Справа № 754/12252/18 Головуючий в суді І інстанції Бабко В.В.

Провадження № 22ц-824/11559/19 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,

за участі секретаря Гановської А.М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, Десята Київська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції у місті Києві, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про визнання нерухомого майна спільним майном подружжя, визначення частки померлої у праві сумісної власності даної квартири, визначення права власності на ј частину квартири,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 , яка за своє життя перебувала в зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_1 та в цей час, 14 серпня 1998 року, вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , оформивши договір купівлі-продажу на ОСОБА_1

Зазначає, що вона як дочка, а відповідач як чоловік померлої є спадкоємцями першої черги після смерті її матері. У встановлений законом строк вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Крім неї, до нотаріальної контори з претензією кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України звернулись ПАТ КБ «Приватбанк» та АТ «Дельта банк».

У зв`язку з тим, що в матеріалах спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_3 , був відсутній правовстановлюючий документ на спадкову квартиру то це позбавило її можливості отримати свою частину спадщини, яка залишилась після смерті її матері, оскільки за життя право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру не зареєструвала, що унеможливлює нею оформити спадщину, через що просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя відповідача ОСОБА_1 та її матері ОСОБА_3 , визначити, що частка померлої ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на цю квартиру становить 1/2 її частину, визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті її матері на 1/4 частину цієї квартири.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року позов задоволено, визнано спільним майном подружжя в рівних частинах, а саме по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як набутим за час шлюбу, визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину цієї квартири, визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини цієї квартири та стягнути з відповідача на користь позивачки 3459, 86 грн. судових витрат.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема посилається на те, що позивачкою визнано факт дарування її матір`ю ОСОБА_3 йому 53/100 частини квартири АДРЕСА_2 , тому з моменту дарування частини цієї квартири вона перейшла в особисту власність ОСОБА_1 , а спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_1 за його особисті кошти, в тому числі і за кошти отримані ним від продажу квартири АДРЕСА_2 , тому, на його думку, спірна квартира є його особистим майном, яке придбано за його особисті кошти і тому не може входити в склад спадщини після померлої ОСОБА_3 .

У свою чергу, представники АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Дельта Банк» подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких погоджуються із висновками суду першої інстанції, посилаються також на те, що ОСОБА_3 є боржником за кредитним договорами, укладених з банками, і судом було правильно встановлено наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на частину спірної квартири у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , тому просять суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , так як на момент оформлення договору купівлі- продажу вказаної квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були офіційно одруженні та квартира була придбана в інтересах сім`ї, а сам факт отримання відповідачем коштів від продажу частин інших квартир не може свідчити, що ці кошти були витраченні на придбання спірної квартири. Крім того, суд вважав доведеним той факт, що позивачка належним чином прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на спадкове майно, що позбавило її можливості оформити на це майно право власності, тому суд дійшов висновку про те, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя в рівних частинах відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як набутим за час шлюбу та визнав за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за законом на 1/4 частину цієї квартири, а за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини цієї квартири.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції про зазначення в резолютивній частині рішення щодо визнання спірної квартири спільним майном подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/4 частини цієї квартири, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 червня 1974 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали шлюб, який був розірваний 21 липня 1981 року.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05.12.1996 року поділено майно подружжя ОСОБА_6 , а саме квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 отримала 53/100 частин цієї квартири, а її колишній чоловік ОСОБА_5 власником 47/100 частин квартири.

28 лютого 1997 року ОСОБА_8 та відповідач ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 за час шлюбу з відповідачем подарувала йому 53/100 частини квартири АДРЕСА_2 , відповідно до договору дарування від 05.12.1997, зареєстрованого, 16.12.1997 за № 73/0471.

З матеріалів справи також вбачається, що 26.03.1998 року ОСОБА_1 продав належні йому 53/100 частини квартири АДРЕСА_2 , та 26.05.1998 року ОСОБА_1 відчужив 41/100 частину квартири АДРЕСА_5 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 14.08.1998 року, ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_1 , який зареєстрований 22 вересня 1998 року у БТІ м. Києва шляхом запису в реєстрову книгу під № 5020.

05 ІНФОРМАЦІЯ_1 року мати позивачки ОСОБА_3 померла.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_2 - донька померлої ОСОБА_3

12 травня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Десятої Київської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за померлою ОСОБА_3 , однак державний нотаріус видав постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, зазначивши, що у ОСОБА_2 відсутній правовстановлюючий документ на спадкову квартиру, та те, що право власності ОСОБА_3 за своє життя на спірну квартиру не зареєструвала.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що спірні правовідносини між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . відбувалися під час дії Кодексу про шлюб та сім`ї України (редакція 1963р.), Закону України «Про власність» та ЦК УРСР (редакції 1963р.).

Ст. 3 КпШСУ закріплено рівність прав жінки і чоловіка в Україні.

Згідно із ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 27 КпШС України, подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди. Проте угоди між ними, спрямовані на обмеження майнових прав жінки, чоловіка або дітей, недійсні і не обов`язкові ні для подружжя, ні для третіх осіб.

Також, відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ст. 69 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 70 Сімейного Кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Так, згідно із статті 16 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Відповідно до ст. 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду в позовному провадженні.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно до положень ч.1 ст. 1278 ЦК України, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкоємець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином з`ясував обставини справи та перевірив їх доказами, зокрема дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира була придбана за час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , і ця квартира була придбана в інтересах сім`ї, натомість відповідач належних, достатніх і допустимих доказів того, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти, не надав, презумпцію спільності майна не спростував, позовних вимог про визнання цієї квартири особистою власністю не заявляв.

Крім того, колегія суддів вважає, що місцевий суд правильно відхилив доводи відповідача про те, спірна квартира є його особистою власністю, оскільки була придбана на власні кошти відповідача ОСОБА_1 , які він одержав від продажу двох кімнат, з огляду на те, що всі правочини, які стосувалися придбання або відчуження нерухомого майна, здійснювались під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , дарування відповідачу частини своєї квартири було направлено виключено в інтересах сім`ї, як і всі наступні дії з реалізації та придбання майна в період зареєстрованого шлюбу, і сам по собі факт отримання відповідачем коштів від продажу квартир не доводить той факт, що саме ці кошти були використані на придбання спірної квартири по АДРЕСА_1 , а тому дійшов обгрунтованого висновку про, що спірна квартира є спільним майном померлої ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Також, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачка належним чином прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , однак у зв`язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на спадкове майно позбавлена можливості оформити права власності на це майно, та з урахуванням того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , і сторони у справі є спадкоємцями майна після смерті ОСОБА_3 у рівних частинах, то позовні вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину спірної квартири у порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що місцевий суд не врахував, що відповідно до положень закону, які діяли на час набуття ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спірної квартири, діяла презумпція рівності права подружжя на майно придбане за час шлюб і воно за законом є об`єктом спільної сумісної власності, тому визнання цього факту в у резолютивній частині судового рішення не є обов`язковим.

Крім того, визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частин спірної квартири, суд першої інстанції відійшов від принципу диспозитивності, відповідно до якого суд розглядає справу за зверненням особи і в межах заявлених нею вимог, оскільки ОСОБА_1 таких позовних вимог не заявляв та не врахував, що сам по собі факт визнання судом за позивачкою права власності на частину спірної квартири зумовлює обов`язок органу державної реєстрації прав на нерухоме майно вносити відповідні зміни щодо нового розміру часток осіб у праві власності у нерухомому майні, і такі дії відносяться до компетенції реєстраційних органів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а тому рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши його резолютивну частину в іншій редакції.

Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року - змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції.

Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 37, 3 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (ІПН - НОМЕР_2 ) 3459 грн. 86 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: