Справа № 367/4466/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/2877/2024 Суддя-доповідач ОСОБА_2

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2024року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі - ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинувачених - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

захисників - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_10 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_13 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 лютого 2024 року, якою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 60 днів, тобто до 04 квітня 2024 року включно, -

В С Т А Н О В И Л А :

В провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч.2 ст. 111, ч.3 ст. 289, ч.2 ст. 125 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч.2 ст. 111, ч.3 ст. 289 КК України та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч.2 ст. 111, ч.3 ст. 289 КК України.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 лютого 2024 року обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою у ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України на 60 днів, а саме до 04 квітня 2024 року включно.

Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю.

Такі вимоги обгрунтовує тим, що надані до суду першої інстанції матеріали кримінального провадження надавали суду достатньо підстав для відмови в застосуванні запобіжного заходу, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на які посилався у клопотанні прокурор відсутні. При цьому, прокурором не доведено, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Вказує що судом не враховано наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв`язків, відсутність обставин, які б вказували про наміри обвинуваченого ухилятись від суду.

Звертає увагу на те, що суд, всупереч нормам ч. 3 ст. 183 КПК України, не визначив ОСОБА_7 розмір застави.

В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_11 просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_8 будь-який інший запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, або визначити обвинуваченому розмір застави.

Вважає, що висновки суду не тільки не відповідають фактичним обставинам розгляду клопотання в частині не підтвердження їх доказами, а й суперечать йому. Ухвала суду є невмотивованою та необгрунтованою і, як наслідок, незаконною.

Зазначає, що суд погодився з наведеними прокурором у клопотанні ризиками, проте, посилання на їх наявність не підтверджується жодними доказами. Так, вказує, що ризик переховування ОСОБА_8 , від суду є безпідставним, оскільки обвинувачений добровільно відмовився від обміну на українських військових, які потрапили в полон, ніколи не планував і не планує покидати територію України; дані про те, що ОСОБА_8 може впливати на свідків, чи продовжити вчиняти нові кримінальні правопорушення, окрім посилання на ці ризики стороною обвинувачення, нічим не підтверджуються. При цьому, на думку захисника, достатнім для запобігання вказаним ризикам, буде запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з електронним засобом контролю.

Також, захисник вказує, що судом не взято до уваги наявність на утриманні обвинуваченого батьків похилого віку, які є інвалідами 2 групи, та потребують постійного нагляду.

Обвинувачений ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та застосувати щодо нього запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Свої вимоги мотивує тим, що судом першої інстанції жодним чином не мотивовано неможливість застосування щодо нього більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. При цьому, вказує, що судом залишено поза увагою відсутність доказів вчинення ОСОБА_9 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а ризики, на які вказує сторона обвинувачення є надуманими.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_13 просить ухвалу суду щодо ОСОБА_9 скасувати та застосувати щодо нього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою відсутність обгрунтованих підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 .

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених та їх захисників, які підтримали подані апеляційні скарги, думку прокурора, який заперечував проти апеляційних скарги, перевіривши матеріали та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як встановлено ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків (ризиків), підставою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що він може переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При вирішенні клопотання про застосування чи продовження запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Так, з оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 дослідив в повній мірі обставини, які мають значення для вирішення даного питання, врахував конкретні обставини кримінального провадження, суспільну небезпеку вчиненого, а також наслідки, які настали дані, що характеризують особу кожного обвинуваченого, та вірно встановив, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: переховування від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень продовжують існувати.

З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об`єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Доводи наведені в апеляційних скаргах захисників, про те, що стороною обвинувачення не доведено існування жодного ризику, передбаченого ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (справа «Панченко проти Росії»).

Обґрунтовуючи висновок щодо доцільності продовження строку тримання обвинувачених під вартою, з огляду на стадію судового провадження суд першої інстанції врахував характер висунутого кожному обвинувачення, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання їх винуватим; міцність соціальних зв`язків; майновий стан.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 ч.2 ст. 111, ч.3 ст. 289 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими злочинами, за вчинення яких законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацію майна.

На даному етапі судового розгляду обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 показань суду не давали і судом продовжується дослідження доказів, що не виключає мотивацію для незаконного впливу обвинувачених на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні.

Зважаючи на такі обставини, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов вірного висновку, що обвинувачені можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу і свідків, і такі ризики за відсутності достатніх стримуючих факторів не зменшилися.

Доводи апеляційних скарг про те, що ризики на які посилається суд першої інстанції є безпідставними, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, оскільки жодних даних та доказів, які б спростовували існування ризиків, в суді апеляційної інстанції наведено не було.

Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з висновками місцевого суду про те, що застосування щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 більш м`яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, на даній стадії судового провадження буде недостатнім для запобігання ризикам, не забезпечить дієвості кримінального провадження та виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків.

Всупереч доводів апеляційних скарг, судом обгрунтовано, з урахуванням положень абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України не визначено розмір застави обвинуваченим.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів, за наслідками їх розгляду, вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331, 376, 404, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року, якою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 60 днів, тобто до 04 квітня 2024 року включно, - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: