ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/12063/19 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Суркової Д.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування наказа, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року Громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач 1, апелянт, ДМС України), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач 2, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) про визнання протиправним та скасування наказа від 03 травня 2019 року №133 в частині визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідка на постійне проживання в Україні від 22 грудня 2004 року та зобов`язання відповідача - 2 здійснити обмін посвідки.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у лютому 2019 року звернувся до відповідача 2 з заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв`язку з досягненням 25-ти річного віку. За результатами розгляду звернення відповідачем 2 складно висновок від 27 лютого 2019 року щодо направлення матеріалів справи до відповідача 1 для підготовки наказу про скасування рішення щодо видачі посвідки на постійне проживання та визнання її недійсною. 03 червня 2019 року представником позивача отримано лист від відповідача 1, з якого стало відомо, що посвідка на його постійне проживання в Україні скасована згідно пункта 9 наказа ДМС України №113 від 03 травня 2019 року. Позивач вважає вказаний наказ в частині пункта 9 протиправним, та таким, що порушує його права та підлягає скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції порушені норми Закону України «Про імміграцію» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» від 25 квітня 2018 року №321.

У межах встановленого судом строку позивачем надано відзив на апеляційну скаргу. Позивач акцентує увагу суду на тому, що у межах спірних правовідносин не повинен нести негативні наслідки протиправної поведінки державного органу, оскільки порушення, яке стало підставою для прийняття оскаржуваного наказа, допущено органом міграційної служби.

Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що позивач 22 грудня 2004 року отримав посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 .

У лютому 2019 року позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з заявою про обмін цієї посвідки, у зв`язку з досягненням 25-ти річного віку.

Листом від 30 травня 2019 року Державна міграційна служба України представнику позивача направила копію наказа ДМС України №133, яким було скасовано посвідку на постійне проживання в Україні.

Відповідно до пункту 9 (підпункти 9.1 - 9.2) наказа №133 Державної міграційної служби України «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання», на підставі висновку ЦМЦ ДМС у місті Києві та Київській області від 27 лютого 2019 визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 , видану УГІРФО ГУМВС України в м. Києві 22 грудня 2004 року. Начальнику ЦМЦ ДМС у місті Києві та Київській області доручено забезпечити вилучення зазначеної посвідки , а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

У висновку ЦМЦ ДМС у місті Києві та Київській області «Про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянам Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 », затвердженому 27 лютого 2019 року, зазначено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_4 та її дітям прийняте з порушенням вимог Закону України «Про імміграцію» та підлягає скасуванню відповідно до вимог пункта 73 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321. Посвідки, що були оформлені з порушенням вимог законодавства, вилучаються, визнаються недійсними та знищуються.

Не погодившись з пунктом 9 наказа Державної міграційної служби України №133 від 03 травня 2019 року «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання», позивач звернувся з відповідними позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та правомірності позовних вимог, оскільки відсутні підстави для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №3773-VI), іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах 1 та 16 статті 7 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині 16 статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.

Згідно зі статтею 16 названого Закону іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.

Відповідно до частини 4 статті 11 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ (далі - Закон №2491-ІІІ), в редакції чинній станом на грудень 2004 року, особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Абзацом 4 пункта 4 розділу V Прикінцевих положень Закону №2491-ІІІ передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Відповідно до розділу V Прикінцевих положень Закону №2491-ІІІ , цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування.

Так, 07 липня 2001 року вказаний Закон опубліковано у виданні «Урядовий кур`єр» № 119.

Відповідно до пункта 73 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321, у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку.

За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС.

На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що посвідка на постійне проживання видається у разі отримання дозволу на імміграцію.

При цьому, іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року посвідка на постійне проживання в Україні видається без оформлення дозволу на імміграцію у разі звернення із заявою про видачу такої протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом №2491-ІІІ.

Враховуючи, що Закон №2491-ІІІ опубліковано 07 липня 2001 року у виданні «Урядовий кур`єр» № 119, цей Закон набув чинності 07 серпня 2001 року.

Матеріалами справи підтверджується, що мати позивача, громадянка соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_4 , разом з неповнолітніми дітьми звернулась до УГІРФО ГУМВС України в м. Києві з клопотанням щодо видачі їй посвідки на постійне проживання. При зверненні заявниця надала Диплом про те, що вона в період з 1981 по 1985 роках навчалась в Харківському державному інституті культури. Із заявою щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні остання звернулася 27 травня 2003 року, тобто з пропуском шести місяців з дня набрання чинності Законом №2491-ІІІ, як-то передбачено абзацом 4 пункту 4 розділу V Прикінцевих положень вказаного Закону.

Водночас, при наданні матері позивача посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2003 році УГІРФО ГУМВС України в м. Києві була проведена перевірка законності залишення її на постійне проживання на території України.

При цьому, суб`єкт владних повноважень керувався пунктом 4 розділу V Прикінцевих положень Закону №2491-ІІІ, підстав для відмови у задоволенні клопотання матері позивача про документування посвідкою на проживання в Україні виявлено не було та надано ОСОБА_4 посвідку на постійне місце проживання для іноземця.

З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтованого скасування посвідки на постійне проживання.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у своїй практиці Європейський суд з прав людини наголошує на особливій важливості принципу «належного урядування».

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 20 жовтня 2011 року по справі «Рисовський проти України» зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

За такого правового врегулювання та обставин справи місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про неправомірність наказа ДМС України від 03 травня 2019 року №133 в частині пункта 9 з підпунктами 9.1, 9.2, що стосуються позивача.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 289, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька

(Повний текст постанови складений 27 листопада 2019 року.)