Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 559/375/16-ц

провадження № 61-31049 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ;

відповідачі: ОСОБА_4 , виконавчий комітет Дубенської міської ради Рівненської області, комунальне підприємство «Архітектор» Дубенської міської ради Рівненської області;

представники ОСОБА_4 : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Рівненської області

від 09 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В.,

Григоренка М. П., Ковальчук Н. М.

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4., виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області, комунального підприємства «Архітектор» Лубенської міської ради Рівненської області про визнання права власності у порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її дочка ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом 23 грудня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Лубенського міськрайонного управління юстиції Рівненської області.

28 січня 2000 року ОСОБА_9 заповіла все своє майно, що належатиме їй на день смерті, своєму чоловікові - ОСОБА_2 та внуку - ОСОБА_4 у рівних частках кожному.

Зазначали, що після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на все її майно, у тому числі на житловий будинок

АДРЕСА_1 , правовстановлюючі документи на який втрачені.

ОСОБА_10 , яка є непрацездатною особою і матір`ю померлої

ОСОБА_9 , проживали однією сім`єю за життя останньої.

Позивачі вважали, що ОСОБА_1 має право на отримання 1/6 або 2/12 частки, а ОСОБА_2 із ОСОБА_4 , повинні успадкувати відповідно по

5/12 частки житлового будинку.

Звернувшись у встановлений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, 12 серпня 2015 року вони отримали відмову вчиненні нотаріальної дії через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на житловий будинок.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/12 частки, а за ОСОБА_2 право власності на 5/12 частки будинковолодіння АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 травня 2017 року у складі судді Ходака С. К. позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/12 частки будинковолодіння АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/12 частки будинковолодіння

АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки позивачі є спадкоємцями померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 , спадщину прийняли, оригінали правовстановлюючих документів на спадковий житловий будинок втрачено.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 09 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 травня 2017 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачі, заявляючи право на частки спадкового майна, не довели виникнення у

ОСОБА_9 за її життя у встановленому законом порядку права власності на спірний житловий будинок. Технічний паспорт від 08 грудня

2014 року на спірне нерухоме майно, який виготовлений через 6 років після смерті спадкодавця, не є правовстановлюючим документом, що підтверджує право ОСОБА_9 на нерухоме майно на час її смерті.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2017 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито та витребувано її з суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-УІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судова справа передана судді-доповідачу Гульку Б. І.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2019 року справу за позовом

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області, комунального підприємства «Архітектор» Дубенської міської ради Рівненської області про визнання права власності у порядку спадкування призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що правовстановлюючі документи на спірний житловий будинок втрачені. Із документів, що збереглися, є копія договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 15 серпня 1973 року, у якому зазначено, що спірний житловий будинок 23 листопада 1993 року зареєстрований Лубенським державним комунальним малим підприємством «Архітектор» на праві приватної власності за ОСОБА_9 . Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені докази та скасував правильне по суті і справедливе рішення суду першої інстанції тільки через те, що у ньому не були згадані всі документи (докази), які були надані позивачами. Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності як позивачів так і адвоката, клопотання про відкладення розгляду справи із поважними причинами неявки були подані завчасно.

Заперечення на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_9 помела ІНФОРМАЦІЯ_2 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 23 грудня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дубенського міськрайонного управління юстиції Рівненської області

(а. с. 8).

28 січня 2000 року за життя ОСОБА_9 склала заповіт, згідно якого все своє майно, що належатиме їй на день смерті, вона заповіла своєму

чоловікові - ОСОБА_2 та внуку - ОСОБА_4 у рівних частках кожному (а. с. 10).

ОСОБА_10 є непрацездатною особою і матір`ю померлої ОСОБА_9 , проживали однією сім`єю за життя останньої (а. с. 11,15).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановлений законом строк звернулися до нотаріальної контори для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 .

У зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на житловий будинок АДРЕСА_1 , завідувач Першої дубенської державної нотаріальної контори Головного територіального Управління юстиції в Рівненській області відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 , що підтверджується постановою про відмову від вчинення нотаріальної дії від 12 серпня 2015 року та листом від 16 листопада 2015 року (а. с. 16, 17).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка) (частина перша статті 1241 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону України права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року

№ 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого

2002 року № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві Юстиції України від 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Позивачі доводили, що у договорі про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 15 серпня 1973 року є відмітка про те, що спірний житловий будинок зареєстрований 23 листопада 1993 року Дубенським державним комунальним малим підприємством «Архітектор» на праві приватної власності за ОСОБА_9 .

У порушення статей 212-214, 316 ЦПК України 2004 року апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував, не перевірив, чи було пов?язано виникнення права власності на нерухоме майно на час будівництва спірного житлового будинку у 1993 році із державною реєстрацією такого права, чи наявні інші документи (рішення органу місцевого самоврядування, технічний паспорт на житловий будинок).

Встановивши, що спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (сторони у справі) у відповідних частках прийняли спадщину, апеляційний суд по суті спір не вирішив.

Прохання касаційної скарги про залишення рішення суду першої інстанції без змін є передчасним, оскільки наведені вище обставини судом апеляційної інстанції не встановлені, оцінка їм не надана.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України

є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 09 серпня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк