Єдиний унікальний номер 236/2741/19        Номер провадження 22-ц/804/2846/19

Єдиний унікальний номер236/2741/19

Номер провадження 22-ц/804/2846/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Халаджи О. В.

суддів: Азевича В.Б., Корчистої О.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Бахмут  апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 серпня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (суддя Саржевська І.В. повний текст рішення виготовлено 27 серпня 2019 року),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Просила стягнути на її користь з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 березня по 17 липня 2017 року в сумі 27 432,97 грн.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 серпня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 27432,97 грн. (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів).

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримала всіх належних їй виплат.

Із вказаним рішенням не погодився представник відповідача ОСОБА_2   та подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального  права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів скарги вказує, що у зв`язку із захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця», розташованих, зокрема, у містах Донецьку, Луганськ у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. За цим фактом порушено кримінальне провадження за ознаками ст, 341 КК України.

Висновком Торгово-Промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлені неправомірними діями третіх осіб, майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться у тому числі у м. Луганськ, Донецьк, Дебальцеве, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб.

Посилається на Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України».

Зазначає, що у відповідача відсутня можливість надати докази, що відповідно до Наказу Державного комітету статистики №489 від 05 грудня 2008 року «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», а саме N П-1 «Наказ про прийняття на роботу», N П-3 «Наказ про надання відпустки», N П-4 «Наказ про припинення трудового договору», N П-5 «Табель обліку використання робочого ІНФОРМАЦІЯ_1 », N П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника», що можуть вважатись належними та допустимими, оскільки вони залишились у непідконтрольному Українській владі м. Донецьку, тому підтвердити інформацію щодо виконання позивачем роботи не є можливим, і відповідно здійснити нарахування заробітної плати позивачу також неможливо.

Також наголошує на тому, що в липні 2017 року позивачем отримано заробітну плату за першу половину березня 2017 року у сумі 2200, грн.. згідно платіжної відомості від 10.07.2017 року №553 через касу у м. Лиман Донецької області.

Представник відповідача просив рішення Краснолиманського міського суду від 22 серпня 2019 року скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, доказів направлення відзиву відповідачу не надано, а тому при розгляді справи цей відзив врахований не буде.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».

Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.   

В даній справі спір виникає із трудових відносин та  ціна позову становить, 27 432,97 грн. тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (1921*100 = 192 100). а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження  без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 20.07.2016 по 17.07.2017 працювала на посаді інженера 1 категорії ВП «Луганське будівально-монтажне експлуатаційне управління» СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (а.с.9-15).

Наказом начальника ВП «Луганське будівально-монтажне експлуатаційне управління» від 01.03.2017 року № 51-ДН було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 16.03.2017 року (а.с.24-26).

Згідно з Наказом (розпорядження) про припинення трудового договору № 1057-ОС від 17.07.2017 ОСОБА_1 з 17.07.2017 звільнена з посади інженера 1 категорії ВП «Луганське будівально-монтажне експлуатаційне управління» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що також зроблений відповідний запис в її трудовій книжці. Зазначений наказ видано структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (а.с.31).

В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на компенсацію за 23 дні відпустки та з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Даних про оскарження вказаного наказу чи його скасування суду не надано.

Відповідно до довідки про нараховані до виплати та несплачені суми заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, підписаної гл. бухгалтером та гл. інженером підприємства, сума нарахованої до виплати заробітної плати ОСОБА_1 складає: березень 2017 року – 4950,55 грн., квітень 2017 року – 3145,65 грн., травень 2017 року-3145,65 грн., червень 2017 року – 3145,65 грн., липень – 13045,47 грн., всього 27432,97 грн.(а.с.16).

Позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табулеграми) за період з березня 2017 – 17 липня 2017 року, в яких зазначені суми до виплати за березень 2017 року – 4950,55 грн. (у тому числі аванс у сумі – 2200,00 грн.), квітень 2017 року – 3145,65 грн., травень 2017 року-3145,65 грн., червень 2017 року – 3145,65 грн., липень – 13045,47 грн. (у тому числі компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні) (а.с.17-21).

До розрахунку заробітної плати за березень - липень 2017 року входить оплата простоїв (код 340).

Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані, головним бухгалтером, працівником кадрових служби, головним інженером, відповідно до яких позивачем за березень відпрацьовано 10 днів, за квітень, за травень, за червень, за липень – «0» (а.с.41-50).

Відповідно до копії журналу простою по цеху № 51 Луганське БМЕУ, ОСОБА_1 перебувала у простої у березні 12 днів (96 год.), у квітні 19 (152), у травні 20 (159), у червні 20 (159), у липні 11(88) (а.с. 51-58).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу(формаОК-5) від 27.11.2017, розмір нарахованої заробітної плати позивачу(код 40150216) за березень - 6225,68 грн., квітень-липень 2017 року відомості відсутні(а.с.32-37).

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки  позивач перебувала у трудових відносинах, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, проте при звільненні не отримала всі належні їй виплати.

Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня  2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Сторонами  визнано, що при звільненні ОСОБА_1 не отримала заробітну плату та всіх їй належних виплат з березня по липень 2017 року в сумі 27 432,97 грн.

Суд першої інстанції вірно прийняв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості та табеля обліку використання робочого часу, журнал часу простою робітників  №51 ВП «Луганська будівельно-монтажне експлуатаційне управління» оскільки зазначені документи не мають суперечностей та не викликають у суду сумнівів, щодо їх достовірності, і  дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі. Документів які б підтверджували відсутність заборгованості перед позивачем по заробітній платі, відповідачем не надано.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач   вимог закону  про   повний розрахунок при звільненні  не дотримався, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася, внаслідок цього існує заборгованість по заробітній платі  та іншим платежам.

Не заслуговують на увагу доводи стосовно сплати позивачу заробітної плати за першу половину березня у розмірі 2200 грн., оскільки на підтвердження  цього факту, відповідачем не надано жодного доказу.

Доводи  апеляційної скарги про  те, що підставою для виплати заробітної плати та інших виплат є первинні документи і у зв`язку з відсутністю первинних документів нарахування заробітної плати здійснити не можливо не підтверджені належними доказами та є безпідставними, оскільки діючим законодавством саме на роботодавця покладений обов`язок своєчасно провести всі розрахунки та вжити всі необхідні заходи для збереження первинної бухгалтерської документації підприємства.

До компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.

Доводи про те, що надані позивачем документи не можуть бути належними доказами наявності заборгованості по заробітній платі, правильно судом не прийняті до уваги, оскільки надані позивачем документи мають підписи посадових осіб. Вважаючи надані позивачем документи неналежними доказами, відповідач не надав інших будь-яких доказів, які б спростовували їх належність.

Посилання на те, що нарахування заробітної плати було припинено у зв`язку із відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця», викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей та відсутністю первинних документів для нарахування заробітної плати судом першої інстанції правильно не прийнято до уваги, оскільки зазначене не ґрунтується на вимогах діючого законодавства та встановлених обставинах.

За вказаних обставин доводи відповідача про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для відмови в задоволені позову, відповідачем не надано.

Інші наведені в апеляційній скарзі  доводи зводяться до незгоди з висновкам суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

На підставі вищезазначеного апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 серпня 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та  оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 27 листопада 2019 року.

Судді:          О.В. Халаджи               

          В.Б. Азевич

О.І. Корчиста