ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/1641/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Руденко А.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Беспалова О.О., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.

за участю

представника апелянта: Тімохіної Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Міністерства соціальної політики України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства соціальної політики України (далі по тексту - відповідач, Мінсоцполітики) в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Мінсоцполітики щодо не спрямування коштів для погашення кредиторської заборгованості з виплати позивачу відшкодування вартості самостійно придбаного житла у розмірі, визначеном постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1198, що складає 247 450 грн.;

- зобов`язати Мінсоцполітики спрямувати кошти у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1198, що складає 247 450 грн., для погашення бюджетної кредиторської заборгованості з відшкодування вартості самостійно придбаного житла, згідно із Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та перерахувати на рахунок позивача.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року значений позов задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача та представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.12.2001 року Черкаською обласною державною адміністрацією видано направлення серія ЧК №47 гр. ОСОБА_1 (голова сім`ї, 1957 р.н.), ОСОБА_2 (син, 1993 р.н.), ОСОБА_3 (батько, 1922 р.н.), які переселяються з смт. Катеринопіль Черкаської області, відповідно до статті 4 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За вказаним направленням надається право на одержання, будівництво або придбання житла і працевлаштування у м. Черкаси (а.с.10).

20.07.2007 року між ОСОБА_1 (Покупець) та ОСОБА_4 (Продавець) укладено договір купівлі-продажу квартири (далі Договір), за яким Продавець продає та зобов`язується передати у власність, а Покупець зобов`язується прийняти належну Продавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний Договір купівлі-продажу квартири посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н.А., та зареєстрований в реєстрі за №4341 (а.с.11).

Згідно з п. 4 Договору вказана квартира продана за 247 450 гривень.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що на виконання вимог Указу Президента України від 02.09.2013 року № 472 «Про внесення змін до Указів Президента України від 6 квітня 2011 року №389 та №397» та згідно Акту прийняття-передачі заборгованості за бюджетною програмою КПКВ 3201200 «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 25.02.2014 Мінсоцполітики прийняло, а Міністерство з надзвичайних ситуацій передало за розпорядником коштів Черкаською обласною державною адміністрацією кредиторську заборгованість на суму 547,3 тис. грн. станом на 01.01.2014, в тому числі 194,0 тис. грн. по відшкодуванню коштів позивачу.

Відповідно до листа Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації від 15.05.2019 року №02/04-01.1-17 в квартальних та річних звітах Департаменту у рядку 061 додатку 27 «Довідка про дебіторську та кредиторську заборгованість за операціями, які не відображаються у формі №7-д, №7-м «Звіт про заборгованість за бюджетними коштами» та Довідки про дебіторську та кредиторську заборгованість за операціями, які не відображаються у формі №7-д, №7-м «Звіт про заборгованість за бюджетними коштами» станом на 01 квітня 2019 року обліковується кредиторська заборгованість за програмою КПКВ 3201200 «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відображена в сумі 194 040,00 грн. з відшкодування коштів ОСОБА_1 за самостійно придбане житло громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка на час розгляду справи відповідачем не погашена.

Отже, починаючи з 01.01.2014 року за Мінсоцполітики обліковується кредиторська заборгованість, за розпорядником коштів Черкаською обласною державною адміністрацією, щодо погашення позивачу 194 040 грн. вартості самостійно придбаного житла.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово зверталася до Мінсоцполітики із заявами щодо погашення кредиторської заборгованості за придбане у 2007 році житло.

Між тим, листами Мінсоцполітики від 26.12.2017 року №1391/0/116-17/154 та від 03.10.2018 року №374/0/243-18 позивача було повідомлено, що у 2014-2017 кошти на забезпечення житлом постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи громадян не виділялися. Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» видатків на вказані цілі також не передбачено. Крім того, відповідачем зазначено, що для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть залучатися кошти з місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Листом від 09.02.2017 року №31-09010-14-27/3485 Міністерство фінансів України повідомило позивача, що з метою вирішення питання забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Мінсоцполітики може в установленому порядку внести пропозиції щодо перерозподілу видатків між бюджетними програмами в межах загального обсягу бюджетних призначень, передбачених Мінсоцполітики у Державному бюджеті України на 2016 рік, у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 №18. У разі надходження від Мінсоцполітики відповідних пропозицій разом з фінансово-економічними обґрунтуваннями та розрахунками, Міністерство фінансів України розгляне їх у встановленому порядку (а.с.15).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилася у невжитті заходів з погашення кредиторської заборгованості, а саме: невнесення пропозиції щодо перерозподілу видатків між бюджетними програмами в межах загального обсягу бюджетних призначень, передбачених Мінсоцполітики у Державному бюджеті на 2016, 2017 та 2018 року, позивач звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не спрямування грошових коштів у сумі 194 040 гривень на погашення позивачу бюджетної кредиторської заборгованості.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Законом України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі по тексту - Закон №796-XII), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 4 Закону №796-XII кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на підставі наданої йому об`єктивної інформації про радіаційну обстановку, дози опромінення і можливі їх наслідки для здоров`я самостійно приймати рішення про дальше проживання на цій території чи відселення.

Громадянам, які прийняли рішення про виїзд із зони гарантованого добровільного відселення, створюються умови для відселення.

Право на самостійне переселення (до створення умов для відселення) мають громадяни, які проживають у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, а також сім`ї, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у складі яких є вагітні жінки або діти до 18 років, за умови, що вони за медичними показниками, які визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, проживати в цій зоні не можуть, або у разі перевищення індивідуальної ефективної еквівалентної дози опромінення людини понад 70 мЗв (7 бер) за життя.

Частина шоста статті 4 Закону №796-XII визначає, що громадяни, які відселяються або самостійно переселяються, користуються компенсаціями, передбаченими цим Законом.

Відповідно до ч. 3 статті 32 Закону № 796-XII для забезпечення житлом сімей, які відселяються або самостійно переселяються, відповідно до статті 4 цього Закону за направленнями обласних державних адміністрацій, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, підприємства, установи та організації, а також самі громадяни можуть купувати в будь-якому населеному пункті України (крім м. Києва та курортних місцевостей) за договірними цінами жилі будинки та квартири у громадян, яким вони належать на праві особистої власності, а також будинки і квартири державного і громадського житлового фонду, що не використовуються, - за їх залишковою балансовою вартістю.

Якщо жила площа будинку (квартири), що купується, перевищує 13,65 квадратного метра на кожного члена сім`ї, вартість зайвої площі і частини надвірних будівель, збудованих не за встановленими проектами, сплачує громадянин.

Громадянам, які збудували чи купили за власні кошти жилі будинки садибного типу з надвірними будівлями, а також жилі приміщення в будинках житлово-будівельних (житлових) кооперативів, відшкодовується їх вартість у розмірах, визначених місцевими радами за обраним місцем проживання.

Відповідно до статті 63 розділу 10 «Заключні положення» Закону № 796-XII фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з ч. 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Розподіл бюджетних коштів здійснюється з урахуванням кількості громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і перебувають на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов (квартирному обліку), згідно з поданими Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями даними.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1198 (далі по тексту -Порядок №1198), визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - бюджетні кошти).

Тобто, законодавцем визначений порядок відшкодування коштів громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 2 Порядку №1198 головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є МНС, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, головні управління (управління) МНС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - розпорядники) відповідно до розподілу, затвердженого МНС.

МНС здійснює розподіл бюджетних коштів між розпорядниками з урахуванням кількості громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які відселяються із зони безумовного (обов`язкового) відселення, потребують поліпшення житлових умов та які самостійно переселяються із зони гарантованого добровільного відселення і зони посиленого радіоекологічного контролю, згідно з даними, поданими Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями (п. 3 Поряду №1198).

Указом Президента України від 02.09.2013 № 472 «Про внесення змін до указів Президента України від 6 квітня 2011 року N 389 та N 397» повноваження з організації та координування роботи із забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи передано Міністерству соціальної політики України.

Згідно п. 4 Порядку №1198, бюджетні кошти спрямовуються, зокрема, на відшкодування витрат громадянам, які переселилися за направленнями облдержадміністрацій з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, за самостійно придбане (збудоване) ними житло, в тому числі у житлово-будівельних кооперативах; виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.

Так, кредиторська заборгованість за програмою КПКВ 3201200 «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передана Міністерству соціальної політики України, згідно з актом приймання передачі від 25.02.2014 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що саме з цієї дати відповідач зобов`язаний був вчиняти дії, направлені на погашення заборгованості перед позивачем у сумі 194 040 гривень, яка утворилась у минулі роки.

Як вбачається з листів Мінсоцполітики від 26.12.2017 року №1391/0/116-17/154 та від 03.10.2018 року №374/0/243-18 у 2014-2017 року кошти на забезпечення житлом постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи громадян не виділялися. Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» видатків на вказані цілі також не передбачено.

Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 №18 затверджено Порядок передачі бюджетних призначень, перерозподілу видатків бюджету і надання кредитів з бюджету (у подальшому Порядок №18), який визначає механізм передачі бюджетних призначень, перерозподілу видатків бюджету і надання кредитів з бюджету, передбачених частинами шостою, восьмою, дев`ятою та п`ятнадцятою статті 23 Бюджетного кодексу України, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України, а саме: передачі бюджетних призначень від одного головного розпорядника бюджетних коштів до іншого; передачі нерозподілених бюджетних призначень на визначену в законі про Державний бюджет України мету між головними розпорядниками; перерозподілу видатків бюджету і надання кредитів з бюджету за бюджетними програмами, включаючи резервний фонд бюджету, додаткові дотації та субвенції (з урахуванням частини шостої статті 102 і частини шостої статті 108 Бюджетного кодексу України), у межах загального обсягу бюджетних призначень, передбачених головному розпоряднику бюджетних коштів, а також збільшення обсягу видатків розвитку за рахунок зменшення обсягу інших видатків (окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету); перерозподілу видатків державного бюджету на централізовані заходи між адміністративно-територіальними одиницями.

Також, як вже вище ззначалося, про можливість перерозподілу бюджетних коштів відповідно до Порядку №18 було зазначено Міністерством фінансів України у листі від 09.02.2017 року №31-09010-14-27/3485.

Між тим, Мінсоцполітики не доведено та не надано належних доказів, що останнім вживалися заходи щодо передачі бюджетних призначень, перерозподілу видатків бюджету відповідно до Порядку № 18.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно зазначено, що відповідач допустив бездіяльність щодо не погашення кредиторської заборгованості минулих років, а саме: відшкодування вартості придбаного ОСОБА_1 житла у сумі 194 000 грн.

Щодо доводів Мінсоцполітики про те, що відшкодування коштів з призначенням «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та питання надання соціальних гарантів громадянам має вирішувати комплексно з урахуванням фінансових можливостей держави та забезпечення своєчасним і в повному обсязі фінансуванням уже прийнятих рішень щодо соціального захисту населення, колегія суддів зазначає, що право позивача на відшкодування вартості придбаної нею квартири є абсолютним, а відсутність бюджетних коштів не звільняє відповідача від установленого законом обов`язку здійснити таке відшкодування.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Мінсоцполітики щодо не спрямування грошових коштів у сумі 194 040 гривень на погашення позивачу бюджетної кредиторської заборгованості за бюджетним зобов`язанням Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, взятої на облік у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Черкаській області за програмою КПКВ 3201200 «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства соціальної політики України - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Лічевецький