Одеського центрального пункту наказано приступити до своїх обов’язків провідного лікаря Іллічівського морського пункту з 1 жовтня 2007 року (а.с.6). Вказаний наказ було скасовано наказом №91-к від 4 жовтня 2007 року  «Про відміну наказу №89-к» (а.с.7). ОСОБА_1 приступив до виконання обов’язків виконуючого обов’язків начальника Одеського центрального пункту з 04.10.2007р.

Наказом № 94-к від 09 жовтня 2007 року «Про скасування наказу №91-к» був скасований наказ №91-к від 4 жовтня 2007 року (а.с. 8). ОСОБА_1 приступив до виконання обов’язків провідного лікаря Іллічівського морського пункту з 09.10.2007р.

19 жовтня 2007 року ухвалою Приморського районного суду м.Одеси зупинена дія пунктів 2, 3  наказу № 94-к від 09 жовтня 2007 року «Про скасування наказу №91-к» (а.с.9). На виконання ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 19.10.2007р. винесено накази №103-к від 9 листопада 2007 року, № 174 від 27.11.2007р. якими зупинено дію пунктів 2, 3 наказу №94-к від 09 жовтня 2007 року (а.с.10). ОСОБА_1 приступив до виконання обов’язків виконуючого обов’язків начальника Одеського центрального пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті з 27.11.2007р. На посаді начальника Одеського центрального пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті до призначення ОСОБА_1 працював ОСОБА_3, якого з 27.11.2007р. наказом № 174 від 27.11.2007р. було призначено на посаду лікаря Удобнянського пункту Одеського державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (а.с.12). Наказом №115-к від 30 листопада 2007 року ОСОБА_3 був звільнений з посади лікаря Удобнянського пункту ДВСКН за прогул без поважних причин з 30 листопада 2007 року (а.с.13).

ОСОБА_1 наказом №130-к від 24 грудня 2007 року «Про призначення ОСОБА_1Б.» був призначений начальником Одеського центрального пункту (а.с.14). Займаючи вказану посаду ОСОБА_1 не відносився до державних службовців (а.с. 115).

Наказом № 4-к «По особовому складу» від 03 лютого 2009 року скасовано наказ №130-к від 24 грудня 2007 року «Про призначення ОСОБА_1Б.» яким ОСОБА_1 був призначений начальником Одеського центрального пункту. ОСОБА_1 з вказаним наказом був ознайомлений 10 березня 2009 року, про що свідчить його підпис в наказі. Цим же наказом ОСОБА_3 з 03 лютого 2009 року було поновлено на посаді начальника Одеського центрального пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (а.с.15).

Відповідно до копії листка непрацездатності серії АБЮ №854619 ОСОБА_1 в період з 02 по 13 лютого 2009 року перебував на амбулаторному лікуванні з приводу хвороби (а.с.16). Крім того ОСОБА_1 в період з 16 лютого по 7 березня 2009 року також знаходився на амбулаторному лікуванні в зв’язку з хворобою, про що свідчить копія листка непрацездатності серії АБЕ №999255 (а.с.17).

Відповідно до копії трудової книжки серії БТ-II № 5241475 ОСОБА_1 19.06.2007р. призначено на посаду начальника Одеського центрального пункту держветсанконтролю на підставі наказу № 50-к від 19.06.2007р.. 03.02.2009р. ОСОБА_1 звільнений на підставі п. 6 ч.1 ст.40 КЗпП України, у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (а.с.21).

Відповідно до акту проведення службової перевірки щодо звернення ОСОБА_3 від 03 лютого 2009 року комісією, створеною на підставі розпорядження №2-а від 03 лютого 2009 року «Щодо створення комісії по проведенню службових перевірок», під час проведення службової перевірки були встановлені значні порушення прав ОСОБА_4, в зв’язку з чим, комісією рекомендовано скасувати накази від 24.12.2007 року №130-К (по особовому складу) «Про призначення ОСОБА_1Б.» (а.с.67-69).

