Справа № 185/10173/16-ц

Провадження № 2/185/50/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2019 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Зінченко А.С., за участю секретаря судового засідання Кучеренко Ю.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Суботіної Н.М., відповідача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Остапулі Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу № 185/10173/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання недійсним договору дарування, продовження строку для прийняття спадщини, визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

19.12.2016 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів в якому просить визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області на ім`я відповідачів після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати поважною причину пропуску нею строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 , визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, розподілити частки у спадковому майні відповідно до кола спадкоємців.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_6 . На час смерті позивач була малолітньою, оскільки їй було всього 10 років. Мати позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином, в Цивільному Кодексі Української РСР в редакції 1963 року не було норми, аналогічної ч. 5 ст. 1268 Цивільного Кодексу України в редакції 2003 року і неповнолітні особи не вважались автоматично прийнявшими спадину. На них розповсюджувалась загальна норма ст. 549 Цивільного Кодексу Української РСР в редакції 1963 року про те, що спадщина може бути прийнята дома шляхами - фактичним вступом в управління або володінням спадковим майном, або поданням заяви про його прийняття в нотаріальну контору. Ці дії повинні мати місце на протязі шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому, за неповнолітніх юридичні дії повинні здійснювати їх законні представники (ст. 241 Цивільного Кодексу Української РСР в редакції 1963 року). Однак в силу свого малолітнього віку вона не мала можливості подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлого батька. Крім того, їй взагалі не було відомо про наявність у батька спадкового майна. Мати позивача , як і законний представник ОСОБА_2 не здійснили заходів щодо належного захисту її прав. Вважає, що бездіяльність її законних представників в той час коли вона була малолітньою дитиною, призвела до пропуску строку для прийняття спадщини та для звернення до суду з позовом про продовження строку для прийняття спадщини. Ця бездіяльність суперечила її майновим правам та інтересам, як малолітньої дитини і є поважною причиною для продовження строку на прийняття спадщини. Покладаючи законні сподівання на належне виконнання обов`язків її законними представниками, щодо її прав та інтересів, вона не знала і не могла передбачити, що її права було порушено. При оформленні спадщини після померлої матері в серпні 2016 року від нотаріуса вона дізналась, що у шестимісячний термін після смерті батька відповідачі звернулись до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з відповідними заявами про прийняття спадщини за законом та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак відповідачами був прихований факт, що у померлого є ще одна донька, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії, виданою державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області 09.08.2016 р. В серпні 2016 року вона звернулась з заявою про прийняття спадщини після померлого батька. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09.08.2016 р. їй було відмовлено, оскільки законним представником не була своєчасно подана заява про прийняття спадщини, спадкоємцями, які подали заяви про прийняття спадщини було приховано той факт, що у померлого є ще одна малолітня донька і отримано відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом, а їх згоди на внесення змін до свідоцтв про право на спадщину відсутні. У зв`язку з відсутністю згоди інших спадкоємців на прийняття спадщини після смерті батька вона вимушена звернутись до суду за захистом свого порушено права.

Ухвалою від 31.01.2017 відкрито провадження у вищевказаній справі та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою від 08.02.2017 залучено Першу Павлоградську державну нотаріальну контору Дніпропетровської області до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом і визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, витребувано докази, справу призначено до розгляду по суті.

22.02.2017 представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Остапулею Н.П. подано заперечення на позов відповідно до якого позов не визнають в повному обсязі з наступних підстав. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 . Заповіт він не складав. Після його смерті спадкоємцями першої черги були: донька від першого шлюбу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (позивач), його дружина - ОСОБА_3 , та їх донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , його мати - ОСОБА_2 , батько - ОСОБА_7 . ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 і ОСОБА_7 у передбачений законодавством шестимісячний строк прийняли спадщину та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/ 8 частці на квартиру АДРЕСА_1 та житлового будинку по АДРЕСА_2 . Позивачу на момент смерті батька було 10 років. Її законним представником була її мати - ОСОБА_8 , яка мала право звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття донькою спадщини. Вона знала про смерть свого колишнього чоловіка, але до нотаріальної контори в шестимісячний строк (тобто до 10.12.2003 року) із відповідною заявою не звернулась. В суд із заявою про продовження строку прийняття спадщини не зверталась. Згідно ст. 553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу). Отже, після 10.12.2003, вважалось, що мати позивача, як законний представник, відмовилась від прийняття спадщини останньою. Таким же чином до цього поставились інші спадкоємці (відповідачі по справі), які вважали, що мати позивача не схотіла звертатися до нотаріальної контори, лише тому, що не мала бажання, щоб її донька приймала спадщину після смерті її колишнього чоловіка. Позивач не надала будь-яких доказів поважності причин пропуску строку на звернення із заявою прийняття спадщини від її імені її матір`ю. В Цивільному кодексі УРСР норми, аналогічної частині 4 ст. 1268 ЦК України, яка передбачає, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, не було. Позивач звернулась до суду з даним позовом в грудні 2016 року. Повнолітньою особою вона стала 14 березня 2011 року. З цього часу, а це 5 років і 8 місяців, достовірно знаючи про смерть батька, вона до суду не зверталась . Не надала доказів наявності у неї, після досягнення повноліття, причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення дій щодо прийняття спадщини після смерті її батька, та звернення до суду з відповідним позовом. Після того, як минув строк для прийняття спадщини, батько та мати померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_2 і ОСОБА_7 за договорами дарування від 23.04.2004 року подарували свої частки квартири та житлового будинку ОСОБА_3 Вини позивачів не має в тому, що мати позивачки не схотіла з`явитися до нотаріальної контори, щоб написати заяву про прийняття її донькою спадщини. Повнолітня позивач також протягом 5 років і 8 місяців цим питанням не переймалась, а зараз намагається свою бездіяльність обґрунтувати необізнаністю. Проте, вона знала про смерть свого батька, а цього достатньо для звернення із заявою про прийняття спадщини.

Ухвалою 31.05.2017 уточнену позовну заяву, якою збільшено позовні вимоги та частково змінено предмет позову, а саме позивач просить недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області на ім`я відповідачів після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати недійсним договір дарування частини квартири АДРЕСА_1 , від 23.04.2004 року, посвідчений завідуючою Першої Павлоградської держнотконтори Шкицькою Ю .А. , зареєстрований за № 1-1123, визнати поважною причину пропуску нею строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 , продовжити їй строк для прийняття спадщини, визнати за нею право власності на 1/10 частину однокімнатної квартини АДРЕСА_1 , та на 1/10 частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до ухвали від 27.12.2017 зупинено провадження у даній цивільній справі до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Ухвалою від 17.09.2018 відновлено провадження у справі .

Ухвалою від 28.11.2018 залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину, визнання недійсним договору дарування, продовження строку для прийняття спадщини, визнання права власності, правонаступника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_4 .

11.12.2018 представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Остапулею Н.П. подано відзив аналогічний за змістом поданим раніше запереченням.

У судовому засіданні представник позивача, позивач дали пояснення відповідно до обставин, викладених в позовній заяві, уточнених позовних заявах. Просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Позивач зокрема зазначила, що коли помер її батько ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпро вони проживали окремо, про його смерть її матері повідомили відповідачі десь через місяць, хоча самі до нотаріуса звернулись 17.06.2003. Вона на той час була неповнолітньої (10 років), не мала можливості самостійно звернутись до нотаріуса в силу неповнолітнього віку. Чому її мати не звернулась до нотаріуса в її інтересах їй не відомо, вважає що вартість її долі майна на той час для її матері була суттєва. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати, після смерті матері її опікуном була бабуся - ОСОБА_2 до 2010 року. В 2011 році їй виповнилось 18 років і вона стала опікуном своєї неповнолітньої сестри. На час повноліття вона на не знала діючого законодавства, та не знала, що її права порушені, думала, що спадщина до неї переходить автоматично як до неповнолітньої, також не знала про наявність майна.

Представник відповідача, відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. ОСОБА_3 пояснила, що є дружиною померлого ОСОБА_6 , в квартирі зараз мешкає її мати, так як її мати продала свою квартиру і дала їй кошти на лікування від онкозахворювання, вона є інвалідом 3 групи. В спірному будинку проживає вона з донькою, але в будинку на момент набуття права власності були погані умови для проживання, вони його відремонтували і живуть. Коли помер ОСОБА_6 його мати ОСОБА_2 взяла в неї свідоцтво про його смерть на 1-2 тижні та віддала матері позивача для оформлення пенсії. Зазначила, що вона звернулась з заявою до нотаріуса після смерті чоловіка захищаючи свої права і права своєї дитини, не пам`ятає чи повідомляла вона нотаріусу про позивача, повідомляла відповідач ОСОБА_2 Батьки чоловіка оформили спадщину та розпорядились нею як вважали за необхідне, вона потребувала значних коштів для хіміотерапії, лікування, тому вони оформили свою спадщину та подарували їй. З позивачем спілкувались часто після 2003 року, вона та її донька часто проводили вихідні у бабусі, де чиє майно дітям не роз`яснювали, після її повноліття з позивачем не спілкувались. Адвокат Остапуля Н .П., також, зазначила, що на момент смерті батька позивачу було 10 років, і мати повинна була звернутись до нотаріуса в її інтересах, але вона цього свідомо не зробила, знаючи про існування майно, це було її особисте рішення не приймати спадщину. 14.03.2011 позивачу виповнилось 18 років, а до суду вона звернулась тільки в грудні 2016 року, тобто після спливу 5 років 8 місяців. Вважає, що незнання позивача про існування майна, незнання законодавства не є поважною причиною, те що вона з 2011 по 2014 роки була піклувальником молодшої сестри, яка не потребувала постійного догляду так мала вік 15 років, також не є поважною безпереборною причиною не звернення до нотаріуса, так як в неї був час звернутись до нотаріуса. Вважає, що позивачем не зазначено жодних об`єктивних, поважних причин, безпереборних, істотних труднощів які б заважали їй звернутись до нотаріуса у встановлений законом строк після досягнення нею повноліття. Вважає, що те що в заяві про прийняття спадщини відповідачам не зазначено, що позивач також є спадкоємцем, не підтверджує факт приховування майна, так як зазначення її в заяві не змінює встановлений законом порядок прийняття спадщини, а мати позивача знала про смерть батька позивача, існування майна і мала можливість подати заяву про прийняття спадщини, але свідомо цього не зробила. Просить відмовити в задоволенні позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначила, що вона є матір`ю померлого ОСОБА_6 та бабусею позивача. Коли її син помер, вони повідомили про це мати позивача, допомогли їй зібрати документи на пенсію по втраті годувальника, також телефоном вона повідомляла мати позивача про спадщину і необхідність звернутися до нотаріуса, а вона повідомила, що не бажає цього робити так як в них є 4-кімнатна квартира. Про існування майна і частки в ньому ОСОБА_6 знала мати позивача, а позивач знала про майно так як часто бувала в гостях. До смерті сина вони не спілкувались з позивачем та її мамою 7 років, а після його смерті почали спілкуватись, допомагати, позивач була часто у них по вихідним, питання майна з дітьми не обговорювали. Вважає, що позивач достовірно знала про існування майна так як фактично жила в її родині з 10 до 15 років, і поки вона була опікуном вона піклувалась про неї, утримувала її. Опікуном вона стала після розподілу спадщини, не думала, що їй потрібно вирішувати ці питання. Мати позивача не звернулась за спадщиною тому, що на час смерті сина квартира і будинок були без ремонту, це зараз вони багато коштують, а тоді її частка була приблизно 600 грн., і мати позивача не схотіла витрачати на це час, вона документи на пенсію про втраті годувальника робила цілий рік. Нотаріуса вона особисто усно сповіщала, що є ще дитина, думала, що мати позивача якщо схоче то прийме спадщину. Вони з чоловіком свою частку в спадщині прийняли, так як бажали передати її дружині сина, яка потребувала значних коштів так як лікувалась від раку, вони розуміли, що таким чином збільшать частку ОСОБА_3 в разі подання заяви матір`ю позивача.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 надали суду заяви про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги не визнають.

Представник третьої особи - Першої Павлоградської нотарільної контори надіслав до суду заяву про розгляд справи без їх участі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 та 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 та є донькою ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Павлограду Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області (т.1 а.с 7).

Матеріалами даної цивільної справи підтверджено, що шлюб між батьками позивача було розірвано, після чого ОСОБА_6 уклав шлюб з ОСОБА_13 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с 80), а ОСОБА_12 уклала шлюб з ОСОБА_14 та змінила прізвище на Безугла, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 (т.1 а.с. 10).

Батько позивача ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (т.1 а.с. 8).

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом по обліку на розподілу житлової площі Павлоградської міської ради 27.10.1998 року, розпорядження № 14730 від 27.10.1998, зареєстрованого в Павлоградському МБТІ і записаного в реєстрову книгу за № 15-185 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 , та на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_5 від 26.12.2003, договору купівлі продажу від 27.02.1999 на праві спільної часткової власності (по Ѕ кожному) належав будинок та земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 (т. 1 а.с.67-72).

Відповідно до копії спадкової справи № 495 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 судом встановлено, що заповіт відсутній, з заявою про прийняття спадщини за законом 24.6.2003 звернулись ОСОБА_7 (батько померлого), ОСОБА_2 (мати померлого), ОСОБА_3 (дружина померлого) в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , в заяві про прийняття спадини від 17.06.2003 зазначено «Сповіщаєм, що є інших спадкоємців не має». 20.01.2004 ОСОБА_3 після смерті її чоловіка ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-76 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 . 20.01.2004 ОСОБА_3 як законному представнику неповнолітньої ОСОБА_5 після смерті її батька ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-78 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 . 20.01.2004 ОСОБА_7 після смерті його сина ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-80 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 . 20.01.2004 ОСОБА_2 після смерті її сина ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-82 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 . 20.01.2004 ОСОБА_3 після смерті її чоловіка ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-88 на 1/8 частину житлового будинку з господарчими спорудами, які розташовані на земельній ділянці, площею 1978 кв.м. по АДРЕСА_2 . 20.01.2004 ОСОБА_3 як законному представнику неповнолітньої ОСОБА_5 після смерті її батька ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-90 на 1/8 частину житлового будинку з господарчими спорудами, які розташовані на земельній ділянці, площею 1978 кв.м. по АДРЕСА_2 . 20.01.2004 ОСОБА_7 після смерті його сина ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-86 на 1/8 частину житлового будинку з господарчими спорудами, які розташовані на земельній ділянці, площею 1978 кв.м. по АДРЕСА_2 . 20.01.2004 ОСОБА_2 після смерті її сина ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-84 на 1/8 частину житлового будинку з господарчими спорудами, які розташовані на земельній ділянці, площею 1978 кв.м. по АДРЕСА_2 . 05.08.2016 ОСОБА_1 звернулась з заявою про видачу свідоцтва про право на спадину після смерті батька ОСОБА_6 Постановою від 09.08.2016 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії. (т. 2 а.с.1-38).

Відповідно до договору дарування від 23.04.2004 № 639004 та договору дарування від 23.04.2004 № 639005 ОСОБА_7 та ОСОБА_3 подарували свої частки житлового будинку з господарчими спорудами, які розташовані на земельній ділянці, площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 .

Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_6 , та спадщину після його смерті прийняв ОСОБА_4 , що підтверджується копією спадкової справи № 238/2018 (т. 1 а.с.210-220).

Мати позивача ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 (т. 1 а.с. 9)

Після смерті батьків ІНФОРМАЦІЯ_8 піклувальником над неповнолітньою ОСОБА_1 було призначено її бабусю - мати батька ОСОБА_2 , в подальшому 13.01.2010 ОСОБА_2 було звільнено від повноважень піклувальника, а ОСОБА_1 була направлена до навчального закладу на повне державне утримання та перебувала на обліку в службі у справах дітей як дитина - сирота до досягнення повнолітня ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується рішенням виконкому Павлоградської міської ради № 11 від 13.01.2010, витягом з обліково-статистичної картки дитини-сироти № 1/9-483, довідкою № 327 від 21.06.2016 служби у справах дітей Павлоградської міської ради (т. 1 а.с. 11-13).

Відповідно до рішення виконкому Павлоградської міської ради № 392 від 29.04.2011 ОСОБА_1 була призначена піклувальником над неповнолітньою сестрою ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , якій було надано статус дитини-сироти у зв`язку зі смертю батьків. (т. 2 а.с. 42)

Із матеріалів справи вбачається, що 05.08.2016 позивач звернулася до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори (т. 2 а.с. 33) із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті її батька, однак, постановою від 09.08.2016 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з тим, що спадщина була видана іншим спадкоємцям та відсутні їх згоди на внесення змін до свідоцтв про право на спадщину, або відповідне судове рішення ( т. 2 а.с. 38).

Відтак між сторонами виник спір, якій підлягає розгляду в судовому порядку за правилами цивільного судочинства.

За положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 та 3 пункту 1 своєї постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР.

Як вже зазначалось судом, спадкодавець ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак спірні правовідносини, що пов`язані із питаннями саме відкриття та прийняття спадщини після смерті такої особи на той час були врегульовані нормами ЦК УРСР у ред. 1963 року.

За правилами ст.529-530 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого. Статтею 535 ЦК 1963 р. було передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Статтею 561 ЦК 1963 року було передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Разом із цим, на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини. Зокрема, згідно ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. З аналізу наведених норм матеріального закону вбачається, що за часів дії такого законодавчого акту як ЦК УРСР, право на спадщину виникало з моменту її відкриття, і закон зобов`язував спадкоємця у шестимісячний строк проявити певну форму активної поведінки, яка мала засвідчуватися однією з таких дій: 1) фактичним вступом в управління або володіння майном; 2) поданням державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до частини другої статті 548 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 553 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 560 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, є правом, а не обов`язком спадкоємця.

Як встановлено судом, протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_6 , з заявою про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах доньки ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , від імені матері позивача, який на той час було 10 років, як законного представника, не було виконано вказаного законодавчо встановленого обов`язку, та не здійснено передбачених на той час чинним законодавством дій, що свідчать про прийняття спадщини. ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 отримали відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом, після чого ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . розпорядились своїми частками у спадковому майні.

Зазначене свідчить про волевиявлення сторін, а тому трактується судом саме так.

Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 при подання заяви про прийняття спадщини не було зазначену нотаріусу факт наявності ще одного спадкоємця першої черги, неповнолітньої на той час, ОСОБА_1 .

Так, із системного аналізу положень статей 548, 549, 554 ЦК УРСР слід дійти висновку, що для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Таке ж правило поширюється і на прийняття спадщини, яка відкривається за заповітом, при спадкуванні обов`язкової частки.

Нормами ЦК Української РСР не передбачено автоматичного прийняття спадщини неповнолітньою особою.

На день смерті ОСОБА_6 позивачу виповнилося 10 років. Відповідно до положень статті 14 ЦК УРСР угоди від її імені могла укладати мати, у тому числі, в інтересах доньки мала право звернутися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті її батька.

Однак жодних із визначених законом дій в інтересах своєї малолітньої на той час дитини ОСОБА_1 її мати не вчинила а саме: не подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, а також, не вступила в управління або володіння спадковим майном.

До нотаріуса з заявою про видачу спадщини позивач звернулась лише 05.08.2016, з даною позовною заявою позивач звернулась - ІНФОРМАЦІЯ_11 (у віці 23 роки), тобто як з пропуском шестимісячного строку з дня смерті спадкодавця, так і зі спливом шести місяців після набуття нею повноліття (більше 5 років).

Суд зауважує, що строк для прийняття спадщини належить до категорії обмежувальних (преклюзивних, присічних). Його сплив припиняє право на прийняття спадщини.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги, мала право на спадкування за законом, але стосовно неї як малолітньої, а в наступному і нею самою у повнолітньому віці, не було здійснено дій щодо виконання вимог статті 549 ЦК УРСР, відтак остання не прийняла спадщину.

Відповідно до статті 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений законом, може бути продовжено судом якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Аналогічна норма міститься у статті 1272 ЦК України.

Отже, передбачений статтею 549 ЦК УРСР шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску.

Перевіряючи доводи позовної заяви суд бере до уваги, що після досягнення повноліття та набуття повної цивільної дієздатності позивач звернулася до нотаріуса та суду із відповідною заявою з пропуском шестимісячного строку після набуття нею повноліття (більше 5 років).

Щодо поважності строків необхідно зазначити наступне.

Суд вважає, що неповнолітній вік позивача та нездійснення її матір`ю встановлених законодавством обов`язків щодо прийняття спадщини після смерті батька є поважними причинами, щодо пропуску строку прийняття спадщини позивачем до її повнолітня.

Суд не може врахувати як поважні причини пропуску строку прийняття спадщини після повнолітня позивача 14.03.2011 (після спливу більше 5 років) доводи сторони позивача про те, що про факт наявності спадкового майна після смерті батька позивачу стало відомо в серпні 2016 року при оформленні спадщини після смерті матері, померлої в ІНФОРМАЦІЯ_2 , та те що на момент повноліття вона не знала діючого законодавства, та не знала, що її права порушені, думала, що спадщина до неї переходить автоматично як до неповнолітньої, та здійснювала обов`язки піклувальника над молодшою сестрою, якій в 2011 році було 15 років. Суд зазначає з цього приводу, що такі обставини як юридична необізнаність сторони щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, незнання про свої права, здійснення обов`язків піклувальника, за своїм змістом не можуть характеризуватись як такі, що обумовлюють поважність причин пропуску присічного строку, оскільки не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. (Постанова Верховного Суду від 05 вересня 2018 року № 667/8257/13-ц (провадження № 61-9324св18).

Із набранням чинності 15 грудня 2017 року змін до Цивільного процесуального Кодексу України було оновлено перелік основних засад (принципів) цивільного судочинства, в якому особливе місце посів основоположний принцип верховенства права. Принцип верховенства права неодноразово був розтлумачений Європейським судом з прав людини в контексті Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які є джерелом права (стаття 3 ЦПК України). Тому при вирішенні справи не варто дотримуватися виключно рамок формальної законності як суворої відповідності букві закону, а слід тлумачити закон та вирішувати конкретну справу з точки зору сутнісних вимог верховенства права, таких як правова визначеність, пропорційність, пріоритетність прав людини, тощо.

Учасники відповідних правовідносин повинні мати можливість завбачати наслідки вчинення ними дій і бути впевненими своїх правомірних очікуваннях стосовно того, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізовано у повному обсязі.

На думку суду, задоволення вимог позивач про визнання за нею права на спадкове майно по закінченню майже 16 років після спливу встановленого законом для вчинення цієї дії шестимісячного строку в ситуації, коли право на спадщину вже оформлено іншими спадкоємцями, є недопустимим, оскільки це порушувало б закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на справедливий суд в такому його елементі, як правова визначеність.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 5,12,13, 81, 89,141,258,259,263-265,268,273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання недійсним договору дарування, продовження строку для прийняття спадщини, визнання права власності - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_8 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_9 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_10 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: неповнолітня ОСОБА_5 , від імені якої діє законний представник - ОСОБА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_11 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя А. С. Зінченко