РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

      18  березня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого судді: Кірюхіної М.А.

                                                      суддів: Пономаренко А.В.,Підлісної І.А.  

                                           при секретарі: Галіч Ю.Є.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі   цивільну справу   за позовом  ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 до  ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 про стягнення   матеріальної   та моральної шкоди,  заподіяної в  результаті  дорожньо - транспортної  пригоди,  за апеляційною скаргою  представника  ОСОБА_6 -  ОСОБА_5 на рішення  Джанкойського міськрайонного суду   Автономної  Республіки Крим    від 15  грудня  2009 року ,-

                                                                  ВСТАНОВИЛА:

  У  серпні 2008 року  ОСОБА_5 звернувся  до суду  в інтересах ОСОБА_6 з позовом  до  ОСОБА_7, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про відшкодування    матеріальної  і моральної шкоди,  заподіяної  в результаті  дорожньо-транспортної пригоди.

 Позовні вимоги  мотивовані тим, що ОСОБА_6 є власником  автомобіля  «Опель-Омега», 1991 року    випуску, державний номер НОМЕР_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного  засобу  від 13 листопада 1997 року, яким за довіреністю від 18 грудня 2002 року  користувався  ОСОБА_7

У липні 2008 року позивач дізнався , що 18 лютого 2004 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю ОСОБА_7, який керував належним позивачеві транспортним засобом, та водія належного ОСОБА_8 автомобіля   «Опель Аксона» державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_9, що   управляв машиною  без належного правового   оформлення .

Внаслідок зіткнення вказаних транспортних засобів належний ОСОБА_6 автомобіль отримав механічні пошкодження  і вартість відновлюваного ремонту за висновком експерта склала 11432,93 грн., крім того, позивач зазнав моральної шкоди , яку оцінює у 5000гр.

Посилаючись на зазначені обставини, представник ОСОБА_6 просив стягнути на користь позивача з ОСОБА_10 і  ОСОБА_7 у відшкодування матеріальної шкоди 11432,93 грн.,  а з ОСОБА_9- моральну шкоду у сумі 5000 грн.

У грудні 2008 року представник ОСОБА_6 ОСОБА_5 позовні вимоги уточнив і просив стягнути на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 11432,93грн.з ОСОБА_8, а моральну шкоду в сумі 5000гр.- з ОСОБА_9

Рішенням Джанкойського  міськрайонного суду  АР Крим від  15 грудня  2009  року  у задоволенні позову відмовлено , також  скасовано  ухвалу цього суду  від  17 вересня  2004 року про забезпечення позову в частині  накладення   арешту на майно  ОСОБА_8 у вигляді вищевказаного автомобіля та майно ОСОБА_9

 Не погодившись  з даним рішенням, представник  ОСОБА_6 -  ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити  нове рішення про задоволення  позовних  вимог  у повному обсязі, посилаючись на  порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права , невідповідність висновків суду  обставинам   справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що висновок суду про недоведеність позовних вимог не відповідає наявним у матеріалах справи  доказам, яким суд не дав належної оцінки, а відмова у відшкодуванні позивачеві моральної шкоди судом не мотивована.

Також в апеляційній скарзі представник позивача вказує , що суд  помилково виходив зі спливу строку позовної давності та з відсутності доказового значення висновку експерта як неправильно оформленого.

  Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги , судова колегія вважає, що апеляційна скарга   підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Згідно  вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК)  України під час розгляду справи в апеляційному порядку  апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів  апеляційної скарги та вимог,  заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи справу та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог.

Однак такого висновку суд дійшов з порушенням вимог матеріального закону.  

За вимогами статей 1166 і 1167 Цивільного кодексу ( далі-ЦК) України майнова і моральна шкода , завдана фізичній особі та її майну неправомірними діями відшкодовується у повному обсязі за наявністю вини особою, яка її завдала.

 За змістом частини 2 статті 1187 цього кодексу  шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі  (право власності , інше речове право, договір підряду, оренди тощо)володіє транспортним засобом.

 Положеннями частини 3 і 4  вказаної норми закону визначено обов’язок особи, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, відшкодувати шкоду на загальних підставах ,однак якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом сприяла недбалість її власника , шкода, завдана діяльністю щодо його використання відшкодовується ними спільно  у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин , що мають істотне значення.

За змістом  частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки , відшкодовується на загальних підставах.

Згідно до роз’яснень п.3 Пленуму Верховного суду № 6 від 27 березня 1992 року зі змінами «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом , якщо  доведене, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій  інших осіб, а не з його вини , а коли цьому  сприяла винна поведінка  володільця ( не була  забезпечена належна охорона і т.п.) відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки , може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом і на його володільця   відповідно до ступені вини кожного з них.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи   , що 18 лютого 2004 року на вул. Інтернаціональної м. Джанкой з вини ОСОБА_9, який керував належною ОСОБА_8 автомашиною « Опель Аскона»,  реєстраційний номер НОМЕР_2  , сталася дорожньо-транспортна пригода , унаслідок  якої автомобіль «Опель-Омега», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням на підставі довіреності власника машини ОСОБА_6 ОСОБА_7 отримав механічні пошкодження.

За фактом зазначеної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 визнаний винним у порушенні Правил дорожнього руху України і притягнутий до адміністративної відповідальності за статями 122 і 124 КУпАП постановою Джанкойського міськрайонного  суду АР Крим  від 19 квітня 2004 року .

Постановою про відмову у порушенні кримінальної справи органу дізнання Джанкойського міського відділу внутрішніх справ від 08 жовтня 2007року відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_9 за статтями 286 і 289 Кримінального кодексу України , за змістом якої  ОСОБА_9 керував автомобілем  «Опель Аскона»  під час ДТП з усного дозволу  власника ОСОБА_10, відомостей  щодо скасування цієї постанови матеріали справи не містять.

Розмір завданої власнику пошкодженого автомобілю –ОСОБА_6 матеріальної шкоди визначений у висновку експерта  № ОД-194  від 20 квітня 2004 року у сумі вартості   відновлюваного ремонту транспортного засобу – 9799 грн. 66 коп. без врахування податку на додаткову вартість у сумі 1633,27 грн., всього 11432,93грн., який  відповідачами під час судового розгляду заперечувався , однак призначена судом першої інстанції за клопотанням ОСОБА_9 судова товарознавча експертиза цього автомобілю проведена не була у зв’язку  із невиконанням клопотання експерта про дозвіл на проведення експертизи за матеріалами справи та попередньої оплати експертизи  (а.с.64-69).

При цьому у суді першої інстанції та при апеляційному перегляді ОСОБА_9 факт скоєння 18 лютого 2004 року внаслідок його винних дій ДТП із  ушкодженням належного позивачеві  автомобіля не оспорював  та пояснив, що перебував під час ДТП за кермом належного ОСОБА_10 автомобіля «Опель Аскона » згідно раніше досягнутої між ними домовленості , маючи при собі посвідчення водія.

 Від проведення повторної судової автотехнічної та автотоварознавчої  експертизи відповідачі ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у суді апеляційної інстанції  відмовилися , що надає можливості колегії суддів оцінювати наявний у матеріалах справи   висновок експерту № ОД-194 від 20 квітня 2004 року  як письмовий доказ відповідно до вимог статей 54 і 212 ЦПК України .

Однак при вирішенні справи суд першої інстанції не звернув увагу на наведені  обставини і не врахував вимоги закону , помилково припустившись  критики вищевказаного експертного висновку та виходивши  з відсутності його доказового значення  .

Крім того, не можна погодитися із  застосуванням судом у межах даних правовідносин  строків  позовної давності, оскільки за даними матеріалів справи  автомобіль марки «Опель Омега» 1991року випуску , реєстраційний номер НОМЕР_1, перебував у користуванні ОСОБА_7 на правовій основі – доручення  власника автомобілю ОСОБА_6 на протязі  з 18 грудня 2002 року  до 18 грудня 2005року , а також   з 25 лютого 2006 року до 25 лютого 2009 року ( а.с.24,186), при цьому відсутні переконливі докази щодо своєчасної усвідомленості позивача про наслідки ДТП у вигляді ушкодження власного автомобілю .

За таких обставин  оскаржуване рішення суду першої інстанції  не можна визнати законним та обґрунтованим.

З огляду на наведене і на підставі викладених норм закону, судова колегія  дійшла висновку про наявність  правових підстав для задоволення  позовних вимог ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі, зазначеному  висновком експерта   № ОД-194  від 20 квітня 2004 року, а саме - 11432, 93 грн. шляхом покладання такого обов’язку на   відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відповідно до ступені вини кожного та обставин справи , оскільки майнову шкоду завдано позивачеві  спільними діями відповідачів .    

На думку судової колегії, позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди  у розмірі 5000 грн. задоволенню не підлягають за відсутністю  правових підстав для покладення такого обов’язку на відповідачів , оскільки всупереч вимогам  частини 3 статті 10 та статті 60 ЦПК України позивач та його представник не навели безперечних доказів на підтвердження існування визначених статтею 23 ЦК України обставин , з якими закон пов’язує право на відшкодування моральної шкоди.

Оскільки судом першої інстанції були порушені норми матеріального права,  відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням  нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_6 шляхом стягнення на його користь у відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 11432, 93 грн. з ОСОБА_8 - 3000 грн., з ОСОБА_9 - 8432,93 грн. і судового збору  у сумі  51 грн.

Відповідно до частини 5 статті 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції ,не передаючи  справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення ,суд відповідно змінює розподіл судових витрат .

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах,

  ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 -  ОСОБА_5    задовольнити частково.

Рішення  Джанкойського міськрайонного суду   Автономної  Республіки Крим    від 15  грудня  2009 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути на користь ОСОБА_6 у відшкодування матеріальної шкоди з ОСОБА_8 3000 грн., з ОСОБА_9 - 8432,93 грн. і судовий збір  у розмірі 51 грн.

У відшкодуванні моральної шкоди – відмовити.  

Рішення  набирає законної сили з моменту  проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України.  

Судді: