У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25.02.10                                                                                       Справа №6/338/09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Антонік С.Г. судді  Зубкова Т.П.    , Хуторной В.М.

при секретарі: Акімовій Т.М.

За участю представників:

від позивача   –  не з’явився        

від відповідача –  не з’явився

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Лідер» (м. Пологи Запорізької області)

на  рішення  господарського  суду  Запорізької  області  від  18.11.2009 р.                                     у  справі  № 6/338/09

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю «Винконцерн»

                              (м. Белгород-Дністровський Одеської області)

до відповідача    Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Лідер»

                              (м. Пологи Запорізької області)

про стягнення суми,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Винконцерн» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Лідер» 60431,20 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу № 9 від 28.04.2009 р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.11.2009 р. у справі                     № 6/338/09 (суддя Місюра Л.С.) позовні вимоги задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 60431,20 грн. основного боргу. За рахунок відповідача позивачу відшкодовано 604,30 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Лідер» (відповідач у справі) звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 18.11.2009 р. по справі № 6/338/09 та залишити позов без розгляду. Вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення допущено порушення норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що господарським судом Запорізької області, в порушення ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розглянуто справу за відсутності представника відповідача, який з поважних причин не зміг з’явитися у судове засідання.

Крім того, заявник вважає, що оскаржуване рішення прийнято без належного обґрунтування та повного відображення обставин, які мають значення для справи, оскільки ухвалою господарського суду від 19.10.2009 р. позивача було зобов’язано надати для огляду ряд документів, що, зважаючи на нез’явлення представника позивача у судове засідання, виконано не було.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 28.12.2009 р. апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 25.02.2010 р.

Розпорядженням Першого заступника Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 463 від 25.02.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів          у складі: головуючий суддя –  Антонік С.Г., суддя Зубкова Т.П. (доповідач), суддя   Хуторной В.М.

Позивач у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю «Винконцерн» – проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечує. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві на скаргу.

Вказує на те, що до позовної заяви ним були долучені належним чином завірені копії документів, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, і відповідач жодним чином не оскаржує їх правомірність.

Посилання відповідача на те, що ненадання позивачем оригіналів документів є підставою для залишення позову без розгляду, вважає необґрунтованим, зауважує, що нез’явлення представника позивача у судове засідання ніяким чином не перешкоджало розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

У судове засідання апеляційної інстанції позивач свого представника не направив, письмовою заявою від 11.02.2010 р. заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності.

Представник відповідача (заявника апеляційної скарги) в судове засідання не з’явився. Про причини неявки суду не повідомив. Про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином.

Колегія суддів відзначає, що доводи відповідача щодо незаконності рішення у справі були викладені ним у його апеляційній скарзі (крім того, за потреби, відповідач не був позбавлений можливості надати доповнення до скарги).

Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги, відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи та апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 25.02.2010 р. прийнято постанову апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

28.04.2009 р. між Товариством з обмеженою  відповідальністю «Торгова група «Лідер» (Дилером, відповідачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Винконцерн» (Компанією, позивачем у справі) було укладено договір купівлі-продажу             № 9 (надалі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Компанія зобов’язалася передати Дилеру товар, а Дилер зобов’язався прийняти та своєчасно оплатити товар, здійснити його продаж на умовах даного Договору.

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що оплата товару здійснюється протягом тридцяти п’яти днів з дати отримання товару у Компанії.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу за видатковими накладними № 34 та № 35 від 29.04.2009 р. товар (вино виноградне десертне в асортименті) на загальну суму 60431,20 грн.

Отримання відповідачем товару підтверджується вказаними накладними, довіреністю на отримання ТМЦ серії ЯПН № 2200073 від 29.04.2009 р., товарно-транспортною накладною на переміщення алкогольних напоїв серії 01АААФ № 723685 від 29.04.2009 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Факт поставки та отримання товару відповідачем не заперечується, будь-які претензії щодо якості поставленої продукції або надання відповідних документів ним позивачу не пред’являлись.

Відповідач оплату отриманого товару ані у визначені  Договором строки (протягом 35 днів з моменту його отримання – 04.06.2009 р.), ані пізніше не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за Договором в сумі 60431,20 грн.

Доказів погашення вказаної суми заборгованості відповідач суду першої інстанції не надав. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Винконцерн» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Лідер» 60431,20 грн. основного боргу за договором № 9 від 28.04.2009 р. стали предметом  судового розгляду у даній справі.           

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України  підставами виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків, зокрема, є:  договори   та  інші  правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов’язання між суб’єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який породив взаємні обов’язки: обов’язком позивача стало передання відповідачу товарно-матеріальних цінностей, а обов’язком відповідача – прийняття товарно-матеріальних цінностей і оплата їх вартості на умовах, визначених Договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України).

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з долучених до справи копій видаткових накладних, 29.04.2009 р. позивач, виконуючи свої договірні зобов’язання, поставив відповідачу товар на загальну суму 60431,20 грн.

Як вже зазначалось вище, сторони узгодили в п. 3.3 Договору, що товар оплачується відповідачем протягом тридцяти п’яти днів з дати його отримання. Отже, кінцевий строк оплати вартості отриманого товару – 04.06.2009 р.  

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов’язання щодо оплати товару, всупереч умов Договору та вимог закону, не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за Договором в сумі 60431,20 грн.

Доказів оплати вартості отриманого ним від позивача товару відповідачем не надано ані суду першої, ані апеляційної інстанцій.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення основного боргу за Договором  заявлена обґрунтовано і правомірно задоволена судом.

Колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі відповідачем не наведено жодних доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, не надано будь-яких доказів безпідставного задоволення позовних вимог позивача.

Стосовно доводів заявника (відповідача) про порушення господарським судом при прийнятті рішення у справі норм процесуального права  колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський  судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип  змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

З огляду на приписи статті 77 ГПК України, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, за умови неможливості вирішення спору в даному засіданні.

Згідно зі ст. 22 ГПК України  сторони мають як права (брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду і т.п.), так і обов’язки (зокрема, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи).

В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України  доказами у справі є  будь-які  фактичні  дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші  обставини, які  мають значення  для  правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З моменту порушення провадження у справі до дня судового засідання, в якому було прийнято оскаржуване рішення, пройшов значний проміжок часу, і відповідач мав можливість подати суду в письмовому вигляді свої доводи та заперечення, докази в їх обґрунтування (за наявності), але наданими йому процесуальними правами не скористався, будь-які пояснення та заперечення з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог відсутні, не надані вони і в суді апеляційної інстанції.

Крім того, за змістом статті 104 ГПК України, підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в будь-якому випадку (тобто, незалежно від правильності прийнятого рішення по суті) є розгляд справи господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду, а не за відсутності сторони, яка повідомила про поважність причин неявки в засідання суду.

Повідомлення  його судом про дату, час та місце розгляду справи заявником апеляційної скарги не оспорюється.

Розгляд справи судом у разі неявки в судове засідання представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не є порушенням приписів ст. 77 ГПК України та не є підставою для скасування рішення господарського суду.  

Також колегія суддів підкреслює, що відкладення на підставі ст. 77 ГПК України розгляду справи у разі нез’явлення представника сторони за викликом господарського суду  є правом, а не обов’язком суду, і використовується ним, якщо неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні. Якщо ж суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Статтею 75 ГПК України передбачено, що при неподанні відповідачем відзиву на позовну заяву,  витребуваних господарським судом  матеріалів  справу  може  бути  розглянуто за  наявними  в  ній  матеріалами.

Посилання заявника на неявку в судове засідання 18.11.2009 р. представника позивача та ненадання ним витребуваних ухвалою господарського суду оригіналів документів (що, на думку заявника, свідчить про прийняття господарським судом рішення без належного обґрунтування та повного відображення обставин, які мають значення для справи), колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.

Як свідчать матеріали справи, зазначені в ухвалі господарського суду Запорізької області від 19.10.2009 р. документи, що були витребувані від позивача (документи, які підтверджують правовий статус підприємства, видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, договір купівлі-продажу, акт звірки взаєморозрахунків та інше), були предметом розгляду господарського суду першої інстанції, до матеріалів справи залучені  належним чином засвідчені копії цих документів, в т.ч. копії видаткових накладних (арк. справи 15, 16) та копія довіреності (арк. справи 18), і їх недостовірність заявником апеляційної скарги не доведено.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи заявника, що рішення є незаконним у зв’язку із незастосуванням судом положень п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної норми права, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з’явився на виклик у засідання господарського суду і його нез’явлення перешкоджає вирішенню спору.

Разом з тим, згідно Роз’яснень Вищого господарського суду України № 02-5/612 від 23.08.1994 р. «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України», при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду слід мати на увазі, що застосування пункту п’ятого статті 81 ГПК України можливо за наявності, зокрема, того, що витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, а їх відсутність перешкоджає його вирішенню.

Також, Вищий господарський суд України листом від 11.04.2005 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України», порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році», роз’яснив, що якщо для розгляду справи необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх від позивача, а у разі неподання ним таких матеріалів, з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК України або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв’язку з недоведеністю позовних вимог.

Колегія суддів також враховує, що статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до роз’яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також  якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Господарський суд першої інстанції визнав наявні матеріали справи достатніми для розгляду справи, викладені у рішенні суду обставини підтверджується належними доказами. Ніяких доводів в спростування висновків господарського суду щодо правомірності заявлених позовних вимог відповідачем не наведено, будь-яких доказів цього апеляційному суду не надано.

Апеляційна інстанція не вбачає порушень господарським судом норм процесуального права, в тому числі,  приписів ст.ст. 77, 81 ГПК України, при прийнятті оскаржуваного рішення.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що господарський суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду по цій справі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові  витрати за апеляційною скаргою покладаються на її заявника  (відповідача у справі).

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Лідер» (м. Пологи Запорізької області) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.11.2009 р. у справі                            № 6/338/09 залишити без змін.          

Головуючий суддя Антонік С.Г.

 судді  Зубкова Т.П.  

 Хуторной В.М.