Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 346/5622/13-ц

провадження № 61-33919св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство «Карпатресурс»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року, ухвалене у складі судді Димашка В. П., та рішення Апеляційного суду

Івано-Франківської області від 17 травня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Пнівчук О. В., Максюти І. О., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до приватного підприємства «Карпатресурс» (далі - ПП «Карпатресурс») про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що він у період з 20 травня 2008 року по

23 липня 2013 року працював на посаді директора ПП «Карпатресурс».

За вказаний період роботи для організації належного функціонування підприємства на підставі договорів про надання поворотної фінансової допомоги № 1 від 09 січня 2008 року, № 2 від 12 січня 2009 року, № 3

від 12 січня 2010 року, № 4 від 11 січня 2011 року, № 5 від 01 квітня

2011 року, № 6 від 01 липня 2012 року, ним неодноразово вносились до каси підприємства грошові кошти на покриття поточних витрат на виплату заробітної плати, сплату податків і обов`язкових платежів, оплату сировини та матеріалів. Факт внесення коштів підтверджений квитанціями до прибуткових касових ордерів за період з 10 жовтня 2008 року по

21 вересня 2011 року. Вважав, що вказані договори про надання поворотної фінансової допомоги є нікчемними у зв`язку із порушенням при їх укладенні норм частини третьої статті 238 ЦК України.

Крім того, перебуваючи на посаді директора ПП «Карпатресурс» він неодноразово придбавав в інтересах підприємства різний товар, оплачував послуги, про що ним до бухгалтерії підприємства були подані відповідні звіти про використання коштів, квитанції та чеки на загальну суму 116 587,20 грн.

У період з 01 листопада 2011 року по 23 липня 2013 року на підставі усної домовленості, ним до каси підприємства вносились грошові кошти з цільовим призначенням «поворотна фінансова допомога». Факт внесення даних коштів підтверджений квитанціями до прибуткових касових ордерів за період з 20 липня 2012 року по 23 липня 2013 року. В установлений вказаними договорами строк та на момент його звільнення із займаної посади, а саме 23 липня 2013 року, одержана підприємством фінансова допомога в повному обсязі не повернута. Сума коштів, що підлягає поверненню, як безпідставно збережені відповідачем згідно довідки № 16 від 01 червня 2013 року становить 25 402,19 грн. Крім того, ним внесено відповідно до прибуткового касового ордеру № 15 від 22 липня 2013 року суму коштів у розмірі 434,12 грн та відповідно прибуткового касового ордеру № 16 від 23 липня 2013 року суму коштів у розмірі 1 459,99 грн. На думку позивача, загальна сума коштів, що підлягає поверненню йому на підставі вимог статті 1212 ЦК України, як безпідставно збережені відповідачем становить 27 296,30 грн.

За таких обставин позивач просив стягнути з відповідача 207 783,04 грн поворотної фінансової допомоги, одержаної за договорами № 1

від 09 січня 2008 року, № 2 від 12 січня 2009 року, № 3 від 12 січня

2010 року, № 4 від 11 січня 2011 року, № 5 від 01 квітня 2011 року, № 6

від 01 липня 2011 року; 116 587,20 грн коштів витрачених позивачем

під час вчинення дій в інтересах відповідача; 27 296,30 грн безпідставно збережених підприємством коштів за рахунок позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення поворотної фінансової допомоги, одержаної за вказаними договорами, суд першої інстанції виходив з того, що договори поворотної фінансової допомоги в силу закону не є нікчемними, а вимоги про визнання їх недійсними позивач не заявляв.

Вирішуючи позов в частині стягнення з відповідача коштів, витрачених позивачем під час вчинення дій в інтересах ПП «Карпатресурс», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що вчинені ним витрати були виправдані обставинами, оскільки згідно виписки за особовим рахунком у позивача на рахунках були кошти. Крім того, внесення позивачем коштів не було схвалено відповідачем, а

ОСОБА_1 не надано доказів протилежного.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за рахунок позивача, суд першої інстанції виходив з того, що докази про внесення даних коштів вказують на існування між сторонами договірних зобов`язань, тому відсутні підстави вважати, що ці кошти безпідставно збережені.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 травня

2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1

ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення безпідставно збережених коштів скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ПП «Карпатресурс» на користь ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти у розмірі 27 296,30 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов в частині стягнення безпідставно збережених коштів, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 крім коштів внесених на виконання укладених договорів поворотної фінансової допомоги вносив на підприємство кошти, що не охоплені сумою договорів поворотної фінансової допомоги, а відповідачем не надано доказів того, що підприємством вказані кошти повернуто. Вважаючи, що вказані кошти збережені відповідачем без відповідної правової підстави, апеляційний суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України та задоволення позову в цій частині.

Крім того, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в іншій частині, посилаючись на відповідність висновків суду першої інстанції в цій частині обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарг

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог у задоволенні яких відмовлено і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано матеріали цивільної справи № 346/5622/13-ц з Коломийського районного суду Івано-Франківської області та зупинено виконання рішення Апеляційного суду

Івано-Франківської області від 17 травня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня

2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

04 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 346/5622/13-ц передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Заявник вказує на неврахуванням судами попередніх інстанції встановленої частиною третьою статті 238 ЦК України заборони на укладення представником угод в своїх інтересах від імені особи, яку він представляє, що вказує на нікчемність укладених сторонами договорів про надання фінансової допомоги.

Також заявник вказує на помилковість висновків судів про відсутність підстав для стягнення коштів витрачених ним в інтересах підприємства, які внесені у виробничих інтересах підприємства, про що подано звіти, що за формою та змістом відповідають законодавству. На думку заявника, між ним та ПП «Карпатресурс» виникли цивільно-правові відносини, внаслідок яких у відповідача виник обов`язок з повернення понесених заявником витрат, вчинених в інтересах підприємства.

Касаційна скарга не містить доводів про незаконність та необґрунтованість оскаржених судових рішень щодо вирішення позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів, у зв`язку із чим згідно вимог статті 400 ЦПК України справа у вказаній частині Верховним Судом не переглядається.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу.

У запереченні на касаційну скаргу ПП «Карпатресурс» посилається на те, що подана ОСОБА_1 касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства. Судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, при розгляді справи не було допущено порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що між ПП «Карпатресурс», в особі директора Паламарчука В. М. з одного боку, та ОСОБА_1 з іншого боку укладено договори про надання поворотної фінансової допомоги: № 1

від 09 січня 2008 року, № 2 від 12 січня 2009 року, № 3 від 12 січня

2010 року, № 4 від 11 січня 2011 року, № 5 від 01 квітня 2011 року, № 6

від 01 січня 2012 року, на загальну суму 350 000 грн. Факт внесення ОСОБА_1 грошових коштів до каси підприємства суди встановили із квитанцій до прибуткових касових ордерів за період

з 10 жовтня 2008 року по 21 вересня 2011 року.

Із довідки № 37 від 03 листопада 2011 року суди встановили, що сума коштів витрачених ОСОБА_1 в інтересах відповідача ПП «Карпатресурс» та не відшкодована йому становить 116 587,20 грн.

Суди встановили, що ОСОБА_1 крім коштів, внесених у відповідності до укладених письмових договорів поворотної фінансової допомоги, вносив на підприємство кошти, що не охоплені сумою договорів поворотної фінансової допомоги і станом на 01 червня 2013 року перед ним існує заборгованість в сумі 25 402,19 грн.

Згідно прибуткових касових ордерів № 15 від 22 липня 2013 року та № 16 від 23 липня 2013 року суди встановили, що позивачем на користь ПП «Карпатресурс» внесено грошові кошти в сумі 434,12 грн та 1 459,99 грн відповідно.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України, в редакції Кодексу, чинній на момент ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як роз`яснено у пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо) , та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Частиною другою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.

Звертаючись із вказаним позовом ОСОБА_1 пов`язував нікчемність укладених договорів із забороною встановленою

частиною третьою статті 238 ЦК України представнику вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Встановивши, що договори поворотної фінансової допомоги є оспорюваними правочинами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків їх недійсності за відсутності судового рішення про визнання недійсним цього правочину.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами встановленої законом заборони на вчинення правочину представником відхиляються касаційним судом, оскільки положення частини третьої статті 238 ЦК України прямо не встановлює нікчемність правочину укладеного представником від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах, а отже такий правочин є оспорюваним.

Крім того, касаційний суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача витрат, понесених у зв`язку із вчиненням ним дій в майнових інтересах ПП «Карпатресурс» без доручення останнього, виходячи з наступного.

Питання придбання працівником для підприємства товарно-матеріальних цінностей за власні кошти та правомірність їх подальшого відшкодування врегульовані статтями 1158-1160 ЦК України щодо права особи, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, вимагати від даної особи відшкодування фактично зроблених витрат за умови подання звіту про здійснення таких витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.

Відповідно до частини третьої статті 1158 ЦК України якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов`язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов`язана взяти на себе всі обов`язки, пов`язані із вчиненням цих дій, зокрема обов`язки щодо вчинених правочинів.

Особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов`язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано (стаття 1159 ЦК України).

За приписами частини першої статті 1160 ЦК України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких було вчинені дії.

Встановивши, що позивачем не доведено того, що без залучення його коштів ПП «Карпатресурс» загрожували невигідні майнові наслідки, існування обставин, які б виправдовували такі витрати, факт повідомлення підприємства про використання особистих коштів та схвалення останнім цих витрат, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині відшкодування цих витрат.

Посилання заявника на помилковість висновків судів в цій частині відхиляються касаційним судом, оскільки суди обґрунтовано виходили із недоведеності позивачем тієї обставини, що здійснені ним витрати в інтересах підприємства були викликані необхідністю усунення настання невигідних для відповідача наслідків, а також відсутності погодження таких дій із відповідачем.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій обставин та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи касаційним судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ,

від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позовних вимог (в оскарженій частині судових рішень) на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін, касаційний суд поновлює його виконання.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з приватного підприємства «Карпатресурс» коштів одержаних за договорами поворотної фінансової допомоги (позики) та відшкодування витрат, зроблених в інтересах підприємства, залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2017 року

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович