ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Харків

справа № 635/2615/17

провадження № 22-ц/818/1015/19

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Кругової С.С., Маміної О.В.

за участю секретаря - Плахотнікової І.О.

учасники справи:

позивач : ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Шило Ірина Вікторівна, Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_4 ,

правонаступники ОСОБА_3 : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

законний представник неповнолітньої: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, треті особи: Приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Шило Ірина Вікторівна, Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_4 , з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області, постановлене 05 листопада 2018 року, у складі судді Пілюгіної О.М., в залі суду в м. Харків,

встановив :

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом та з урахуванням уточнень просила визнати недійсним договір дарування, укладений 17 травня 2016 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Шило І.В. , реєстр № 252.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилалась на те, що 29 серпня 2003 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1 . 17 травня 2016 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Шило І.В. зареєстровано та посвідчено договір дарування 2/3 частини недобудованого житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали безоплатно у власність ОСОБА_2 по 1/3 частки кожен недобудованого житлового будинку готовністю 84% з відповідною часткою надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що договір дарування частини спірного будинку підлягає визнанню недійсним, оскільки на момент його укладення був таким, що суперечив вимогам діючого законодавства, у зв`язку з наявністю заборони відчуження майна, що є підставою для визнання його недійсним.

Так, рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 20 березня 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_8 у розмірі ј частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 січня 2013 року і до повноліття дитини.

Постановою державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 24 листопада 2015 року відкрито виконавче провадження № 49446653 з примусового виконання виконавчого листа № 619/366/2013, виданого Дергачівським районним судом Харківської області від 25.04.2013 року. Постановою державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби міста Харків ГТУЮ у Харківській області від 24 листопада 2015 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке йому належить.

Крім того, в подальшому позивачу стало відомо, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 червня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19.10.2015 року визнано, що частки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у праві власності на недобудований житловий будинок АДРЕСА_1 , готовністю 84%, загальною площею 186 кв. м., житловою площею 89,30 кв. м. з відповідною частиною господарських будівель та споруд складають по 1/3 частини у кожного.

Як вбачається з п. 2 Договору дарування від 17 травня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 25 квітня 2016 року зареєстрували за собою право власності на належні їм частки недобудованого житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі зазначених правовстановлюючих документів (реєстраційні номери № 14377075 та № 14377034). 17 квітня 2018 року ухвалою Харківського районного суду Харківської області повністю відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_4 , ОСОБА_4 - ОСОБА_2 про виправлення описок у рішенні суду від 24 червня 2015 року. Таким чином, державний реєстратор, так само як державний реєстратор Радіонов О.С., повинен був відмовити у державній реєстрації права власності на незавершене будівництво за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки у рішенні суду від 24 червня 2015 року було зазначено житлову площу. За вищенаведених підстав, реєстрація права власності № 14377075 та № НОМЕР_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є незаконною, а тому, як наслідок, з тих самих підстав договір дарування 2/3 частини недобудованого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , посвідчений 17 травня 2016 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Шило І.В., реєстр № 252, є також незаконним, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відчужили майно, право власності на яке набули незаконно, а тому наявні підстави для визнання спірного договору дарування недійсним в повному обсязі.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 05 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Зазначає, що суд при постановленні рішення не взяв до уваги вимоги, передбачені ч. 6 ст. 203, ч. 2 ст. 720, ч.1 ст. 215, ч. 3 ст. 209 ЦК України, що батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних та порушувати права та інтереси неповнолітніх дітей. Звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не були враховані всі обставини, що мають значення для справи. Вважає, що неповнолітню дитину ОСОБА_5 фактично було позбавлено права на отримання забезпечення від батька ОСОБА_3 згідно рішення суду про стягнення аліментів, яке набрало законної силу і діє на всій території України.

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 20.03.2019 року встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 16.10.2019 року до участі у справі у якості правонаступників ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 залучено ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 та ОСОБА_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , залучено до участі у справі Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради ( вул. Чернишевська, 55, м. Харків, 61002) для представництва інтересів неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 серпня 2003 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22.12.2015 року вселено ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 червня 2015 року визначено частки у праві власності на недобудований житловий будинок АДРЕСА_1 : частка ОСОБА_4 складає - 1/3, частка ОСОБА_3 складає - 1/3.

17 травня 2016 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Шило І.В. зареєстровано та посвідчено договір дарування 2/3 частини недобудованого житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали безоплатно у власність ОСОБА_2 по 1/3 частки кожен недобудованого житлового будинку готовністю 84% з відповідною часткою надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_2 на 2/3 частини спірного будинку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис про право власності № 14616017 від 17.05.2016 року.

Відповідно до статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного судочинства відноситься, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

За приписами частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частинами другою, третьою, пятою статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно роз`яснень, викладених у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України і такими, зокрема, є правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 24 листопада 2015 року державним виконавцем Орджонікідзевського ВДВС ХМУЮ у виконавчому провадженні за виконавчим листом № 619/366/13-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , накладено арешт на все майно належне боржнику ОСОБА_3 , про що відомості внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження.

Крім того, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, що сформований 17 травня 2016 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Шило І.В., відсутні відомості про державну реєстрацію обтяжень власника 1/3 частини недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .

Відповідно до листа № о-1244/01-20 від 22 червня 2017 року Головного територіального управління юстиції у Харківській області на ім`я ОСОБА_1 , при реєстрації обтяження на підставі постанови державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС ХМУЮ у виконавчому провадженні за виконавчим листом № 619/366/13-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника ОСОБА_3 вказаний: НОМЕР_4 , тоді як з пояснень приватного нотаріуса Шило І.В. вбачається, що при реєстрації договору дарування ОСОБА_3 надав довідку видану органами державної податкової інспекції, де зазначений інший ідентифікаційний номер за яким і проводилась перевірка наявності заборон та обтяжень, тому порушень вимог діючого законодавства з боку нотаріуса не встановлено.

Постановою від 15 серпня 2017 року слідчого Харківського ВП ГУНП в Харківській області закрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України за відсутності в діях приватного нотаріуса Шило І.В. складу кримінального правопорушення, оскільки при перевірці актуальної інформації щодо заборон відчуження нерухомого майна за суб`єктом « ОСОБА_3 » нотаріус внесла анкетні дані відповідно до документів, які посвідчують особу ОСОБА_3 та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру: НОМЕР_3 та отримала інформаційну довідку згідно якої за ОСОБА_3 обтяжень та заборон відчуження майна не встановлено, а за заявою представника стягувача ОСОБА_1 від 25 листопада 2015 року ідентифікаційний номер божника ОСОБА_3 вказаний як « НОМЕР_4 ».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав, зокрема, підлягає право власності (пункт 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

При цьому, пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», встановлено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, у тому числі, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.

Згідно з положенням статті 16 ЦК України права і інтереси особи захищаються, зокрема, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів.

Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15, зазначено, що: «Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України підлягає з`ясуванню чи мали намір порушити публічний порядок сторони або одна із сторін правочину.

При доведеності зазначених обставин те, що заборона на розпорядження майном не була зареєстрована відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» правового значення не має, не є перешкодою для того, щоб вважати укладений договір дарування нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що обтяження щодо майна ОСОБА_3 було зареєстровано, однак ідентифікаційний код ОСОБА_3 під час реєстрації обтяження був зазначений помилково, тому отримавши відомості на запит за параметрами ідентифікаційного номеру ОСОБА_3 , нотаріус даних щодо діючого обтяження предмету правочину не отримав.

Водночас, ОСОБА_3 знав про наявність спору про стягнення з нього аліментів, на його адресу направлялися копія відповідного судового рішення, постанови про відкриття виконавчого провадження, ОСОБА_3 (за життя) та відповідачі не спростували той факт, що ОСОБА_3 знав про наявність у нього заборгованості за аліментними зобов`язаннями та накладення арешту на його майно, однак безоплатно відчужив належне йому арештоване нерухоме майно, чим порушив публічний порядок, права ОСОБА_1 та неповнолітньої дитини ОСОБА_5 .

Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.

Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини невід`ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.

У розумінні практики Європейського суду, частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість за аліментами, стягнутими з ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 20.03.2013 року становить 58067,25 грн.

ОСОБА_1 має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, один з яких є інвалідом, при цьому позбавлена можливості отримати заборгованість за аліментами за рахунок належної ОСОБА_3 частки у нерухомому майні, відповідно дитина ОСОБА_5 не отримала належного їй утримання.

За наведених обставин, договір дарування від 17 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Шило І.В., реєстровий № 252 в частині дарування 1/3 частини недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 необхідно визнати недійсним.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування від 17 травня 2016 року в частині дарування 1/3 частини спірного нерухомого майна ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 .

Доводи ОСОБА_1 про недійсність договору в цій частині як такого, що вчинений щодо нерухомого майна, право власності на яке було безпідставно зареєстровано за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 державним реєстратором за реєстровим № 14377075, 14377034 від 25.04.2016 року є необґрунтованими, оскільки дії державного реєстратора в цій частині незаконними не визнані, права ОСОБА_1 правочином в цій частині - не порушені.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню у зазначеній частині, позовні вимоги ОСОБА_1 - частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 05 листопада 2018 року скасувати в частині відмови у визнанні недійсним договору дарування 1/3 частини недобудованого житлового будинку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування від 17 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Шило І.В., реєстровий № 252 в частині дарування 1/3 частини недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - С.С. Кругова

О.В. Маміна