Постанова

Іменем України

02 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 523/13827/13-ц

провадження № 61-27035св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, виконавчий комітет Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 20 липня 2016 року у складі судді Кисельова В. К. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Плавич Н. Д., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів дарування, про усунення перешкод у користуванні власністю, приведення частини будинку у попередній стан, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником ј частини домоволодіння АДРЕСА_1 . Співвласниками домоволодіння є ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Позивач вказував, що ОСОБА_2 без відома та згоди інших співвласників, самовільно, без виділу своєї частки в натурі, над своєю частиною домоволодіння надбудувала ще два поверхи на чотири окремі квартири. Внаслідок вказаних дій відповідача ОСОБА_2 частина будівлі, якою користується позивач, отримала значні пошкодження. Надбудова двох поверхів призвела до появи щілин та дала руйнування та осадку стін всього будинку, надбудова повністю закриває денне освітлення.

Згідно із висновками будівельно-технічного експертного дослідження, пошкодження виникли в результаті порушення норми СНІП при проведені надбудови, яку провела ОСОБА_2. Експертом встановлено, що у результаті спорудження стіни нової надбудови порушена цілісність даху, виникла щілина між дахом частини будинку під літ «А2 та новою стіною. З фасадної сторони вибиті каміння, на яких спирається стропила даху. У результаті проведеної реконструкції виникли пошкодження та дефекти в приміщеннях частини житлового будинку літ «А» (квартира № 2), яка находиться у власності позивача. Ці пошкодження та дефекти полягають у вигляді прокольних та поперечних тріщин, які виникли в результаті збільшення загрузки на перегородки стін від спорудження надбудови. Після обстеження експерт і зробив висновок про те, що в результаті порушення з боку ОСОБА_2 при спорудженні надбудови технічних норм, стан житла позивача характеризується як незадовільний. Подальша експлуатація квартири обмежена, а саме - можлива тільки за умови проведення ремонтно-відновлювальних робіт, які зазначені в експертному заключні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі № 815/1301/14 від 22 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_10 до Інспекції ДАБК в Одеській області про скасування реєстрації декларації № ОД 14212084706 про готовність об`єкта будівництва до експлуатації від 28 травня 2012 року, які видані на ім`я ОСОБА_2 були задоволені.

При розгляді зазначеної адміністративної справи встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеса від 14 листопада 2012 року у справі № 1527/10718/12 зобов`язано ОСОБА_2 привести до попереднього стану самовільно реконструйований будинок. Незважаючи на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2012 року ОСОБА_12 зареєструвала декларацію про готовність об`єкту до експлуатації 28 травня 2012 року та отримала свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 17 грудня 2012 року на своє ім`я.

Позивач зазначав, що отримавши свідоцтво про право власності відповідач ОСОБА_2 подарувала добудовану частину будинку:

ОСОБА_4 згідно договору дарування № 163 від 07 лютого 2013 року 8/100 часток (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 2276126 від 07 лютого 2013 року);

ОСОБА_3 згідно договору дарування № 204 від 12 лютого 2013 року 16/100 часток (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 337109 від 12 лютого 2013 року);

ОСОБА_6 згідно договору дарування № 166 від 07 лютого 2013 року 6/100 часток (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 277130 від 07 лютого 2013 року).

ОСОБА_6 у подальшому подарувала 6/100 часток ОСОБА_5 згідно договору дарування № 870 від 14 травня 2013 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 2230705 від 14 травня 2013 року)

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

визнати недійсним свідоцтво про право власності серія НОМЕР_1 від 17 грудня 2012 року, видане ОСОБА_2 ;

зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 не перешкоджати позивачу у користуванні власністю у вигляді ј частини домоволодіння АДРЕСА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 привести домоволодіння АДРЕСА_1 у первинний стан;

визнати недійсним договір дарування за реєстраційним № 163 від 07 лютого 2013 року 8/100 часток (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 276126 від 07 лютого 2013 року), укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

визнати недійсним договір дарування за реєстраційним № 204 від 12 лютого 2013 року 16/100 часток (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 337109 від 12 лютого 2013 року), укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

визнати недійсним договір дарування за реєстраційним № 166 від 07 лютого 2013 року 6/100 часток (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 277130 від 07 лютого 2103 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ;

визнати недійсним договір дарування за реєстраційним № 870 від 14 травня 2013 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 2230705 від 14 квітня 2013 року), укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ;

стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача компенсацію моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеса від 20 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на 52/100 частини домоволодіння серія НОМЕР_1 від 17 грудня 2012 року, видане ОСОБА_2 виконавчим комітетом Одеської міської Ради на 52/100 частини об`єкта нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що між сторонами існує спір щодо порядку користування житловим будинком, а також, враховуючи що позивач не надавав згоду на зміну часток у праві спільної часткової власності, а тому необхідно визнати недійсним свідоцтво про право власності на 52/100 частини домоволодіння серія НОМЕР_1 від 17 грудня 2012 року, видане ОСОБА_2 виконавчим комітетом Одеської міської Ради на 52/100 частин об`єкта нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки під час нотаріального посвідчення оспорюваних договорів дарування були відсутні будь-які заборони, арешти на здійснення відчуження нерухомого майна ОСОБА_2 , а також були чинними правовстановлюючі документи на належне їй майно, тому відсутні підстави для визнання цих договорів недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України.

