№ 201/689/22

провадження 2з/201/76/2024

У Х В А Л А

28 березня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі клопотання представника відповідача про витребування, забезпечення доказів по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

        ОСОБА_1 06 грудня 2021 року разом з іншими позивачами звернувся до суду з позовом до відповідача АТ «Ідея банк» про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, позовні вимоги змінювалися (заявлялися трьома позивачами окремо і мають різні справи), доповнювалися і уточнювалися. Справа по суті не слухалася, виносилися ухвали, розглядаються клопотання, спір по суті не вирішено.

Представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про витребування, забезпечення доказів, в якому ставилося питання про витребування у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Скиби І.А. матеріалів нотаріальної справи з посвідчення довіреності від 10 вересня 2021 року виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом ДМНО Скибою І.А., зареєстрованої в реєстрі за № 3469, що, на думку цього представника стосуються розгляду цієї цивільної справи і потрібно для доказу спростування позовних вимог, розгляду справи, оскільки отримати їх (вказані документи) відповідач або його представник не можуть.

Відповідно ст. 84 ЦПК України особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.

Відповідно до ст. 118 ЦПК України заява про витребування, забезпечення доказів розглядається протягом п`яти днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов`язковою.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Частиною 1 ст. 118 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення доказів розглядається в судовому засіданні в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з особливостями, встановленими цією статтею.

Відповідно до ч. 11 ст. 118 ЦПК України ухвала про забезпечення доказів (крім забезпечення доказів шляхом допиту свідків, призначення експертизи, огляду доказів) є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

       До предмету доказування по даній справі безпосередньо відноситься з`ясування судом обставин про надання повноважень позивачем та можливість (чи не можливість) здійснювати дії стосовно спірних договорів і коштів та інш.. Зазначене можливо вирішити і цим шляхом забезпечення доказів. Вказана заявником інформація (докази) стосується виключно позивача, а тому розкриття (надання) суду такої інформації (доказів) не може порушити права жодних інших осіб чи якимось чином зашкодити розгляду справи.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 81 ЦПК України обов`язок доказування і подання доказів: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

Суд має обов`язок сприяння сторонам всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: ч. 2 ст. 214 ЦПК України.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Дослідивши матеріали справи і клопотання про забезпечення доказів, проти чого заперечувала сторона позивача, враховуючи наявність у вказаного відповідача та представника складнощів в поданні вказаних документів, суд вважає за необхідним клопотання задовольнити, оскільки воно обгрунтоване і основане на законі.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).

На підставі викладеного, керуючись ст. 84, 116-118, 182, 222, 258-261, 352-354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Зобов`язати приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Скібу Івана Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ) надати Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська (м. Дніпро, вул. Гусенка, 13) належним чином оформлену копію матеріалів нотаріальної справи з посвідчення довіреності від 10 вересня 2021 року виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом ДМНО Скибою І.А., зареєстрованої в реєстрі за № 3469 – для дослідження і оцінки разом з іншими доказами в справі.

Ухвала набрала законної сили 28 березня 2024 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -