ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2019 року

м. Київ

справа №802/1637/16-а

адміністративне провадження №К/9901/22086/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Кузьмишин В. М., судді: Боровицький О. А., Сушко О. О.) від 23 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації (далі - Департамент), у якому просила:

- визнати протиправною відмову Департаменту від 04 жовтня 2016 року у прийнятті документів для встановлення ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1;

- зобов`язати Департамент вчинити дії стосовно видачі позивачці посвідчення потерпілої від аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року у задоволені позову відмовлено.

Суд першої інстанцій мотивував своє рішення тим, що Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VІІІ), у ст. 2 Закону України від 27 лютого 1991 року № 791а-XII «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» абз. 5 ч. 2, у якому надається визначення зони посиленого радіоактивного контролю, виключено. Зону посиленого радіоактивного контролю відмінено, а тому підстави для надання відповідного статусу і видачі посвідчення - відсутні.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною відмову Департаменту від 04 жовтня 2016 року у прийнятті документів для встановлення ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1. Зобов`язано Департамент вчинити дії стосовно видачі ОСОБА_1 посвідчення потерпілої від аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1.

Приймаючи таке судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що посилання суду першої інстанції на зміни в законодавстві є безпідставними, оскільки жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) не відбулось. За висновками суду апеляційної інстанції, наявні в матеріалах справи докази підтверджуються той факт, що позивачка має право на отримання статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Не погодившись із вказаним вище судовим рішенням апеляційного суду, Департамент подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги Департамент звертає увагу, що право на отримання статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 1 у позивачки було втрачене у зв`язку з набранням чинності Закону № 76-VІІІ, а тому відмова відповідача у видачі такого посвідчення є правомірною.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 березня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06 листопада 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ст. 341 України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

ОСОБА_1 проживає у м. Тульчин Вінницької області, яке постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106 було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю. На підставі вказаного, позивачці було видане посвідчення потерпілого категорії 4 серії НОМЕР_1 , яке діє на час проживання або роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до довідки МСЕК від 10 липня 2014 року серії 10 ААВ № 555427 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності за загальним захворюванням.

16 грудня 2014 року Центральною міжвідомчою експертною комісією МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб, що призвели до інвалідності та смерті, з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС рішенням № 20 було встановлено причинний зв`язок хвороби позивачки з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується листом від 26 грудня 2014 року № 9857.

Відповідно до довідки МСЕК від 16 лютого 2015 року серії 12 ААА № 041039 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, захворювання пов`язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

Після отримання даної довідки 08 грудня 2015 року позивачка звернулась до Департаменту для вирішення питання видачі посвідчення категорії 1, як інваліду, інвалідність якого пов`язана з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Однак, 14 грудня 2015 року листом № 22-А-2023-2 відповідач відмовив ОСОБА_1 у видачі посвідчення категорії 1, як інваліду, інвалідність якого пов`язана з наслідками Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з тим, що з 01 січня 2015 року вона не проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, а відповідно на даний час не є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4.

30 травня та 26 вересня 2016 року позивачка повторно зверталась до Департаменту із проханнями видати посвідчення категорії 1, як інваліду, інвалідність якого пов`язана з наслідками Чорнобильської катастрофи, проте отримала аналогічні листи відмови від 16 червня 2016 року № 22-А-1259-1 та від 04 жовтня 2016 року № 22-А-2010-2.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року відповідає зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 Закону № 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років (п. 4 ч. 1).

За п. 1 ч. 1 ст. 14 цього Закону визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (ст. 10, 11 і ч. 3 ст. 12), щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.

Отже, для отримання постраждалими статусу категорії 1 необхідні три умови: 1) інвалідність; 2) статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи; 3) причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.

Відповідно до ст. 65 Закону № 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. При зміні категорії, а також у випадках, передбачених ст. 17 цього Закону, посвідчення підлягає заміні. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

На виконання зазначеного закону постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 51).

Відповідно до п. 10 Порядку № 51 інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посвідчення видаються на підставі довідки МСЕК про встановлення інвалідності відповідної групи, пов`язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Як вірно установлено апеляційним судом, позивачка звернулась до Департаменту із заявою про видачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1. При цьому, зауважень щодо складу та змісту документів відповідач не мав. Проте, відмовив з мотивів виключення з 01 січня 2015 року у абз. 5 ч. 2 Закону № 791а-XII визначення зони посиленого радіоактивного контролю.

Дійсно, 01 січня 2015 року набув чинності Закон № 76-VIII, яким було виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону № 791а-XII, що визначав зону посиленого радіоекологічного контролю, як одну із зон радіоактивно забруднених територій.

Водночас, цим законом не передбачено, що раніше видані посвідчення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, є недійсними.

Як підтверджено матеріалами справи, позивачка набула статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 4 у 1992 році, тобто до 01 січня 2015 року. Цей статус є безстроковий.

Отже, виключення з 01 січня 2015 року зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє позивачку статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки такий статус було набуто правомірно, а законні підстави для його припинення відсутні.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі № 360/1740/16.

Колегія суддів також звертає увагу, що Рішенням від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституцій Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.

Конституційний Суд України звернув увагу на засадничий характер обов`язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв`язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.

Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку

Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у ст. 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (п. 4 мотивувальної частини).

Рішенням від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституцій Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема і підпункт 4 Закону № 76-VIII, яким у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виключено статтю 23, якою було передбачено компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4. Отже, право на компенсації та пільги постраждалих, віднесених до категорії 4, було підтверджено.

Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій до ухвалення Закону № 76-VIII містилося у ст. 2 Закону № 796-XII. Відповідно до цієї статті до зон радіоактивного забруднення було віднесено такі зони: (1) зона відчуження, (2) зона безумовного (обов`язкового) відселення, (3) зона гарантованого добровільного відселення та (4) зона посиленого радіоекологічного контролю.

Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося й у ст. 2 Закону № 791а-XII.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає вірними твердження апеляційного суду, що виключення з 01 січня 2015 року зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє статусу потерпілого осіб, яким раніше до 31 грудня 2014 року було встановлено статус і видано посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особа, якій видано безтермінове посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), для цілей застосування п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону № 796-XII, вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи.

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що посвідчення позивачки категорії 4 є чинним та зберігається за нею довічно, а тому на момент звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 ОСОБА_1 мала статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Враховуючи викладене та той факт, що позивачці встановлена ІІ група інвалідності (захворювання пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС), колегія суддів вважає, що остання має право на отримання статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Аналогічна правова позиція викладена Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 697/121/17.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що Департаментом протиправно відмовлено ОСОБА_1 у встановленні статусу потерпілої категорії 1 та видачі відповідного посвідчення.

Ураховуючи зазначене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації залишити без задоволення, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: А. А. Єзеров

С. М. Чиркін