При відмові у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю, приведення частини будинку у попередній стан суди зробили висновок, що надані докази не дають підстав вважати, що відновлення прав позивача необхідно здійснити шляхом приведення приміщення відповідачів у попередній стан, тобто, фактично знести прибудови. Доказ, на який посилався позивач, висновок будівельно-технічного експертного дослідження № 175/1/2013, що було складено 11 листопада 2013 року ПП «Одеський науково-дослідний центр експертних досліджень ім. Скибинського С.В.», суди оцінили як письмовий доказ, що не доводить необхідність знесення спірних побудов. При цьому суди роз`яснили позивачу право подати клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи з метою встановлення негативного вплину частини приміщень, які були збудовані ОСОБА_2 на приміщення, якими користується позивач, проте, позивач не скористався цим правом. Також суди зазначили, що ОСОБА_1 не надав доказів щодо своїх моральних страждань.

Аргументи учасників справи

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували частину четверту статті 357 ЦК України. Зазначає, що згоди ОСОБА_2 на реконструкцію та спорудження другого поверху позивач не надавав і добудова здійснена всупереч встановленому законом порядку. Зазначена добудова порушує права позивача, що підтверджується висновком будівельно-технічного експертного дослідження № 175/1/13, якому не надано належної оцінки судами. Крім того рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2012 року у справі № 1527/10718/12 зобов`язано ОСОБА_2 привести до попереднього стану самовільно реконструйований будинок. Вказує, що просив визнати недійсними оспорювані договори оскільки вони суперечать вимогам цивільного законодавства, а саме вимогам статей 357, 358, 391, 393 ЦК України, проте суди не застосували вказані норми.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються у касаційному порядку лише у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування, про усунення перешкод у користуванні власністю, приведення частини будинку у попередній стан, відшкодування моральної шкоди. Рішення судів першої та апеляційної інстанції у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності у касаційному порядку не оскаржуються, тому не переглядаються.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Рух справи

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 належить ј частини домоволодіння АДРЕСА_1 . (1/8 частина йому належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 грудня 2001 року, а 1/8 частина за договором купівлі-продажу від 10 серпня 2004 року).

У цілому домоволодіння складається з двох кам`яних житлових будинків, зазначених під літ. «А» та «Б2, житлової площі 85,8 кв. м, з надвірними господарчими спорудженнями, зазначеними літ. «B», «Л», вбиральні, літ. «Г» - літня кухня, літ. «Д» сарай з льохом, літ. «З» гараж, літ. «И», «Д» - сараї, № 1-6,8,9 огородження, мостіння, розташованих на земельній ділянці розміром 462 кв. м.

Співвласниками домоволодіння на момент звернення позивача до суду були ОСОБА_7 , ОСОБА_2

ОСОБА_2 без згоди інших співвласників, самовільно, надбудувала два поверхи на чотири окремі квартири.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеса від 13 листопада 2013 року у межах розгляду цього позову за заявою ОСОБА_1 було заборонено ОСОБА_2 вести будь-які роботи на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2012 року у справі № 1527/10718/12 зобов`язано ОСОБА_2 привести до попереднього стану самовільно реконструйований будинок. Це рішення набрало чинності, але при цьому, ОСОБА_2 зареєструвала декларацію про готовність об`єкту до експлуатації 28 травня 2012 року № ОД 14212084706.

На підставі декларації виконавчим комітетом Одеської міської ради було видане ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на 52/100 частини домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 серія НОМЕР_1 від 17 грудня 2012 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі № 815/1301/14 від 22 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_10 до Інспекції ДАБК в Одеській області про скасування реєстрації декларації № ОД 14212084706 про готовність об`єкта будівництва до експлуатації від 28 травня 2012 року задоволені.

ОСОБА_2 здійснила відчуження своїх часток відповідачам ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , а саме:

на підставі договору дарування № 204 від 12 лютого 2013 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 16/100 часток домоволодіння, договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г. Л., у реєстрі за № 204;

на підставі договору дарування від 07 лютого 2013 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 8/100 часток домоволодіння, договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г. Л., у реєстрі за № 163;

на підставі договору дарування № 166 від 07 лютого 2013 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_6 6/100 часток вказаного домоволодіння, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г. Л., у реєстрі за № 166;

ОСОБА_6 на підставі договору дарування № 870 від 14 травня 2013 року подарувала свою частку, 6/100 ОСОБА_5 , договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. у реєстрі за № 870.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що під час нотаріального посвідчення оспорюваних договорів дарування були відсутні будь-які заборони, арешти на здійснення відчуження нерухомого майна ОСОБА_2 , суди зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для визнання цих договорів недійсними.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що «відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками».

Суди встановили, що ОСОБА_1 не доведено, що для відновлення його прав необхідно здійснити шляхом приведення приміщення відповідачів у попередній стан, тобто, фактично знести прибудови.

Посилання у касаційній скарзі про те, що спірна добудова порушує права позивача, що підтверджується висновком будівельно-технічного експертного дослідження № 175/1/13, якому не надано належної оцінки судами, колегія суддів відхиляє.

Згідно частини першої статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення судів) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення судів) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналіз оскаржених рішень свідчить, що суди згідно статей 89, 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення судів) надали оцінку висновку будівельно-технічного експертного дослідження № 175/1/2013, яке було складено 11 листопада 2013 року ПП «Одеський науково-дослідний центр експертних досліджень ім. Скибинського С.В.», у сукупності із іншими доказами та зробили висновок, що цей доказ не доводить необхідність знесення спірних будов.

У частині першій статті 11 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення судів) передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суди роз`яснили позивачу право подати клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи з метою встановлення негативного вплину частини приміщень, які були збудовані ОСОБА_2 на приміщення, якими користується позивач. Проте ОСОБА_1 , згідно статей 10, 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень), не заявляв клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Встановивши, що відсутні умови, необхідні для компенсації моральної шкоди, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у стягненні компенсації моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 20 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів дарування, про усунення перешкод у користуванні власністю, приведення частини будинку у попередній стан, відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков