ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1706/19

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Головея В.М., Колоколова С.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка,29)

Секретар судового засідання Соловйова Д.В.;

Представники сторін в судове засідання не з`явились.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карбовської Софії Михайлівни

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019

по справі №916/1706/19

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Карбовської Софії Михайлівни

про стягнення 51 046,38 грн., розірвання договору та виселення,

(суддя першої інстанції: Желєзна С.П., дата та місце ухвалення рішення: 30.09.2019, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, просп. Шевченка, 29)

В червні 2019 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця Карбовської Софії Михайлівни (далі - ФОП Карбовська С.М. ) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 51 046,38 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 45891,31 грн. та пені у розмірі 5 155,07 грн.; про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №111/56 від 05.12.2009, укладеного між сторонами по справі, та виселення відповідача із нежитлових приміщень - підвалу, загальною площею 112,6 кв. м., що розташовані за адресою: м.Одеса, Французький бульвар, 12/1 на користь позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань прийнятих на себе за умовами договору оренди №111/56 від 05.12.2009 в частині сплати орендних платежів.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 (суддя - Желєзна С.П.) позов задоволено, розірвано договір оренди нежитлового приміщення №111/56 від 05.12.2009, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ФОП Карбовською С.М., виселено ФОП Карбовську С.М. із нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 112,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, стягнуто з ФОП Карбовської С.М. на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати у розмірі 45 891,31 грн., пеню у розмірі 5 155,07 грн., судовий збір у розмірі 5 763,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ФОП Карбовська С.М. звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 скасувати та прийняти нове - про направлення справи №916/1706/19 до суду першої інстанції для повторного розгляду.

На думку апелянта судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також було порушено норми процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що ані копії позовної заяви, ані інші документи не отримував. Позивач, спрямовуючи позовну заяву з додатками, помилився в індексі поштового відправлення, а також неправильно зазначив адресу, а суд першої інстанції не дослідив належним чином накладну від 13.06.2019 а також опис вкладення.

Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що матеріали судової справи не містять жодних об`єктивних даних про належне спрямування судових рішень по даній справі на адресу відповідача. ФОП Карбоавська С.М. зазначає, що не відповідають дійсності твердження суду першої інстанції про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, оскільки судова кореспонденція не направлялася на адресу відповідача та станом на дату ухвалення рішення від 30.09.2019 суд першої інстанції не мав підтверджених відомостей щодо отримання відповідачем ухвал місцевого господарського суду по даній справі.

Таким чином, апелянт зазначає, що оскаржуване рішення визнати законним та обґрунтованим не можна, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню з направлення справи на розгляд суду першої інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі №916/1706/19 за апеляційною скаргою ФОП Карбовської С.М. на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ФОП Карбовської С.М. на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 по даній справі призначено до розгляду на 09.12.2019.

18.11.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

09.12.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та розглянути справу за відсутністю представників сторін, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право власності серії №ЯЯЯ №537571 від 21.09.2006 територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать не житлові підвальні приміщення №601, які розташовані у м. Одеса по вул. Французький бульвар, 12/1, площа яких складає 112,6 кв. м.

05.12.2009 між Представником по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та Карбовською С.М. (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №111/56

Відповідно до п. 1.1., 1.2 вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 112,6 (сто дванадцять та шість десятих) кв. м., яке розташоване за адресою: м. Одеса. Французький бульвар, 12/1. Договір укладено на строк з 05.12.2009 по 05.12.2010.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору оренди №111/56 від 05.12.2009 орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року зі змінами та доповненнями, рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради. За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату в розмірі 953,96 грн. без урахування податку на додану вартість. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Пунктами 3.2 - 3.4 договору оренди №111/56 від 05.12.2009 передбачено, що орендодавець має право контролювати стан, напрямки та ефективність використання приміщень, переданих в оренду. Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, передбачення цим договором, у тому числі несплати орендної плати несвоєчасно та не у повному обсязі. Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду нежиле приміщення відповідно до п. 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.

Положеннями п. 4.7 договору передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язаний у 15-ти денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати об`єкта оренди.

Відповідно до п. 5.2 договору за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен був бути виконаний.

За умови п. п. 5.3, 5.5 договору у разі невнесення орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об`єкта оренди. Також орендодавець має право відмовитись від договору оренди, у разі невикористання орендарем приміщення за його профільним призначенням, невиконання поточного та капітального ремонту, в порядку, передбаченому цим договором та законодавством України. У разі відмови орендодавця від договору оренди договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору. За невиконання або неналежне виконання орендарем обов`язків, передбачених п.4.1., п.4.2. абз. „а, г, м, л", п.4.3. п.4.8, п.4.9, п.4.13. цього договору, орендодавець має право достроково вимагати розірвання договору оренди у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Пунктом 7.6 договору визначено, що договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами договору оренди. У разі розірвання договору в судовому порядку або відмови від договору оренди в продовж його строку, внаслідок невиконання обов`язків за договором, всі невід`ємні поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від цього майна без нанесення йому збитку, здійснених орендарем при проведенні капітального ремонту та реконструкції за час його оренди за рахунок власних коштів, залишаються у власності орендодавця безкоштовно і компенсації не підлягають.

Відповідно до п. 7.8 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Згідно з п. 7.11 договору дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об`єкта оренди за участю орендаря; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Шляхом підписання додаткової угоди від 25.06.2007, додаткової угоди від 05.12.2009, додаткової угоди №1 від 02.12.2011, додаткової угоди №2 від 08.06.2015, додаткової угоди №3 від 19.10.2016 до договору оренди №111/56 від 05.12.2009 сторонами по справі було внесено зміни до договору в частині розміру орендної плати, площі орендованого приміщення, строку дії договору тощо.

Додатковою угодою від №1 від 02.12.2011 до договору оренди №111/56 від 05.12.2009 сторонами було визначено, що орендодавцем за даним договором є Департамент комунальної власності Одеської міської ради відповідно до рішення Одеської міської ради від 28.02.2011 №VI „Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради".

Додатковою угодою №3 від 19.10.2016 до договору оренди №111/56 від 05.12.2009 п. 1.2 розділу 1 та абзац 1 п. 2.2 розділу 2 договору сторонами було викладено у новій редакції. Так, сторонами було визначено, що договір дії з 19.10.2016 по 19.09.2019; за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату у розмірі 2199,64 грн., яка є базовою ставкою орендної плати за місяць.

22.11.2018 Департамент звернувся до відповідача із листом №01-13/5530, відповідно до якого позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди №111/56 від 05.12.2009, просив сплатити заборгованість з орендної плати у розмірі 25 885,91 грн. та пеню у розмірі 3575,10 грн. Крім того, позивач запропонував відповідачеві прибути до Департаменту для підписання додаткової угоди про розірвання договору оренди.

02.04.2019 комісією Департаменту за результатами обстеження приміщення, яке розташоване за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 12/1, та перебуває у користуванні відповідача, було складено акт, з якого вбачається, що приміщення протягом значного періоду не використовується та завалене сміттям. До акту обстеження приміщення від 02.04.2019 комісією було додано матеріали фотофіксації.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради зазначив, що відповідач, у порушення прийнятих на себе за умовами договору оренди №111/56 від 05.12.2009 зобов`язань не вносить орендні платежі за користування нежитловим приміщенням протягом періоду з 01.01.2018 по 28.02.2019.

Вказані обставини стали підставою для звернення до Господарського суду Одеської області з позовними вимогами про розірвання договору оренди на підставі ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" виселення відповідача із займаного приміщення та стягнення заборгованості за договором.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Стаття 15 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктом 1 ст.202 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Положеннями ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що цей закон регулює: організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

ФОП Карбовською С.М. протягом періоду з 01.01.2018 по 28.02.2019 не було внесено орендної плати за користування орендованим приміщенням, в результаті чого, станом на момент вирішення даного спору у відповідача наявна заборгованість з орендної плати в сумі 45 891,31 грн.

Таким чином, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновокм суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ФОП Карбовської С.М. заборгованості з орендної плати в сумі 45891,31 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань. Частиною ст. ст. 547, 548 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що з ФОП Карбовської С.М. підлягає стягненню пеня у розмірі 5 155,07 грн.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог в частині розірвання договору оренди, укладеного між сторонами, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, згідно з положеннями ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зі змісту ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, чинним законодавством України під істотним розуміється таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

З огляду на те, що відповідач належним чином не виконує прийняті на себе за договором оренди №111/56 від 05.12.2009 зобов`язання зі сплати орендних платежів протягом періоду з 01.01.2018 по 28.02.2019. порушення відповідачем власних зобов`язань у спірних правовідносинах є істотним у зв`язку з чим суд правомірно розірвав договір оренди №111/56 від 05.12.2009 з підстав, передбачених ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Як зазначалося раніше, п. 4.7 договору оренди №111/56 від 05.12.2009 передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-тиденний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати об`єкта оренди.

З огляду на зазначене, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги про виселення відповідача із нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 112,6 кв. м., що розташовані за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 12/1, на користь Департаменту спрямоване.

Таким чином, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради в повному обсязі.

Крім того, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не приймаються до уваги доводи апелянта стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме - не направлення процесуальних документів та позовної заяви на адресу відповідача, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріали справи, а саме - з поштових повідомлень про вручення поштових відправлень та опису вкладення (доданого до позовної заяви позивачем), копія позовної заяви, а також копії процесуальних документів по даній справі направлялись ФОП Карбовській С.М. на адресу: АДРЕСА_2 . Зазначена адреса вказана і у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (а.с.38)

Вказаний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджує і правильність поштового індексу « 65012», у зв`язку з чим доводи апелянта в цій частині колегією суддів не приймаються.

Зазначена адреса відповідача міститься і в договорі оренди №111/56 від 05.12.2009, а також додаткових договорах про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №111/56. (а.с.10-18)

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що як позивач, так і місцевий господарський суд відповідно направляли позовну заяву з додатками, а також копії процесуальних документів на адресу, яка зазначена в Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, поштова кореспонденція за вказаною адресою не отримувалась з причиною повернення: «за закінченням встановленого строку зберігання».

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги в частині неналежного повідомлення відповідача колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не приймаються до уваги.

Щодо вимоги апелянта про скасування рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;

3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;

4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;

6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;

7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Таким чином, враховуючи положення ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості для направлення справи на розгляд до суду першої інстанції.

Судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом у ході розгляду справи було досліджено всі обставини справи, перевірено їх наявними у ній доказами, та надано їм відповідну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та відхиляються судовою колегією.

За таких обставин, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Карбовської Софії Михайлівни на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 по справі №916/1706/19 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 по справі №916/1706/19 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карбовської Софії Михайлівни на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 по справі №916/1706/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 по справі №916/1706/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.12.2019 року.

Головуючий суддя Н.М. Принцевська

Судді: В.М. Головей

С.І. Колоколов