З акту перевірки №15-01-010/0143 від 08.04.2009 року додержання законодавства про працю, проведеної в Одеській регіональній службі державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті за дорученням керівництва ТДІП начальником відділу контролю за додержанням законодавства №2 – державним інспектором праці територіальної інспекції праці у Одеській області, вбачається, що під час перевірки інспектором праці були встановлені порушення законодавства про працю, допущені з боку начальника служби ОСОБА_2, щодо нарахування ОСОБА_3 надлишкових сум за виконану ним роботу (а.с.79-82, 97-98).

З акту перевірки №15-01-010/0153 від 10.04.-14.04.2009 року додержання законодавства про працю, проведеної в Одеській регіональній службі державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, проведеної за дорученням прокуратури Одеської області начальником відділу контролю за додержанням законодавства №2 – державним інспектором праці територіальної інспекції праці у Одеській області, вбачається, що під час перевірки інспектором праці були встановлені порушення законодавства про працю, допущені при звільненні ОСОБА_1 (а.с.83-86, 99-100).

Відповідно п.6 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, але звільнення з таких підстав можливе лише якщо неможливо перевести робітника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП України).

Згідно до роз’яснень п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992р. № 9 з наступними змінами та доповненнями при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Позивач в своєму позові, а також в судовому засіданні посилався на те, що його неправомірно звільнили з посади, так як ОСОБА_3 на момент його поновлення не був робітником, який раніш виконував цю роботу, оскільки був звільнений з органів ветеринарної медицини наказом в.о.начальника служби №115-к від 30.11.2007 року з посади лікаря Удобнянського пункту служби (а.с. 13). З посади начальника Одеського центрального пункту служби ОСОБА_3 був звільнений раніш наказом №174 від 27.11.2007 року (а.с.12), який ніким не оскаржувався та не скасовувався. ОСОБА_3 не поновлювався на даній посаді рішенням суду або вищестоящим органом. Суд вважає такі твердження позивача правильними, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи і дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 був звільнений з посади лікаря Удобнянського пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, то і поновлення його мало би бути на посаду, з якої його було звільнено, тобто на посаду лікаря Удобнянського пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду.

Доводи відповідача, викладені в запереченнях проти позову, про те, що підставою для звільнення ОСОБА_1 є наказ № 4-к від 03.02.2009р. «По особовому складу» не знайшли свого підтвердження, так як  зазначеним наказом скасовано наказ № 130-к від 03.02.2007р. «Про призначення ОСОБА_1Б.» і відомості про припинення трудових відносин з ОСОБА_1 відсутні.

Крім того, доводи відповідача в запереченнях вказує на те, що наказ №89-к від 01.10.2007 року «Про призначення» є діючим, оскільки наказ №91-к від 04 жовтня 2007 року «Про скасування наказу №89-к», був скасований наказом №94-к від 09 жовтня 2007 року, дія п.п.2, 3 якого була зупинена ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 207 року, а п.1 цього наказу діяв.

Суд не погоджується з таким твердженням відповідача та вважає їх помилковими, оскільки дійсно, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2007 року дія пунктів 2, 3 наказу № 94-к від 09 жовтня 2007 року, пунктом першим якого був скасований наказ №91-к від 04 жовтня 2007 року, яким в свою чергу був скасований наказ №89-к від 01 жовтня 2007 року, була зупинена. Відповідно до п.2 наказу 94-к від 09 жовтня 2007 року ОСОБА_3 наказано продовжити виконання службових обов’язків начальника Одеського центрального пункту ДВСКН, а ОСОБА_1 наказано приступити до виконання обов’язків провідного лікаря ветеринарної медицини Іллічівського морського пункту ДВСКН (дія цих пунктів ухвалою суду зупинена). Наказом №89-к від 01 жовтня 2007 року ОСОБА_3 призначено з 01 жовтня 2007 року начальником Одеського центрального пункту, а ОСОБА_1 наказано приступити до виконання своїх обов’язків провідного лікаря Іллічівського морського пункту з 01 жовтня 2007 року. Таким чином наказ №89-к від 01 жовтня 2007 року виконуватися не міг, оскільки, вищезазначеною ухвалою суду фактично зупинені дії по призначенню ОСОБА_3 з 01 жовтня 2007 року начальником Одеського центрального пункту, а ОСОБА_1, про зобов’язання приступити до виконання своїх обов’язків провідного лікаря Іллічівського морського пункту з 01 жовтня 2007року.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ч. 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992р. № 9 з наступними змінами і доповненнями роз'яснюється, що р озірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в  день  звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Відповідно до ст. 47, 116 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести  з ним розрахунок.

Проте, цих вимог законодавства відповідач не дотримав.

Так, з досліджених в судовому засіданні матеріалів судом встановлено, що відсутні докази які б підтверджували факт того, що при звільненні ОСОБА_1 з займаної ним посади начальника Одеського центрального пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, йому було запропонована інша робота, а також його згода або відмова перейти на іншу роботу з урахуванням спеціальності, кваліфікації, опиту трудової діяльності та стану його здоров’я.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з займаної ним посади на підставі наказу № 4-к від 03.02.2009р. «По особовому складу» 03.02.2009р. (а.с. 15).

З 02.02.2009р. позивач захворів і йому був наданий лікарняний, який був закритий 13.02.2009р. До роботи позивач мав приступити 14.02.2009р. (а.с. 16). 14 і 15 лютого 2009 року припадали на вихідні. З 16.02.2009р. по 7.03.2009р. позивач також перебував на лікарняному (а.с.17). 8 та 9 березня 2009 року припадали на вихідні.

Крім того, відповідач в запереченнях вказує,  що позивач нікого не повідомив про те,  що він знаходився на лікарняному,  в той же час підтверджено відповідачем знаходження позивача на лікарняному з 02.02.2009 р. по 13.02.2009 р. та з 16.02.2009 р. по 7.03.2009р. включно, так як  відповідач повністю оплатив.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 не довів до відома керівництва про своє знаходження на лікарняному, тобто про свою тимчасову непрацездатність в лютому-березні 2009 року, оскільки таке твердження представника відповідача спростовується матеріалами справи, а саме копіями листків непрацездатності про перебування позивача на амбулаторному лікуванні (а.с.16-17) та розрахунково-платіжною відомістю позивача (а.с.71), згідно якої позивачу відповідачем в березні 2009 року була проведена оплата лікарняного за лютий-березень 2009 року.

Також суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що трудова книжка позивачу була вручена вчасно, оскільки такі твердження суперечать вимогам ч.1 ст. 47 КЗпП, яка встановлює, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а також матеріалам справи, зокрема, з копії журналу руху трудових книжок, наданої відповідачем (а.с.72), вбачається, що ОСОБА_1 отримав трудову книжку 10 березня 2009 року, а не в день його фактичного звільнення 03 лютого 2009 року, як цього вимагає чинне законодавство.

Позивач пояснив, що відповідачем при його звільненні 03.02.2009р. не було вручено трудову книжку та не проведено розрахунок, хоча він 03.02.2009р. прибув на підприємство, щоб сповістити про те, що знаходиться на лікарняному, а представником відповідача в судове засідання не було надано доказів для спростування тверджень позивача.

За трудовим законодавством, розірвання трудового договору з працівником під час його знаходження на лікарняному або у відпустці не допускається.

Дав оцінку вказаним доказам, що зібрані по справі, суд дійшов висновку про те, що звільненні позивача з займаної ним посади за п.6 ч.1  ст. 40 КЗпП України у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Оскільки позивача було звільнено з роботи з порушенням норм трудового законодавства він на підставі ст. 235 КЗпП України повинен бути поновлений на роботі органом,  який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до роз’яснень викладених у п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992р. № 9, з наступними змінами і доповненнями, у випадку стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з незаконним звільненням, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячи із заробітку за останні два календарні місяці його роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. № 100 з наступними змінами і доповненнями. Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника.

Таким чином, аналізуючи наведені норми, положення згаданої Постанови Пленуму Верховного суду України та матеріали справи, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, оскільки справа про поновлення на роботі ОСОБА_1 розглядалась більше одного року не з вини позивача, який протягом усього строку розгляду справи з’являвся на виклик суду, не вчиняв будь яких дій по зволіканню розгляду справи, навпаки, позивач та його представник завжди з’являлися в судове засідання, а якщо не з’являлися, то з поважних причин, про що вчасно повідомляли суд, слухання справи відкладалося в загалом в зв’язку з неявкою представника відповідача та третьої особи або за їх заявами.

Із наявної у матеріалах справи довідки за № 1186 від 17.11.2009р. про заробітну плату позивача, представленої на вимогу суду (а.с.117) вбачається, що його середня заробітна плата за два місяці, які передували звільненню (грудень 2008 року - січень 2009 року) складала  2535 грн. 82 коп.

Термін вимушеного прогулу позивача склав з 04.02.2009р. по час прийняття рішення 18.03.2010р. – 14 місяців, за яких позивачу повинно бути нараховані 35501грн.48коп. Вказана сума визначена без урахування сплати обов’язкових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а також вимогами ч.3 ст.23 ЦК України, відповідно до яких розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно до вимог ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або  уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Неправомірними діями відповідача у зв'язку з незаконним звільненням позивача, які порушили його законі права, була заподіяна моральна шкода. Позивач тривалий час знаходився без роботи, була принижена його честь та гідність, у нього було відчуття несправедливості, він втратив нормальні життєві зв'язки, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Тривалий час не отримував заробітну платню. З урахуванням стану здоров'я позивача, його переживань, характеру та обсягу страждань, їх тривалості/часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану суд, враховуючи вимоги розумності і справедливості, оцінює завдану моральну шкоду в розмірі 1000 гривень.

Крім того, відповідно до вимог ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона у справі повинна доказати ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.57 УПК України доказами по справі є любі фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги сторони.

Відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

В судовому засіданні не знайшов своє підтвердження факт моральних страждань, понесених позивачем в зв’язку з його незаконним звільненням в розмірі зазначеному позивачем.

Судові витрати необхідно стягнути з відповідача. Судовий збір в розмірі 1% від суми задоволених позовних вимог, а також витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду справи в розмірі 120 гривень.

На підставі вищезазначеного, суд, оцінивши в сукупності всі добуті в судовому засіданні докази, вважає необхідним задовольнити позов частково.

На підставі  ст.  367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі і присудження працівникові заробітної плати за один місяць.

Керуючись ст.ст. 10, 15, 30, 57-60, 64, 88, 158, 208, 209, 212-215, 224-226, 228, 233 ,  367 ЦПК України, ст.ст.16, 23, 1167 ЦК України ст.ст. 40, 42, 49-2, 232, 241-1 КЗпП України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, за участю третьої особи – ОСОБА_2, про поновлення на роботі, сплату за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Одеського центрального пункту Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного  контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті незаконним та поновити ОСОБА_1 на посаді з якої його було звільнено.

Стягнути з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу - 35501 (тридцять п’ять тисяч п’ятсот одна) грив+-ня 48 копійок, з урахуванням виплачених сум. При сплаті вказаної суми нарахувати обов’язкові платежі, передбачені діючим законодавством.

Стягнути з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень.

Стягнути з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного  контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на користь держави судові витрати, судовий збір в розмірі 1% від суми задоволених позовних вимог 365 гривень 01 копійок, а також витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду справи в розмірі 120 гривень.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі і присудження йому заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Одеської області через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя

Арцизького районного суду                 ОСОБА_5