КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 368/1473/17

провадження № 22-ц/824/12661/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 році ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/2 частину спадкового майна, а саме житлового будинку.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок у цілому.

Свій позов ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . За життя померлий заповіту не склав. Після смерті спадкодавця залишився будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги за законом є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є синами спадкодавця. Оскільки батько мав намір подарувати спірний житловий будинок саме ОСОБА_1 , але не встиг після оформлення документів укласти відповідний договір дарування за життя, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 вважає, що право власності на спірний будинок у цілому у порядку спадкування за законом повинне бути визнане за ним.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 12 червня 2018 року уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування після ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку (загальна площа приміщень 104,90 кв.м, житлова площа 49,30 кв.м, допоміжна площа 55,60 кв.м) з надвірними спорудами та будівлями (погріб з шийкою під -а1, прибудова під літ. а1, прибудова під літ. а2, прибудова під літ. а3, прибудова під літ. а4, сарай під літ. Б, сарай під літ. В, сарай під літ. Г, сарай під літ. Ж, колодязь питний під літ L, вимощення під літ. t, огорожа під літ. h, убиральня під літ. Д), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок у цілому ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 12 червня 2018 року залишено без розгляду.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями ОСОБА_1 оскаржив їх до суду апеляційної інстанції.

За наслідками розгляду апеляційних скарги ОСОБА_1 постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 12 червня 2018 року про залишення зустрічної позовної заяви без розгляду скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок та ухвалою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 червня 2018 року до ухвалення судового рішення Кагарлицьким районним судом Київської області за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку (загальна площа приміщень 104,90 кв.м, житлова площа 49,30 кв.м, допоміжна площа 55,60 кв.м) з надвірними спорудами та будівлями (погріб з шийкою під -а1, прибудова під літ. а1, прибудова під літ. а2, прибудова під літ. а3, прибудова під літ. а4, сарай під літ. Б, сарай під літ. В, сарай під літ. Г, сарай під літ. Ж, колодязь питний під літ L, вимощення під літ. t, огорожа під літ. h, убиральня під літ. Д), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із указаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким його зустрічні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями судову справу №368/1473/17 було передано на розгляд колегії суддів у цьому складі після вирішення питання відводу попередньому складу суду.

Предметом апеляційного перегляду у цьому апеляційному провадженні є рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначав, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи.

Так, обґрунтовуючи свій позов ОСОБА_1 указував, що договором дарування від 13 жовтня 2012 року батько сторін - ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 земельну ділянку, на якій знаходиться спірний будинок. У пункті 1.5 цього договору дарування земельної ділянки сторони указали, що житловий будинок з відповідними будівлями і спорудами, який належить дарувальнику, буде предметом окремого договору дарування між сторонами за цим договором після оформлення необхідних для цього документів. Отже, на думку позивача спадкодавець таким чином висловив свою волю про набуття позивачем права власності на будинок у цілому. Однак, укласти договір дарування на будинок на користь ОСОБА_1 за життя спадкодавець не встиг.

Крім того, на думку позивача, визнання за ОСОБА_2 права власності у порядку спадкування на частину спірного будинку суперечитиме волі спадкодавця, який за життя боявся свого сина ОСОБА_2 . Батько перебував у безпорадному стані, потребував стороннього догляду, однак долею батька переймався лише позивач, ОСОБА_1 .

Сторони були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явились, про наявність поважних причин суд не повідомили.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги про визнання за позивачем зустрічного позову права власності на 1/2 частину спадкового майна суд першої інстанції виходив із тих обставин, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя заповіту не склав, тому спадкоємці спадкують право на спадщину у рівних долях.

Колегія апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції у повному обсязі з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача і відповідача ОСОБА_3 , який за життя заповіту не склав, тому його спадкоємці спадкують спадщину за законом.

Спадкоємцями першої черги за законом є два його сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є позивачем і відповідачем у цьому спорі.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом першої інстанції встановлено, що до складу спадщини входить житловий будинок АДРЕСА_1 , з приводу якого виник спір.

Вирішуючи спір щодо визначення частки кожного спадкоємця на спадщину суд першої інстанції керувався положеннями статті 1267 ЦК України, відповідно до якої частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, та враховуючи ту обставину, що між спадкоємцями відсутня нотаріально посвідчена угода про інший розмір часток.

У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечує проти такого поділу спадкового майна, вважає що право власності на житловий будинок, що є спадковим майном, повинно бути визнано за ним в цілому, оскільки така була воля спадкодавця, що виражена у пункті 1.5 нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки від 13 жовтня 2012 року, гідно з яким сторони указали, що житловий будинок з відповідними будівлями і спорудами, який належить дарувальнику, буде предметом окремого договору дарування між сторонами за цим договором після оформлення необхідних для цього документів.

Колегія суддів не може погодитись із цим доводами, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

Фізична особа з повною цивільною дієздатністю згідно із статтею 1234 ЦК України має право на заповіт.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт здійснюється спадкодавцем особисто. Крім того, положеннями глави 85 ЦК України передбачено вимоги до форми заповіту, порядку його посвідчення та наслідки у разі порушення вимог щодо його форми та посвідчення.

Аналіз наведених вище норм закону не дає підстав визнати, що у пункті 1.5 нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки від 13 жовтня 2012 року, засвідчена належним чином воля спадкодавця про розпорядження належним йому житловим будинком шляхом заповідання його ОСОБА_1 після смерті спадкодавця.

Не можна також погодитись із доводами ОСОБА_1 про наявність підстав для визнання дійсним договору дарування спірного житлового будинку у порядку, визначеному частиною 2 статті 220 ЦК України, оскільки жодних обставин, які свідчать, що відбулося повне або часткове виконання цього договору, не встановлено. Отримання ключів від житлового будинку не може бути визнано як беззаперечний доказ часткового виконання договору дарування, оскільки із письмових пояснень ОСОБА_1 вбачається, що він доглядав за батьком, тому йому потрібен був доступ до місця проживання батька.

Крім того, однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення.

Судом першої інстанції не було встановлено ухилення спадкодавця від нотаріального посвідчення договору. Більш того, сам ОСОБА_1 підтверджує, що батько мав намір подарувати йому житловий будинок, але не встиг зробити цього за його життя, що не може бути розцінено як ухилення від нотаріального посвідчення договору.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості визнання за позивачем і відповідачем права часткової власності на житловий будинок внаслідок того, що відповідна нерухомість розташована на земельній ділянці, яка належить одному із них, також не можна визнати обґрунтованими.

Згідно із частиною 5 статті 373 ЦК України власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Відповідно до положень частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно із частиною 4 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Таким чином, законом не заборонено набуття права власності на житловий будинок, який розміщений на земельній ділянці, що належить іншій особі.

Інші доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, предметом якого не були відповідні вимоги.

Згідно із положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як такого, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 01 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба