Дата документу 05.11.2019 Справа № 328/2629/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №328/2629/16 Головуючий у 1 інстанції: Степаненко Ю.А.

Провадження № 22-ц/807/101/19 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» листопада 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В..,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: державний нотаріус Токмацької державної нотаріальної контори Запорізької області Зиріна Ольга Юріївна, ОСОБА_4 , про визнання договору міни недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до ОСОБА_3 , треті особи: державний нотаріус Токмацької державної нотаріальної контори Запорізької області Зиріна Ольга Юріївна, про визнання договору міни недійсним

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що йому на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яку він вирішив обміняти на житловий будинок.

26 квітня 2016 року він уклав зі ОСОБА_3 договір міни вищевказаної квартири на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Зазначає, що при укладенні договору та його підписанні, він помилявся щодо предмету правочину, так як вважав, що здійснює обмін квартири на цілий житловий будинок.

Так, за вказаним договором, він став власником лише 1/2 частини житлового будинку та земельної ділянки, що на його думку є невигідними умовами, оскільки він позбавлений можливості в повній мірі користуватись власністю, оскільки не є єдиним власником житла.

Вказував, що не мав наміру і дійсного волевиявлення на такий обмін, на час укладення договору перебував у стані алкогольного сп`яніння, будь - якої доплати за обмін нерівноцінного житла він не отримував.

На підставі зазначеного, посилаючись на положення ст..229,230 ЦК України, просив визнати недійсним договір міни квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 46,8 кв.м., житловою площею 29,0 кв.м., на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений 26 квітня 2016 року державним нотаріусом Токмацької державної нотаріальної контори Зиріною О.Ю. за реєстраційним номером №684.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи ОСОБА_4 .

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неврахування доказів його стану здоров`я, пояснень відповідача щодо спрямованості її волевиявлення про міну всього будинку та земельної ділянки, відсутність в нього документів про право власності на будинок, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , відповідачу ОСОБА_3 на праві власності належали 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 .

26.04.2016 року сторони уклали договір міни, посвідчений державним нотаріусом Токмацької державної нотаріальної контори Запорізької області Зиріною Ольгою Юріївною, зареєстрований у реєстрі за №684, за умовами якого у власність позивача перейшли 1/2 частина житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , загальною вартістю - 43 000 грн., у власність відповідача перейшла квартира АДРЕСА_1 , вартістю 111 000 грн. Відповідно до п.4 Договору міни, обмін майном сторони здійснили без доплати. Сторони прийняли передане один одному майно та зареєстрували право власності.

За приписами ч.ч. 1-4 ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст. 716 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Крім того, обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Обравши способом захисту своїх прав визнання договору міни недійсним із підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, позивач в силу положення ЦПК України щодо змагальності сторін зобов`язаний був довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю, оскільки позивачем не надано належних доказів того, що оспорюваний договір був укладений під впливом обману з боку відповідача.

Судом першої інстанції також правильно встановлено, що позивач не помилявся щодо природи правочину, мав намір обміняти належну йому квартиру, що відповідало його внутрішній волі, та зовнішньому волевиявленню, про що свідчить послідовність дій, направлених на відчуження належної йому квартири та реєстрації права власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 (т. 2 а.с.159-163).

Неприйнятними є доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції містить невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки позивача 26 квітня 2016 року шляхом введення в оману змусили підписати договір, зміст якого він не розумів, так як перебував в стані алкогольного сп`яніння, оскільки такі доводи були предметом перевірки судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Позивачем не було подано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він діяв внаслідок обману, а саме позивач повинен довести наявність умислу з боку відповідачів, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману і сам факт обману.

Посилання ОСОБА_1 на попередню домовленість з ОСОБА_3 щодо міни квартири на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і присадибною земельною ділянкою в розмірі 0,1000 га також не підтверджені належними доказами.

Укладаючи оспорюваний договір міни, позивач стверджував, що діяв добровільно, перебував при здоровому розумі та ясній пам`яті, розумів значення своїх дій та правові наслідки, попередньо ознайомлений нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин.

Вказані обставини та презумпцію правомірності правочину, визначену статтею 204 ЦК України, позивач не спростував належними та допустимими доказами.

За приписами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував доказів його стану здоров`я на момент укладання договору міни.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій доказів на підтвердження того факту, що в момент укладення оспорюваного правочину - 26.04.2016 року: його цивільна дієздатність була обмежена, що правочин було вчинено за межами його цивільної дієздатності, що він в момент вчинення правочину не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, що він був визнаний недієздатною фізичною особою, що правочин ним вчинено під впливом тяжкої обставини.

Під час судового розгляду даної справи, клопотання про призначення у справі судово-психіатричної експертизи з метою визначення психічного стану позивача на час укладення оспорюваного правочину, заявлено не було.

Суд першої інстанції надав оцінку медичним епікризам, довідкам, випискам, Висновку судово-психіатричної експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження, які підтверджують, що позивач зловживав алкоголем як до укладення оспорюваного правочину, так і після того, мав синдром залежності від алкоголю, правомірно зазначивши про те, що докази на підтвердження того, що в момент укладення оспорюваного правочину - 26.04.2016 року позивач перебував в стані алкогольного сп`яніння та за станом здоров`я не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, суду надані не були.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 08 листопада 2019 року.

Головуючий

Судді: