справа № 357/4287/19

головуючий у суді І інстанції Кошель Л.М.

провадження № 22-ц/824/13509/2019

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 грудня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Мостової Г.І.,

суддів: Волошиної В.М., Слюсар Т.А.,

за участю секретаря судового засідання - Сердюк К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2019 року про забезпечення позову за заявою представника позивачів адвоката Гули Сергія Євгеновича про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и в:

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2019 року задоволено заяву представника позивачів адвоката Гули С.Є. про забезпечення позову.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2018 року, серія та номер: 3-3270, посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Приймак А.П.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2019 року та постановити нову - про відмову у задоволенні заяви представника позивачів Гули С.Є. про застосування заходів забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала не відповідає фактичним обставинам справи, матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а самі лише твердження про переобладнання та ремонт спірної квартири з потенційною можливістю її продажу без наведення відповідних доводів не є достатньою підставою для задоволення поданої заяви.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін з огляду на таке.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що між сторонами існує спір щодо дійсності правочину з купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . При цьому, відсутність заборони на відчуження спірного майна до вирішення справи по суті заявлених вимог може утруднити або зробити не можливим виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог. Також, суд вважав, що з метою забезпечення балансу прав всіх учасників судового процесу, доцільно та необхідно забезпечити позов у запропонований позивачем спосіб.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачені статтею 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві і знаходиться у нього.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

В провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справаза позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Як вбачається з позовної заяви, позивачі просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2018 року, посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Приймак А.П., скасувати запис про право власності № 28433446 щодо реєстрації нерухомого майна, а саме: квартири: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 . При цьому, позивачі посилалися на те, що ОСОБА_4 є іпотекодержателем спірної квартири, разом з тим, в іпотечному договорі відсутнє застереження щодо того, що він має право на відчуження від свого імені предмету іпотеки.

При цьому, предметом спору у цьому випадку є захист права власності позивачів на спірну квартиру шляхом визнання недійсним правочину, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що квартира вибула із власності позивачів незаконно, а представники ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вдерлися до спірної квартири намагалися її переобладнати та відремонтувати з метою подальшого продажу.

Враховуючи вищевказані обставини, між сторонами дійсно виник спір щодо права власності на нерухоме майно, що на думку колегії суддів, дає підстави для висновку про наявність можливості розпорядитися спірним майном і під час судового розгляду справи, та достатньо обґрунтованого припущення, що майно, яке на думку позивача є їх власністю, на момент ухвалення рішення може зникнути.

А також, колегія суддів, порівнявши негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (накладення арешту на нерухоме майно) із тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (майно може бути відчужене), з урахуванням законного інтересу, за захистом якого заявники звернулися до суду, та майнових наслідків забезпечення позову, вважає, що вказані заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачами вимогами.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hor№sby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgme№ts a№d Decisio№s 1997-II).

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

При цьому колегія суддів зазначає, що обставини викладені в заяві про забезпечення позову вказують на наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, апеляційна скарга залишається без задоволення, а ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2019 року залишається без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Т.А. Слюсар

В.М. Волошина