Справа № 2-469/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

22 лютого 2010 року                                   м. Харків

Комінтернівський районний суд   м. Харкова у складі:                

головуючого – судді  – Фанда О.А.,

за участю секретаря  – Чумакової Н.С.,

розглянувши у  відкритому судовому засіданні у  місті Харкові цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – державний нотаріус ОСОБА_3 про визнання договору дарування договором довічного утримання та розірвання договору довічного утримання , -

в с т а н о в и в:

1 липня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що в 2006 році відповідач, ОСОБА_2 - її племінник, запропонував їй укласти договір довічного утримання. Він обіцяв їй піклуватися про неї, купувати їй продукти харчування, допомагати з ремонтом її квартири, сплачувати за комунальні послуги, а натомість просив передати йому у власність однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Вона погодилася з його пропозицією укласти договір довічного утримання, оскільки через тяжкий стан здоров’я потребувала сторонньої допомоги.

3 травня 2006 року ОСОБА_2 привіз до неї додому нотаріуса і вона, позивачка, підписала договір, як вона зрозуміла, довічного утримання. Після підписання договору відповідач ухилявся від виконання умов договору довічного утримання, лише деякий час сплачував за комунальні послуги, але з 2007 року не робив навіть цього. В січні 2009 року вона мала намір оформити субсидію, після чого дізналася, що квартира належить відповідачу на підставі договору дарування.

Посилаючись на те, що договір дарування був удаваним правочином, просила застосувати наслідки ч. 2 ст. 235 ЦК України та визнати договір дарування договором довічного утримання.

Зазначала, що ОСОБА_2 не виконує своїх обов’язків за договором довічного утримання, не піклується про неї, не допомагає їй матеріально, не відвідує її, не купує ліки, продукти харчування. В зв’язку з цим позивачка просить суд розірвати договір довічного утримання.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала позов в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що між ним та позивачкою було укладено договір дарування. Про укладення інших договорів, в тому числі й договору довічного утримання, мова між ними не йшла. ОСОБА_1 є його тіткою, він завжди піклувався про неї як родич, а після смерті сина позивачки, ще більше по-родинному став опікуватися нею, тому тітка висловила бажання подарувати йому свою квартиру. Він, відповідач, як до, так і після укладення договору дарування квартири підтримує з ОСОБА_1 родинні стосунки та, в міру своїх можливостей, піклується про неї.

3-я особа – ОСОБА_3, проти задоволення позову заперечувала. При цьому пояснила, що в 2006 році вона, працюючи на посаді державного нотаріуса Першої Харківської державної нотаріальної контори, посвідчувала договір дарування квартири між ОСОБА_1 та її племінником ОСОБА_2 Зазначала, що перш ніж посвідчити договір дарування, вона з’ясовувала чи є ОСОБА_1 діти, чоловік або інші родичі, роз’яснювала позивачці правові наслідки договору дарування, спадкового договору та договору довічного утримання, пропонувала укласти ОСОБА_1 спадковий договір або договір довічного утримання. Однак позивачка наполягала саме на укладенні договору дарування. Після складання проекту договору сторони ознайомилися та погодилися з усіма його умовами. Договір був зачитаний уголос. Заперечень щодо непорозуміння будь-яких умов договору у сторін не було. Нотаріус ОСОБА_3 наполягала, що ОСОБА_1 повністю розуміла який саме договір вона укладає та бажала настання наслідків його укладання. Волевиявлення сторін під час укладення договору було вільним. Договір був укладений та посвідчений в 9-му кабінеті приміщення Першої Харківської державної нотаріальної контори, а не за місцем проживання ОСОБА_1

Допитаний, в якості свідка ОСОБА_4, пояснив, що товаришує з позивачкою, допомагає їй в міру можливостей, відповідача ОСОБА_2 жодного разу в квартирі позивачки не бачив.

Свідок ОСОБА_5, пояснила, що знайома з ОСОБА_1 з травня 2006 року, допомагає ОСОБА_1 за її проханням, оскільки позивачка є одинокою людиною, потребує сторонньої допомоги. Відповідача вона не бачила у ОСОБА_1, про укладений між ними договір їй не відомо.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_1, довгий час у них були дружні стосунки. ОСОБА_2 є племінником позивачки, в них добрі родинні стосунки. Після смерті сина ОСОБА_1, ОСОБА_2 взяв на себе турботу про позивачку, ще за довгий час до укладення договору допомагав їй та піклувався про неї, робив ремонт, купував меблі, телевізор тощо. Зазначала, що ОСОБА_1 неодноразово висловлювала намір подарувати свою квартиру племіннику.

Свідок ОСОБА_7, дружина відповідача, пояснила, що вона знайома з позивачкою 22 роки, увесь цей час між ними були добрі родинні стосунки. Після смерті сина ОСОБА_1, ОСОБА_2 взяв на себе турботу про тітку. В 2006 році ОСОБА_1 висловила намір подарувати ОСОБА_2 свою квартиру. Договір був укладений та посвідчений в Першій Харківській державній нотаріальній конторі. Вона, ОСОБА_7, була присутня при укладенні договору, нотаріус довгий час з’ясовувала у ОСОБА_1, який саме договір вона бажає укласти, пропонувала їй укласти й інші договори, однак позивачка висловила намір укласти саме договір дарування.

Свідок ОСОБА_8, пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_1, нещодавно дізналася, що квартира на праві власності належить племіннику позивачки - ОСОБА_2 Останнього приблизно 1,5 роки у ОСОБА_1 не бачила.

Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що він є пастором церкви, яку ОСОБА_1 відвідує. Він 2 рази на тиждень відвідує позивачку, надає їй посильну допомогу. Відповідача він жодного разу у ОСОБА_1 не бачив.      

Заслухавши пояснення сторін, та інших осіб, надавши оцінку показанням допитаних у судовому засіданні свідків, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

    В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що 3 травня 2006 року між ОСОБА_1 (дарувальник) з однієї сторони та ОСОБА_2 (обдарований) з іншої було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2.

    Зазначений договір був посвідчений державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за № 7-543 (а.с. 4).

    Позивач просить застосувати суд наслідки укладення удаваного правочину відповідно до ст. 235 ЦК України, посилаючись на те, що між нею та її племінником насправді було укладено договір довічного утримання.

    Такі доводи позивачки не відповідають обставинам справи з наступних підстав.

    Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.  

    Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.  

    Згідно ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

    Відповідно до ч. 1 ст. 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

    Згідно ст. 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.  

    Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

    Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

    Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

    Зі змісту укладеного між сторонами договору дарування вбачається, що жодних обов’язків щодо матеріального або іншого забезпечення, довічного утримання тощо договором укладеним між сторонами 3 травня 2006 року не було передбачено.  

    В судовому засіданні позивачка не заперечувала, що умови догляду, утримання, матеріального забезпечення між нею та ОСОБА_2 не обговорювалися.

    Вказані обставини підтверджені і нотаріусом ОСОБА_3, яка зазначила, що жодних домовленостей про матеріальне забезпечення, довічний догляд тощо між сторонами не обговорювалося.

    Судом встановлено, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України були дотримані.  

    З огляду на вищезазначене підстави для визнання договору дарування договором довічного утримання та застосування наслідків удаваного правочину відсутні, оскільки невідомо, на яких умовах могло здійснюватися довічне утримання, в чому полягав би догляд тощо.

    Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виник спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

    Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

    Посилання ОСОБА_1 на те, що вона помилялася стосовно істотних умов укладеного договору та, що під час укладення договору ОСОБА_2 ввів її в оману, внаслідок чого вона уклала договір на вкрай невигідних для себе умовах, оскільки вона є особою похилого віку, потребує сторонньої допомоги, не має іншого житла тощо, зводяться до незгоди з укладеним договором дарування з підстав, передбачених ст.ст. 229, 230 ЦК України.

    Проте вимог щодо оскарження договору з таких підстав позивачка не заявляла та не позбавлена такої можливості.

З огляду на вищезазначене, підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі ст. ст. 16, 203, 204, 209, 210, 717, 744, 749, 751 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 154 ч. 6, 209, 212 – 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в  :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування договором довічного утримання та розірвання договору довічного утримання – відмовити.

Заходи забезпечення позову вжиті судом ухвалою від 7 липня 2009 року підлягають застосуванню до набранням рішенням суду законної сили відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України.  

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Комінтернівський районний суд м. Харкова шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

СУДДЯ – підпис

Рішення не набрало законної сили

Оригінал знаходиться в матеріалах справи

Копія вірна

Суддя –