ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року м. Херсон

Номер справи: 2107/3988/2012

Номер провадження: 22-ц/819/1697/19

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого – Радченка С.В.,

суддів: Бездрабко В.О., Приходько Л.А.,

секретар: Шибінська А.Л., Кутузова А.В.

учасники справи:

представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу  ОСОБА_5 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 13 квітня 2016 року, ухваленого під головуванням судді Крапівіної О.П., в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на житловий будинок, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (третя особа - ОСОБА_6 ) про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції

У жовтні 2012 року ОСОБА_6  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності.  Заочним рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2012 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу вищезазначеного житлового будинку. Визнано за ОСОБА_6 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 76,0 кв.м, житловою площею 51,5 кв.м, що складається з будинку літ. «А», сіней літ. «а», сараїв літ. «Б», «В», «Г», «Є», гаража літ. «Д», вбиральні літ «Ж», споруд № 1-2.

Ухвалою Геніченського районного суду Херсонської області від 10 грудня 2014 року скасовано заочне рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2012 року.

У жовтні 2012 року ОСОБА_6  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , який змінив 20 січня 2015 року, просив зобов`язати ОСОБА_3 передати у власність ОСОБА_6 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 229,7 кв.м, житловою площею 38,9 кв.м, що складається з житлового будинку літ «А», «З», «І», «К», «Л», «М», «Н», навісів літ. «г», «д», «є», «ж», «з», «і», «к», «л», «м», «н», «С», сараїв літ. «О», «Р», літньої кухні літ. «П», альтанок літ. «Т», «У», споруд 1- 6.

Заочним рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2012 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на житловий будинок, розташований за адресою:   АДРЕСА_1 , загальною площею 229,7 кв. м, житловою площею 38,9 кв. м, що складається з житлового будинку літ «А», «З», «І», «К», «Л», «М», «Н», навісів літ. «г», «д», «є», «ж», «з», «і», «к», «л», «м», «н», «С», сараїв літ. «О», «Р», літньої кухні літ. «П», альтанок літ. «Т», «У», споруд 1-6.

Ухвалою Генічеського районного суду Херсонської області від 10 грудня 2014 року скасовано заочне рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2012 року.

17 лютого 2015 року ОСОБА_1  звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Позов обґрунтований тим, що рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 22 лютого 2012 року розірвано шлюб, укладений між ними 15 липня 1995 року. Просила поділити майно подружжя.

Ухвалою Генічеського суду Херсонської області від 17 березня 2015 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 2107/3991/2012 за позовом ОСОБА_6  до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на домоволодіння, цивільну справу № 2107/3988/12 за позовом ОСОБА_6  до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на житловий будинок та цивільну справу № 653/356/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

25 травня 2015 року  ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання особистої приватної власності на майно.

Позов обґрунтований тим, що земельна ділянка площею 0,25 га та домоволодіння на по АДРЕСА_2 не можуть бути визнані спільною власністю подружжя, оскільки є результатом підприємницької діяльності.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 13 квітня 2016 року  в позові   ОСОБА_6  до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, який розташований за адресою  АДРЕСА_1 , відмовлено.

У позові ОСОБА_6  до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_3 передати у власність  ОСОБА_6   житловий будинок за адресою:  АДРЕСА_2  відмовлено.

Позов  ОСОБА_1 до    ОСОБА_3 , третя особа -      ОСОБА_6 , про поділ майна подружжя задоволено частково. Стягнуто з   ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частки автомобілів ВАЗ-21099, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ,   МАН-8136, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , ГАЗ-3307, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_3 (з урахуванням вартості проданого автомобіля «Mitsubishi Outlander», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_4 ), що становить 15 450,70 грн. Залишено ГАЗ-3307, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , у власності  ОСОБА_3 . В іншій частині позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку нерухомого майна, що розташоване по АДРЕСА_3 та складається із сараю, огорожі, водопроводу, об`єкта системи газопостачання та лінії електропередачі з відповідним обладнанням.

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_3 на житловий будинок (літ. А) з господарчими будівлями (літ. Б, И, Ф, Ц), навісами (літ. В. г, д, є, ж, з, і, к, л, м, н, С ), садовими будиночками (літ. Г, Д, Є, Ж, З, І, К, Л, М, Н), сараями (літ. О, Р), літньою кухнею (літ. П), альтанками (літ. Т,У,Ш), вбиральнею (літ. Х), гаражем (літ. Ч) та спорудами (номера 1-9), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_3 на земельні ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0042) та площею 0,0897 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0064), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 27 квітня 2016 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення експертизи в сумі 875,52 грн.

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_3 на житловий будинок (літера А) з господарськими будівлями (літ. Б, И, Ф, Ц), навісами (літ. В. г, д, є, ж, з, і, к, л, м, н, С ) , садовими будиночками (літ. Г, Д, Є, Ж, З, І, К, Л, М, Н), сараями (літ. О, Р), літньою кухнею (літ. П), альтанками (літ. Т, У, Ш), вбиральнею (літ. Х), гаражем (літ. Ч) та спорудами (номера 1-9), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_3 на земельні ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0042) та площею 0,0897 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0064), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції оскаржувалось в апеляційному порядку  в частині відмови в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_6 , про поділ майна подружжя та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 ; в частині вирішення позовів ОСОБА_6 рішення не оскаржувалося. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині було залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився Апеляційний суд Херсонської області, в частині поділу майна подружжя мотивоване тим, що домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 не належить до спільного майна подружжя, оскільки відчужене згідно з договором купівлі-продажу від 26 червня 2013 року, а вимоги до власника будівлі позивач не заявляла. Житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельні ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0042) та площею 0,0897 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0064) за цією ж адресою придбані ОСОБА_3 за час шлюбу, але не за спільні кошти подружжя, а за кошти, одержані ним від третіх осіб для здійснення підприємницької діяльності, яку в 2009 році припинено, а боргові зобов`язання ОСОБА_3 перед іншими особами існують до сьогодні. Спірна нерухомість є особистою власністю ОСОБА_3 відповідно до статті 57 СК України.

Щодо визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , то це майно придбане за час шлюбу на ім`я ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 брав участь у його придбанні та здійснює догляд за ним і ремонт.

Автомобілі «DodgeSprinter» 2008 року випуску, та BMW520і, 1997 року випуску, не підлягають поділу, оскільки відчужені за час шлюбу, кошти витрачені на сім`ю, а між подружжям необхідно розділити інші чотири автомобілі.  ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу вказаних автомобілів, тому вважається, що їх продаж погоджено подружжям.

Постановою Верховного суду від 11 вересня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 21 червня 2016 року  про залишення без змін рішення Геніченського районного суду від 13 квітня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_6 , про поділ майна подружжя та задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно скасовано,  справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині  судове рішення залишено без змін.

За таких обставин в апеляційному порядку переглядається рішення Геніченського районного суду від 13 квітня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_6 , про поділ майна подружжя та задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 обгрунтовує тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у визнанні за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки по АДРЕСА_2 , оскільки вони були придбані під час шлюбу, і тому підлягають поділу. Також суд безпідставно дійшов до висновку, що ОСОБА_3 позичив грошові кошти в сумі 100 000грн. для придбання об`єктів нерухомості по АДРЕСА_2 , оскільки суд не звернув уваги на значні суми 100000 грн та 235 000 доларів США і жоден з кредиторів не звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, а укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 договір про спільну діяльність підлягає державній реєстрації, чого зроблено не було, тому такий договір не створює юридичних наслідків. Вважає, що зазначений договір та відповідні розписки були підписані формально, виключно для уникнення розподілу спільного майна подружжя. Також судом не враховано, що ОСОБА_3 припинив свою підприємницьку діяльність 03.07.2009 року, а житловий будинок по АДРЕСА_2 був придбаний 19.12.2011 року згідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно і не може розцінюватись як його особиста приватна власність. Крім того суд упереджено відмовив у поділі будинку по АДРЕСА_2 , проте аналогічні вимоги ОСОБА_3 щодо будинку по АДРЕСА_3 задовольнив, визнавши за останнім право власності на 1/2 частину вказаного будинку.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу

Заперечень на апеляційну скаргу від учасників справи не надходило.

В судові засідання до суду апеляційної інстанції, які були призначені на 06.11.2019 року, 20.11.2019 року не з`явився учасник справи – третя особа ОСОБА_6 , що обумовлювало відкладення розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що зазначені в процесуальних документах адреси проживання ОСОБА_6 є суперечливими. Так, в процесуальних документах, підписаних ОСОБА_6 та його представниками, значиться адреса: АДРЕСА_4 . В нотаріально посвідченій довіреності (т.1 а.с.75), якою ОСОБА_6 уповноважив представництво своїх інтересів ОСОБА_7 , адреса його проживання зазначена: АДРЕСА_5 . При цьому термін довіреності на ОСОБА_7 закінчився.

Таким чином, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості встановити точне місце проживання (перебування) третьої особи – ОСОБА_6 , а тому його виклик у судове засідання був здійснений у відповідності до ч.11 ст.128 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 22 лютого 2012 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 15 липня 1995 року (т. 1, а. с. 220).

Згідно з договором купівлі-продажу від 06 лютого 2009 року ОСОБА_3 за письмовою згодою дружини ОСОБА_1 купив житловий будинок з відповідними господарськими будівлями і спорудами розташований по АДРЕСА_1 (а. с.13-15).

Заочним рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2012 року визнано дійсним договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 04 березня 2012 року; визнано за ОСОБА_6 право власності на вказане вище домоволодіння (т. 1, а. с. 44-45). Це рішення скасоване ухвалою того ж суду 10 грудня 2014 року (т.1, а. с. 59). До скасування цього рішення, згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 26 червня 2013 року ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_6 , на підставі довіреності продав згаданий житловий будинок ОСОБА_8 (т. 4, а. с. 44-47). Отже, власником будинку на АДРЕСА_1 є ОСОБА_8 відповідно до договору купівлі-продажу від 26 червня 2013 року, який є дійсним і дійсність якого ніким не оспорюється.

Відповідно до  пункту 1.2 договору купівлі-продажу від 14 червня 2008 року ОСОБА_3 придбав житловий будинок загальною площею 34,7 кв. м та дві земельні ділянки загальною площею 3397кв. м, які знаходяться по АДРЕСА_2 . Земельна ділянка площею 2500 кв. м, кадастровий номер 6522185200:21:002:0042, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, а земельна ділянка площею 897 кв. м кадастровий номер 6522185200:21:002:0064, - для ведення особистого селянського господарства (пункт 1.4). Вартість житлового будинку становила 19 623,00 грн, а земельних ділянок  - 222 130,00 грн (пункти 2.1, 2.2) (т. 1, а. с. 207-208).

Згідно з договором безвідсоткової цільової позики від 07 червня 2008 року фізична особа - підприємець ОСОБА_3 отримав від фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 безвідсоткову позику в розмірі 100 000,00 грн строком на 5 років. Метою надання позики є придбання земельної ділянки та будинку по АДРЕСА_2 для його реконструкції та продажу (т. 1, а. с. 206).

На підставі договору купівлі-продажу від 14 червня 2008 року ОСОБА_3 видано два державні акти від 10 вересня 2008 року на право власності на земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,0897 га, які знаходяться на АДРЕСА_2 (т.1, а. с. 212, 213).

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 02 грудня 2011 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Стрілківською сільською радою 19 грудня 2011 року, ОСОБА_3 став власником житлового будинку загальною площею 229,7 кв. м, житловою 38,9 кв. м, із відповідними господарськими будівлями, а саме: житлові будинки літ.«А», «З», «І», «К», «Л», «М», «Н», навіси літ.«г», «д», «є», «ж», «з», «і», «к», «л», «м», «н», «С», сараї літ.«О», «Р», літня кухня літ.«П», альтанки літ. «Т», «У», споруди 1-6, які знаходяться на АДРЕСА_2 (т . 1, а. с. 216-217, 218-219).

Згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 08 грудня 2014 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим Реєстраційною службою Генічеського районного управління юстиції Херсонської області 09 грудня 2014 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 жовтня 2013 року № 6403759, ОСОБА_3 став власником житлового будинку загальною площею 229,7 кв. м, житловою площею 38,9 кв. м, із відповідними господарськими будівлями, а саме: житловий будинок (літ. А) з господарськими будівлями (літери Б, И, Ф, Ц), навісами (літ. В, г, д, є, ж, з, і, к, л, м, н, С ) , садовими будиночками (літ. Г, Д, Є, Ж, З, І, К, Л, М, Н), сараями (літ. О, Р), літньою кухнею (літера П), альтанками (літ. Т, У, Ш), вбиральнею (літ. Х), гаражем (літ. Ч) та спорудами (номера 1-9), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 229-230, 233-235).

З метою реконструкції домоволодіння між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено договір про спільну діяльність від 10 вересня 2008 року, згідно з яким сторони об`єднали свої грошові кошти та майно для досягнення спільної мети - будівництва, введення в експлуатацію, державної реєстрації домоволодіння на АДРЕСА_2 . Договором передбачено, що ОСОБА_3 після реєстрації за собою права власності зобов`язався провести відчуження домоволодіння на користь ОСОБА_6 , а в разі ухилення від зазначених дій ОСОБА_6 має право визнати за собою право власності на це домоволодіння (пункт 6.2, 6.3). Крім того, за цим договором саме на ОСОБА_6 лежить обов`язок фінансування будівництва (пункт 4.1.) (т. 1, а. с. 214-215).

На виконання зазначеного договору ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_6 грошову компенсацію в розмірі 141 702,00 грн, що підтверджується оригіналом розписки (т. 2, а. с. 5), та грошові кошти для здійснення спільної діяльності в сумі: 50 000,00 дол. США відповідно до копії розписки від 10 вересня 2008 року; 70 000,00 дол. США згідно з копією розписки від 05 вересня 2008 року та 115 000,00 дол. США відповідно до копії розписки від 30 листопада 2008 року, а всього 235 000,00 дол. США  (т. 4, а. с. 41, 42, 43).

Згідно з витягом Державної реєстраційної служби України з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і довідки Генічеської об`єднаної державної податкової інспекції від 02 грудня 2014 року ОСОБА_3 перебував на податковому обліку як фізична особа - підприємець, здійснював підприємницьку діяльність з 05 липня 1999 року, яку було припинено 02 липня 2009 року (т. 1, а. с. 204, 205).

Спірний будинок придбаний під час підприємницької діяльності ОСОБА_3 на кошти, позичені ним у інших осіб, для його реконструкції та продажу. Після придбання 14 червня 2008 року зазначене домоволодіння та земельних ділянок воно було двічі реконструйоване (у 2011 та 2014 роках), отримано відповідні правовстановлюючі документи на ім`я ОСОБА_3 (19 грудня 2011 року та 09 грудня 2014 року), остання реєстрація відбулася після розірвання шлюбу.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Щодо поділу будинку на АДРЕСА_1 .

       Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

       Судами встановлено, що сторони в справі, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.07.1995 року по 22.02.2012 року, коли шлюб було розірвано рішенням Генічеського районного суду Херсонської області (т.3 а.с.220).

       Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06.02.2009 року ОСОБА_3 за письмовою згодою дружини ОСОБА_1 , купив житловий будинок з відповідними господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 (а.с.13-15, т.3).

       За таких обставин, слід вважати, що спірний будинок було набуто подружжям за час перебування у шлюбі, а тому він є об`єктом спільної сумісної власності.

       За приписами частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Таке майно залишається спільною сумісною власністю подружжя. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, визначення розміру часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності, чи у разі поділу майна в натурі - змінює правовий статус на майно, що належить подружжю на праві особистої приватної власності.

       Разом з тим, судами встановлено, що заочним рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 05.12.2012 року визнано дійсним договір купівлі-продажу вказаного вище житлового будинку, який був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 04.03.2012 року; визнано за ОСОБА_6 право власності на вказане вище домоволодіння (а.с.44-45, т.1). При цьому це рішення було скасовано ухвалою того ж суду лише 10.12.2014 року, тобто через 2 роки (а.с.59, т.1).

       Крім того, до скасування заочного рішення суду, згідно до нотаріально-посвідченого договору купівлі продажу від 26 червня 2013 року, ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності, продав ОСОБА_8 зазначений вище житловий будинок з відповідними господарськими будівлями і спорудами, по АДРЕСА_1 . 26.06.2013 року ОСОБА_8 набуто витяг з державного реєстру на зазначений житловий будинок (а.с.44-47, т.4).

       Судами встановлено, що ОСОБА_1 не була стороною вище зазначених правочинів про відчуження спірного будинку. Згоди на його відчуження вона також не давала.

       За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Саме до такого висновку дійшла Велика палата Верховного Суду при розгляді справи N 372/504/17 від 21 листопада 2018 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що будинок по АДРЕСА_1 був набутий ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за час шлюбу, належав подружжю в силу ст.60 СК України на праві спільної сумісної власності та був незаконно відчужений ОСОБА_10 третій особі. Зазначений будинок є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя, який знаходиться у третіх осіб та який підлягає поділу.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 року в справі №6-1цс15, у відповідності до вимог ст.ст. 330, 388 ЦК України майно, яке було предметом судового розгляду та за рішенням суду право власності на яке визнано за іншою особою, проте дійсний власник не був стороною зазначеного правочину, не був учасником судового розгляду і майно відчужено поза волею власника, то право власності на майно не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду при розгляді справи № 127/17971/15-ц від 28 серпня 2019 року зазначає, що право особи, яка вважає себе власником майна, підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, встановленого статтею 388 ЦК України. Однак майно може бути витребуване тільки у тому разі, якщо частка позивача у праві спільної сумісної власності подружжя була визначена, а правовий режим спільної сумісної власності - припинений.

ОСОБА_11 обрала спосіб захисту свого порушеного права у вигляді визнання за нею права власності на Ѕ частину спірного будинку, шляхом поділу спільного сумісного майна подружжя.

За таких обставин колегія суддів зважує на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (2004 року), частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Як уже було зазначено, ОСОБА_11 обрала спосіб захист свого порушеного права у вигляді визнання права власності на Ѕ частину спірного будинку. Разом з тим, судом встановлено, що на час розгляду справи в суді першої інстанції та на час подання позову, власником будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_8 , яка не є стороною справи, та права якої безумовно будуть вирішені у разі задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції, в порушення вимог ч.5 ст.12 ЦПК України, не роз`яснив позивачці про її процесуальне право залучити до справи у якості співвідповідача належну особу, що потягло за собою унеможливлення захисту права позивачки в обраний нею спосіб.

Суд апеляційної інстанції також позбавлений можливості усунути зазначені недоліки, оскільки залучення до справи відповідача на стадії апеляційного розгляду законом не передбачено, а вирішення позовних вимог із прийняттям рішення про права та інтереси особи, що не була залучена до участі у справі є безумовною підставою для скасування судового рішення в силу п.8 ч.1 ст.411 ЦПК України.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в частині позовних вимог щодо поділу будинку на АДРЕСА_1 про відмову в задоволенні позову з підстав, викладених в мотивувальній частині даної постанови.

Щодо  поділу будинку  та земельних ділянок на АДРЕСА_2 .

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 14 червня 2008 року   ОСОБА_3 придбав житловий будинок загальною площею 34,7 кв. м та дві земельні ділянки площею 2500 кв. м та 3397 кв. м, які знаходяться на  АДРЕСА_2 .

Згідно договору безвідсоткової цільової позики від 07.06.2008 року ПП ОСОБА_3 отримав від ПП ОСОБА_9 безвідсоткову позику в розмірі 100000грн. строком на 5 років. Метою надання позики є придбання земельної ділянки та будинку по АДРЕСА_2 для його реконструкції та продажу (а.с.206, т.1).

Земельна ділянка площею 2500 кв. м, кадастровий номер 6522185200:21:002:0042, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, а земельна ділянка площею 897 кв. м, кадастровий номер 6522185200:21:002:0064, - для ведення особистого селянського господарства (пункт 1.4 договору купівлі-продажу). Вартість житлового будинку становила 19 623,00 грн, а земельних ділянок  - 222 130,00 грн  ( т. 1, а. с. 207-208).

Після придбання 14 червня 2008 року зазначеного будинку та земельних ділянок, домоволодіння було двічі реконструйовано (у 2011 та 2014 роках) та отримано відповідні правовстановлюючі документи на ім`я ОСОБА_3 (19 грудня 2011 року та 09 грудня 2014 року).

З метою реконструкції домоволодіння між ОСОБА_3 та  ОСОБА_6 укладено договір про спільну діяльність від 10 вересня 2008 року, згідно з яким сторони об`єднали свої грошові кошти та майно для досягнення спільної мети - будівництва, введення в експлуатацію, державної реєстрації домоволодіння на АДРЕСА_2 . Цим договором передбачено, що ОСОБА_3 зобов`язаний надати для забудови домоволодіння ділянку площею 2500 га на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , що йому належить (пункт 3.1 договору купівлі-продажу). ОСОБА_3 після реєстрації за собою права власності зобов`зався провести відчуження домоволодіння на користь ОСОБА_6 , а в разі ухилення від зазначених дій ОСОБА_6 має право визнати за собою право власності на це домоволодіння (пункти 6.2, 6. 3). За цим договором саме на ОСОБА_6 лежить обов`язок фінансування будівництва (пункт 4.1 договору купівлі-продажу) ( т. 1. а. с. 214-215).

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що домоволодіння та земельні ділянки по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 придбав за кошти, позичені ним як суб`єктом підприємницької діяльності для підприємницьких цілей. Реконструкцію домоволодіння, а саме будівництво міні-пансіонату на спірних земельних ділянках за висновками суду було здійснено ОСОБА_3 за рахунок коштів ОСОБА_6 , на виконання укладеного з останнім договору про спільну діяльність. Зазначені кошти ОСОБА_3 отримав в загальній сумі 235000 доларів США, що підтверджується відповідними розписками (т.4, а.с.41, 42, 43).

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції в зазначеній частині позову не грунтується на вимогах закону у зв`язку з наступним.

Як уже зазначалося вище, статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена правова позиція викладена неодноразово при розгляді справ Верховним судом України в постановах від 7 вересня 2016 року у справі 6-801цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-846цс16, від 7 грудня 2016 року у справі 6-1568цс16 тощо.

Разом з тим, відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Саме до такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи N 372/504/17 від 21 листопада 2018 року.

Вирішуючи спір в частині поділу спірного домоволодіння та земельних ділянок по АДРЕСА_2 , суд першої інстанції не врахував доводів ОСОБА_11 про те, що спірне домоволодіння та земельні ділянки були придбані ними за час шлюбу за спільні кошти подружжя, а відповідач без її згоди фактично відчужив вказану нерухомість на користь третьої особи. Поза увагою суду залишилися ті обставини, що вартість спірної нерухомості за договором купівлі-продажу (19 623 грн. + 222 130 грн. = 241 753 грн.) значно перевищує суму коштів, ніби-то отриманих Лясковецьким за договором позики 100000 грн. Крім того, відповідачем не доведено жодним належним та допустимим доказом, що отримані ним кошти від ОСОБА_9 були використані ним саме для цілей підприємницької діяльності, оскільки таку діяльність відповідача було припинено 02.07.2009 року, а першу реконструкцію спірного домоволодіння та отримання свідоцтва про право власності було здійснено 19.12.2011 року. Це ж стосується і відносно боргових розписок відповідача, оскільки ОСОБА_3 не доведено, що отримані в борг кошти були витрачені ним не в інтересах сім`ї, а являлися його особистою власністю. Колегія суддів зважує на ту обставину, що відповідач намагався відчужити спірну нерухомість третій особі способом, який визнано судом незаконним при розгляді цієї ж справи. При цьому з матеріалів справи вбачається, що відчуження відбувалося поза волею та відому ОСОБА_11 . Беручи до уваги той факт, що спірне домоволодіння та земельні ділянки були придбані в період шлюбу та право спільної сумісної власності подружжя на таке майно презюмується, а отже тягар доказування протилежного лежить на відповідачеві, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання спірного майна об`єктом спільної сумісної власності та визнання за нею права на Ѕ частини цього майна є такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки рішення суду першої інстанції щодо  поділу будинку  та земельних ділянок на АДРЕСА_2 було ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду суперечать обставинам справи, колегія суддів відповідно до вимог ст.386 ЦПК України скасовує рішення в зазначеній частині з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності.

Оскільки зустрічний позов ОСОБА_3 в частині визнання права особистої приватної власності на майно є похідним від вирішення позовних вимог ОСОБА_11 про поділ будинку  та земельних ділянок на АДРЕСА_2 , колегія суддів вважає їх такими, що задоволенню не підлягають з підстав, викладених вище, а, отже, рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на майно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

       Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , діючого в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Геніченського районного суду від 13 квітня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_6 , про поділ майна подружжя та задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 2500 кв. м, кадастровий номер 6522185200:21:002:0042 розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 897 кв. м, кадастровий номер 6522185200:21:002:0064 розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

В задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частини житлового будинку розташованого на АДРЕСА_1 відмовити з підстав, викладених в мотивувальній частині даної постанови.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 05 грудня 2019 року.

Головуючий С.В. Радченко

Судді В.О. Бездрабко

Л.А. Приходько