Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа №559/2644/16-ц

провадження №61-48089св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Мирогощанська сільська рада Дубенського району Рівненської області, управління Держгеокадастру у Дубенському районі Рівненської області, Друга Дубенська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів Бондаренко Н. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2 , треті особи: Мирогощанська сільська рада Дубенського району Рівненської області (далі - Мирогощанська сільська рада), управління Держгеокадастру у Дубенському районі Рівненської області, Друга Дубенська державна нотаріальна контора, в якому просила: визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 лютого 2010 року, площею 0,25 га розташовану в с. Мирогоща Дубенського району Рівненської області, виданий ОСОБА_3 ; визнати недійсним та скасувати рішення Мирогощанської сільської ради від 07 серпня 2009 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 22 червня 2011 року після смерті ОСОБА_3 , яка складається із земельної ділянки площею 0,25 га та розташована в с. Мирогоща Дубенського району Рівненської області та належала померлому на праві власності.

Позов мотивовано тим, що позивачу на праві спільної часткової власності належить Ѕ частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 січня 1996 року. Інша половина (Ѕ частина) вказаного житлового будинку належала на праві спільної часткової власності рідному брату її чоловіка, чоловікові відповідача - ОСОБА_3 .

На даний час власником вказаної частини будинку є ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 22 червня 2011 року.

Вказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,43 га.

Співвласники житлового будинку мають право на приватизацію земельної ділянки, на якій розташований належний їм житловий будинок у рівних частках.

Разом з тим, у 2016 році позивачу стало відомо, що земельна ділянка, розміром 0,25 га, на якій знаходиться житловий будинок, у лютому 2010 року передана у власність чоловіку відповідача ОСОБА_3 на підставі рішення Мирогощанської сільської ради від 07 серпня 2009 року.

18 лютого 2010 року ОСОБА_3 отримав на вказану земельну ділянку державний акт на право власності на земельну ділянку.

На даний час земельна ділянка, на якій знаходиться житловий будинок, належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 22 червня 2011 року державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 червня 2018 року у складі судді Ралець Р. В. у задоволенні позову відмовлено за пропуском строку позовної давності.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не наведено жодного обґрунтованого доводу та доказу обґрунтованості заявлених вимог та наявності підстав визнання недійсними і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_3 , визнання недійсним та скасування рішення сільської ради в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , а також визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 .

На час прийняття рішення Мирогощанською сільською радою 17 серпня 2009 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про порушення своїх прав та інтересів щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою не заявляла. Позивачем, як суміжним землекористувачем, було погоджено межі земельної ділянки, яка виділялася ОСОБА_3 про що свідчить її підпис у відповідному протоколі від 01 липня 2009 року та підтвердження вказаного факту в судовому засіданні.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог.

Разом з тим, встановивши, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем, суд першої інстанції відмовив у позові саме з цих підстав.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року ОСОБА_1 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним та скасовано державний акт від 18 лютого 2010року на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, розташовану в с. Мирогоща Дубенського району, виданий ОСОБА_3 на підставі рішення Мирогощанської сільської ради від 07 серпня 2009 року для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Визнано недійсним та скасовано рішення Мирогощанської сільської ради від 07 серпня 2009року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_3

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 22 червня 2011 року ОСОБА_2 державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_3 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається із земельної ділянки площею 0,25 га, розташованої в с. Мирогоща Дубенського району, переданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що належала померлому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Мирогощанською сільською радою 18 лютого 2010 року на підставі рішення Мирогощанської сільської ради від 07 серпня 2009 року.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення Мирогощанської сільської ради від 07 серпня 2009 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд

ОСОБА_3 прийнято з порушенням законодавства, є незаконним та підлягає скасуванню.

Оскільки державний акт щодо земельної ділянки площею 0,25 га, виданий ОСОБА_3 на підставі рішення сільської ради, яке прийнято з порушенням чинного законодавства, він підлягає визнанню недійсним та скасуванню. Також підлягає визнанню недійсним і видане 22 червня 2011року відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом щодо вказаної земельної ділянки, що належала померлому.

Апеляційний суд виходив з того, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом,оскільки вона дізналась про спірні рішення, державний акт та свідоцтво про право на спадщину у 2016 році, під час виготовлення технічної документації із землеустрою для оформлення права власності на земельну ділянку з метою подальшого продажу належного їй нерухомого майна, у зв`язку з чим загальний трирічний строк позовної давності на день звернення до суду з позовом (02 грудня 2016 року) не сплив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту ним постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не надано належної оцінки тим обставинам, що відповідно до земельно-кадастрової книги за ОСОБА_3 рахувалась земельна ділянка для обслуговування житлового будинку площею 0,25 га, а за позивачем - площею 0,13 га. Таким чином ОСОБА_3 було приватизовано не всю земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, а лише ту, що перебувала в його користування і призначалася для обслуговування належної йому частини будинку. Земельна ділянка для обслуговування частини будинку позивача, що перебуває в її користуванні на даний час не приватизована, площі ділянок не накладаються, спору відносно меж між сторонами немає. Посилання позивача на те, що в результаті приватизації ОСОБА_3 земельної ділянки вона не може приватизувати земельну ділянку для будівництва та обслуговування належної їй частини житлового будинку, а отже порушуються її права є надуманими, оскільки відсутнє рішення про відмову позивачу у передачі в приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування належної їй частини будинку, тому вважати наявним порушення її прав передчасно.

В постанові судом апеляційної інстанції неправильно застосовано та витлумачено положення статті 30 ЗК України 1990 року (норми якого вже не діяли на момент виникнення спірних правовідносин).

Позовні вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування в даній справі не могли бути задоволені апеляційним судом, оскільки Мирогощанська сільська рада не була залучена до участі у справі як співвідповідач. Також, не було здійснено процесуальної заміни правонаступником третьої особи - Управління Держгеокадастру у Дубенському районі, яке на час розгляду справи було ліквідоване.

Апеляційним судом безпідставно зроблено висновок про те, що строк позовної давності на момент звернення до суду 02 грудня 2016 року не сплив.

Доводи позивача спростовуються протоколом встановлення і погодження меж земельних ділянок в натурі, які передаються у власність ОСОБА_3 в межах с. Мирогоща від 01 липня 2009 року. В цьому протоколі позивач разом з іншими суміжними землекористувачами погодила межі земельної ділянки власним підписом, жодних заперечень не заявляла. Протокол погодження меж є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою, в якій зазначені і межі, і площа земельної ділянки, а також вся інформація необхідна для ідентифікації земельної ділянки, а тому позивачка знала і мала можливість дізнатися як про сам факт приватизації земельної ділянки, так і про її площу.

Таким чином про приватизацію земельної ділянки ОСОБА_3 позивач знала щонайменше з 01 липня 2009 року і в разі порушення її прав та інтересів мала можливість звернутися до суду з позовом в межах строків позовної давності, але цей строк пропустила, що є підставою для відмови у позові.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1 , заперечує проти доводів відповідача та просить залишити прийняту у справі постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником Ѕ частини житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 січня 1996 року, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2

ОСОБА_4 Вказана частина житлового будинку з приналежними до нього господарськими спорудами належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого виконавчим комітетом Дубенської районної ради народних депутатів Рівненської області від 15 грудня 1986 року.

Інша Ѕ частина вказаного будинку належала ОСОБА_3 (рідний брат померлого чоловіка позивача), та яку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 22 червня 2011 року успадкувала відповідач ОСОБА_2 .

Таким чином будинковолодіння по АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Поділ будинку в натурі з виділенням кожної частини між співвласниками не проведений.

Згідно довідки Мирогощанської сільської ради від 03 липня 2016 року за господарством в АДРЕСА_1 рахувалися до квітня 1996 року та до серпня 2009 року біля житлового будинку, господарських будівель і споруд земельні ділянки площею 0,43 га.

Рішення Мирогощанської сільської ради від 30 квітня 1996 року затверджено уточнені розміри присадибних ділянок, що передаються у приватну власність громадянам Мирогощанської сільської ради, серед списку яких значиться ОСОБА_1 .

Згідно вказаного рішення площа земельної ділянки, що передається у приватну власність для обслуговування житлового будинку і господарських споруд становить 0,13 га.

Відповідно до земельно-кадастрової книги за ОСОБА_3 рахувалася земельна ділянка для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,25 га.

Рішенням Мирогощанської сільської ради від 07 серпня 2009 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки загальною площею 0,3854 га: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 та для ведення особистого селянського господарства площею 0,1354 га на території Мирогощанської сільської ради.

