ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» листопада 2019 року

м. Харків

справа № 645/1601/16-ц

провадження № 22ц/818/5041/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І.,

за участю секретаря - Колосовської А.Р.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 липня 2019 року у складі судді Бондарєвої І.В.

в с т а н о в и в:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності.

04 травня 2016 року ухвалою суду, яку постановлено, не виходячи до нарадчої кімнати, виключено Харківську міську раду з числа відповідачів та залучено до участі у справі ОСОБА_3 як відповідача.

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визначення розміру частки, визнання права власності, який у подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що 29 листопада 1997 року між ним та ОСОБА_4 укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Орджонікідзевського райвиконкому м. Харкова, про що зроблений актовий запис № 554.

Вказав, що з 06 травня 1998 року вони з ОСОБА_5 проживали разом у квартирі АДРЕСА_1 , яка до одруження належала йому на праві приватної власності.

Зазначив, що враховуючи стан його здоров`я та вік, вони з ОСОБА_5 вирішили за спільною згодою розірвати шлюб.

20 вересня 2005 року шлюб між ними розірвано, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу.

Вказав, що незважаючи на фактичне розірвання шлюбу, вони з ОСОБА_5 продовжили проживати однією сім`єю, вести спільне господарство.

Зазначив, що через 15 днів після розірвання шлюбу він продав ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 , в якій вони продовжували проживати разом.

05 листопада 2007 року ОСОБА_5 за його згодою відчужила вказану квартиру ОСОБА_6 та того ж дня купила квартиру АДРЕСА_2 , в якій він разом з нею зареєстрував своє місце проживання.

Вказав, що завжди проживав разом з ОСОБА_5 , а також брав участь у придбанні квартири АДРЕСА_2 . Зокрема, 18 вересня 2007 року за попереднім договором купівлі-продажу спірної квартири передав власні кошти в розмірі 2000,00 доларів США, тому вважав, що ця квартира придбана за їх спільні з ОСОБА_5 кошти.

Зазначив, що постійно покращував умови проживання в квартирі, що підтверджується договором підряду № 3/11-19 від 10 листопада 2007 року, укладеним на його ім`я.

Крім того, ним укладено договір про надання послуг електрозв`язку № 3068 від 16 листопада 2007 року, придбано телефонний апарат, що підтверджується чеком та гарантійною карткою № GEN 001358078UA, проте, більшість чеків та інших доказів, що підтверджують його участь в облаштуванні квартири, не збереглася.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Вказав, що 25 березня 2016 року звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя після смерті ОСОБА_5 , однак, йому відмовлено у зв`язку з відсутністю у нього документу, що посвідчує шлюбні відносини на момент придбання спірної квартири.

Зазначив, що проживав однією сім`ю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 з дня розірвання між ними шлюбу, а саме з 20 вересня 2005 року і до її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак не може оформити спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , а в разі встановлення факту проживання однією сім`єю він матиме право на спадкування у четверту чергу.

Крім того, встановлення факту проживання однією сім`єю є необхідним також для визнання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .

Просив встановити факт його проживання однією сім`єю з 20 вересня 2005 року по 13 жовтня 2015 року з ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити, що його частка в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 становить Ѕ; визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув увагу на те, що вони з ОСОБА_5 навіть після розірвання шлюбу продовжили спільно проживати, разом зареєструвались у спірній квартирі після її придбання; що ним зроблено покращення умов саме спільного проживання у квартирі з ОСОБА_5 , він приймав участь у витратах на утримання житла та його ремонт; що за попереднім договором купівлі-продажу спірної квартири він надав свої кошти у розмірі 2000,00 доларів США на її придбання, що свідчить про спільне придбання квартири та потребу ОСОБА_5 у його коштах для цього; що їх проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 є підставою для виникнення у них права спільної сумісної власності на спірну квартиру незалежно від того, що за законом він є спадкоємцем лише четвертої черги; що судом порушено норми процесуального права, оскільки зазначено, що представник позивача позовні вимоги підтримав, однак, у день прийняття рішення у судовому засіданні позивач та його представник були відсутні та позбавлені можливості скористатися своїми процесуальними правами для надання пояснень та доказів, виступ у дебатах тощо; що судом не вирішено клопотання про виклик свідків та витребування доказів, неправомірно відмовлено у зупиненні провадження у справі.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

16 жовтня 2019 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшли заперечення на позовну заяву, які стосуються фактично оскаржуваного рішення, в яких вона погодилася з рішенням суду, а апеляційну скаргу вважала такою, що не підлягає задоволенню. При цьому зазначила, що ОСОБА_1 не приймав участі у придбанні спірної квартири, однією сім`єю з її дочкою після розірвання шлюбу не проживав, спільного бюджету у них не було, комунальні послуги за спірну квартиру він не сплачував.

Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подані клопотання про виклик свідків, витребування доказів, зупинення провадження у справі, які були розглянуті.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що позивачем не надано достатньо належних і допустимих доказів того, що вони з померлою ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, та спірна квартира є їхнім спільним сумісним майном.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 29 листопада 1997 року по 20 вересня 2005 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебували у зареєстрованому шлюбі та проживали в квартирі АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.

З 08 вересня 2005 року ОСОБА_5 знята з реєстрації в цій квартирі та з 17 вересня 2005 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Після розірвання шлюбу 06 жовтня 2005 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_5 цю квартиру за 126 250,00 грн.

05 листопада 2007 року ОСОБА_5 продала цю квартиру ОСОБА_6 за 328 250,00 грн. та в той же день придбала у ОСОБА_7 , за 227 250,00 грн. двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Право власності ОСОБА_5 на вказану квартиру зареєстровано 08 листопада 2007 року, а також на її ім`я виготовлено технічний паспорт (а. с. 21, 34-36, 76, том 1).

З 15 листопада 2007 року ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі разом з ОСОБА_5 (а. с.7, 22, 197, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (а. с. 11, том 1).

Похованням ОСОБА_5 займалась її мати - ОСОБА_3 (а. с. 47, 198, том 1).

Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. 23 жовтня 2015 року заведено нотаріальну справу №35/2015 після смерті ОСОБА_5 (а. с. 48, том 1).

Як вбачається з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 117/02-31 від 25 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя після смерті ОСОБА_5 , що складається з вказаної квартири, проте йому відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки відсутній документ, який посвідчує шлюбні відносини (а. с. 37-38, том 1).

У грудні 2016 року ОСОБА_3 зверталась до поліції із заявою щодо протиправного відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_4 . При перевірці вказаного факту опитано ОСОБА_1 , який пояснив, що квартиру придбав за власні кошти, але оформив на цивільну дружину ОСОБА_5 (а. с. 182, том 1).

ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про визнання розірвання шлюбу з ОСОБА_5 фіктивним. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 липня 2018 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, у справі №644/6976/16-ц, у задоволенні позову - відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі (а.с.166-169, 170-173, том 1, а. с. 34, том 2).

З 11 грудня 2018 року ОСОБА_1 мешкає у Харківському міському пансіонаті ветеранів праці (а. с. 50, том 2).

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 та ОСОБА_3 пояснили, що в спірній квартирі ніхто не проживає.

За приписами частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і тощо.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя (частина 1 статті 36 СК Кодексу).

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства, яке є сукупністю осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Згідно статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного суду від 08 червня 2016 року по справі № 6-2253цс15 та підтримано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року, справа №490/6060/15-ц, провадження №61-28343св18.

За змістом положень статті 74 СК України, у разі пред`явлення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року, справа № 154/2386/17, провадження № 61-38161св18.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім"ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Зазначене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року, справа № 544/1274/16-ц, провадження № 61-22277св18.

Вирішення питання про обсяг спільно нажитого майна, що належить до спільної сумісної власності і підлягає поділу між подружжям, у зв`язку з тим, що майно було придбано під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, залежить від вирішення питання про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з аналізу обставин справи та норм права, якими регулюються спірні правовідносини, судова колегія дійшла висновку, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилався на обґрунтування своїх позовних вимог, тому, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Наведені позивачем підстави не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення СК України про спільність сумісної власності подружжя, та наявні у матеріалах справи докази не підтверджують доводи позивача щодо існування між ним та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, здійснення спільних витрат та набуття спірного майна в інтересах сім`ї.

Факт реєстрації за однією адресою не свідчить про наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відносин, притаманних подружжю, враховуючи, що після продажу квартири ОСОБА_1 був похилого віку та не мав іншого місця проживання. При цьому слід зазначити, що в довідці з місця проживання про склад сім`ї та прописку зазначено ОСОБА_1 в графі родинні відносини з особою, на ім`я якої відкрито особовий рахунок як іншого родича, а не як чоловіка або цивільного чоловіка.

Таким чином, відсутні будь-які докази того, що після розірвання шлюбу між ними існували взаємні права та обов`язки, зумовлені саме проживанням однією сім`єю, і їхні відносини носили характер сімейних.

Зазначене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року, справа №748/897/18, провадження №61-48440св18, згідно якого для встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу після розлучення необхідні докази наявності сімейних відносин навіть за умови спільного проживання.

Матеріали справи свідчать про те, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано 20 вересня 2005 року, та протягом наступних десяти років до смерті ОСОБА_5 повторний шлюб між ними не укладено.

Під час розгляду справи №644/6976/16-ц за позовом ОСОБА_1 про визнання розірвання шлюбу фіктивним ОСОБА_1 пояснював розірвання шлюбу тим, що мав на меті усунути своїх дітей від першого шлюбу від права на спадкування.

Однак, він не був позбавлений можливості обрати інший спосіб для розпорядження своїм майном, зокрема, укласти заповіт або інший правочин з його відчуження без припинення шлюбних відносин з ОСОБА_5 .

Також, при розгляді вищевказаної справи №644/6976/16-ц судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не був присутнім на похованні ОСОБА_5 , що підтверджується показаннями свідків та свідчить про відсутність між ними близьких відносин.

Надані ОСОБА_1 до матеріалів справи фотокартки разом з ОСОБА_5 (а. с. 58-74, 91-107, том 1) не можуть бути прийняті до уваги судовою колегією, оскільки з них неможливо встановити, хто саме зображений на фотознімках, та час, у який вони зроблені: до чи після розірвання шлюбу.

Посилання ОСОБА_1 на те, що ним зроблено покращення умов спільного проживання у квартирі з ОСОБА_5 , та що він приймав участь у витратах на утримання житла та його ремонт, є безпідставними, оскільки факт спільного відпочинку, спільна присутність на святкуванні свят, придбання один одному речей, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між останніми склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2019 року, справа № 552/6659/16-ц, провадження № 61-36768св18.

Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі щодо того, що за попереднім договором купівлі-продажу спірної квартири він надав свої кошти у розмірі 2000,00 доларів США на її придбання, що свідчить про спільне придбання квартири, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки наданий позивачем попередній договір купівлі-продажу від 18 вересня 2007 року всупереч вимогам частини 1 статті 635, частини 1 статті 657 ЦК України нотаріально не посвідчений, що відповідно до частини 1 статті 219 ЦК України свідчить про його нікчемність.

Крім того, в основному договорі купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2007 року не вказано про отримання завдатку, що входить до загальної вартості квартири, та передано за попереднім договором.

Твердження ОСОБА_1 щодо того, що судом порушено норми процесуального права, оскільки зазначено, що представник позивача позовні вимоги підтримав, однак, у день прийняття рішення у судовому засіданні позивач та його представник були відсутні та позбавлені можливості скористатися своїми процесуальними правами на надання пояснень та доказів, виступ у дебатах тощо, до уваги не приймаються, оскільки представник позивача неодноразово брав участь у судових засіданнях у справі, зокрема, 18 лютого 2019 року надавав пояснення, що підтверджується протоколом судового засідання (а. с. 219, том 1), а також неодноразово заявляв клопотання про витребування доказів та зупинення провадження у справі, які судом розглядались. За таких умов, неявка в останнє судове засідання суду першої інстанції позивача та його представника, який був повідомлений про розгляд справи належним чином (а. с. 59-60, том 2), не свідчить про те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості обґрунтування своєї правової позиції та її доведення суду.

Клопотання про виклик свідків судом першої інстанції задоволено у судовому засіданні 03 серпня 2016 року, клопотання про витребування доказів розглянуто та направлено відповідні запити, також вирішувалось і питання щодо зупинення провадження у справі.

Таким чином, посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими, та підстави вважати, що судом допущені процесуальні порушення, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення згідно частини 3 статті 376 ЦПК України, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 2079,70 грн.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 липня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

А.І. Колтунова

Повний текст постанови складено 11 листопада 2019 року.