На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування, ОСОБА_3 18 лютого 2010 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га в с. Мирогоща Дубенського району для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

22 червня 2011 року державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори Касянчук Є. М. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого спадщина складається, в тому числі із земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована в с. Мирогоща Дубенського району, передана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належала померлому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Мирогощанською сільською радою 18 лютого 2010 року на підставі рішення Мирогощанської сільської ради від 07 серпня 2009 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 30 ЗК України 1990 року (в редакції на час набуття права власності на домоволодіння) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього кодексу, і право власності або користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження-будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку у разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Вказана норма в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності або права користування земельною ділянкою в разі переходу права власності на будівлю і споруду.

Отже у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у зв`язку із виникненням спільної часткової власності на житловий будинок виникло і спільне (часткове) користування земельною ділянкою, на якій він розміщений. Частка у користуванні земельною ділянкою пропорційна частці у власності будинку.

Вся земельна ділянка, що призначена для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 має бути не більше 0,25 га (стаття 67 ЗК України 1990 року).

Частиною першою статті 118 ЗК України (в редакції, чинній на час отримання акта про право власності на земельну ділянку, тобто 18 лютого 2010 року) передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Статтею 121 ЗК України (в редакції на час набуття права власності на земельну ділянку співвласником будинковолодіння) визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах - не більше 0,15 га, в містах - не більше 0,10 га.

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим) (частина третя вказаної статті).

Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Таким чином, у власність співвласникам для обслуговування та будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд, могла бути передана земельна ділянка, з урахуванням її розташування у с. Мирогоща, лише разом двом співвласниками будинку у спільну сумісну власність у розмірі до 0,25 га.

Апеляційний суд правильно виходив з того, що лише після припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно через виділення частки або поділу спільного майна з дотриманням норм ЦК України власник новоутвореного самостійного об`єкта нерухомого майна має право на приватизацію земельної ділянки (окремо від іншого, колишнього співвласника житлового будинку) в порядку, визначеному статтями 116, 118, 121 ЗК України. Частина земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, що перевищувала норми ЗК України, може бути приватизована громадянином окремо, але з іншим її цільовим призначенням.

Установивши, що ОСОБА_3 , як власником Ѕ частини домоволодіння, яка не була виділена в натурі, за життя була приватизована земельна ділянка площею 0,25 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, тобто земельна ділянка в цілому, яка могла бути приватизована обома співвласниками житлового будинку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право позивача на земельну ділянку у тій частині, що перебувала у її користуванні, як співвласника нерухомого майна порушено.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що рішення Мирогощанської сільської ради від 7 серпня 2009 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_3 прийнято з порушенням законодавства, є незаконним та підлягає скасуванню.

Державний акт на право власності на землю видається на підставі рішення, зокрема, органу місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі такого акта безпосередньо залежить від законності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого цей акт видано.

Установивши, що державний акт щодо земельної ділянки площею 0,25 га, виданий ОСОБА_3 на підставі рішення сільської ради, яке прийнято з порушенням чинного законодавства і цим актом порушується право позивача на отримання у власність частини вказаної ділянки, як співвласника нерухомого майна, яке на ній знаходиться, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання цього державного акту недійсним і його скасування, а також, для задоволення похідної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, видане 22 червня 2011 року ОСОБА_2 щодо цієї земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано, що позивач дізналася про порушення її прав у 2016 році, зокрема тим, що колишній власник Ѕ частини домоволодіння приватизував всю земельну ділянку (0,25 га), хоча йому належало лише Ѕ її частини.

Під час апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку доводам відповідача щодо пропуску строку позовної давності, об`єктивно встановив початок перебігу цього строку з 2016 року, що не було спростовано відповідачем, та дійшов обґрунтованого висновку про дотримання позивачем загальних строків позовної давності за поданим нею позовом, і таким висновком погоджується Верховний Суд.

Посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд правильно встановив характер правовідносин, які виникли між сторонами у цьому спорі і застосував норми, якими регулюються ці правовідносини з урахуванням встановлених фактичних обставин.

Посилання у касаційній скарзі на незалучення до участі у справі у якості саме співвідповідача - Мирогощанську сільську раду, яка брала участь у справі у якості третьої особи, не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення, оскільки в даному випадку спір вирішено між належними сторонами, зокрема, відповідачем у якому є особа, яка є власником земельної ділянки та отримала оскаржуваний державний акт на право власності на земельну ділянку.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність прийнятої ним постанови не впливають, та фактично зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська