Єдиний унікальний номер 225/3542/19 Номер провадження 22-ц/804/3212/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року

м. Бахмут

справа № 225/3542/19

провадження № 22-ц/804/3212/19

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Тимченко О.О.,

суддів: Корчистої О.І., Хейло Я.В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 225/3542/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»,

на заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 24 вересня 2019 року (суддя Мигалевич В.В.), ухваленого в приміщенні Дзержинського міського суду Донецької області, повне судове рішення складено 24 вересня 2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В червні 2019 року позивач -АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 15 серпня 2013 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві. При укладенні договору сторони керувалися частиною першою статті 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою». Пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. Розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування Позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9. Умов та правил надання банківських послуг. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов`язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором. Відповідач грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору Банку своєчасно не надавав, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30 квітня 2019 року має заборгованість у розмірі 169 837,29 грн., яка складається з наступного: 3000 грн. - заборгованість за кредитом; 162 347,16 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4490,13 грн. - заборгованість за пенею та комісією. Зазначає, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості. А кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом.

Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 124 392,13 грн. за кредитним договором № б/н від 15 серпня 2013 року, яка складається з: 3000, 00 грн. - заборгованість за кредитом; 121 392,13 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 15 серпня 2013 року по 30 грудня 2018 року та судові витрати у розмірі 1 921,00 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Заочним рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 24 вересня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом в сумі 3 000 грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 46 грн. 33 коп.

Судове рішення мотивоване тим, що у заяві позичальника від 15 серпня 2013 року процентна ставка не зазначена, крім того відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 15 серпня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід`ємні частини спірного договору. Проте Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин і відповідно їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 серпня 2013 року, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Враховуючи зазначене, підстав для стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом з 15 серпня 2013 року по 30 грудня 2018 року у розмірі 121 392,13 грн. відсутні.

Оскільки кредитний договір від 15 серпня 2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним) та враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

У апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду позивач - АТ КБ «ПриватБанк» посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та задовольнити вимоги банку у цій частині.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга мотивована тим, що всупереч закріпленому в ЦПК України принципу змагальності, суд першої інстанції не тільки не дотримався засад змагальності, а і вчинив грубе порушення принципів правосуддя, оскільки, не маючи у справі обґрунтованих та доказових заперечень відповідача, суд, замість відповідача, навів доводи проти вимог позивача і відмовив банку у цих вимогах, не посилаючись на жодний доказ іншої сторони.

Суд першої інстанції послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів проти вимог позивача, а тому посилання на висновок Великої Палати Верховного Суду є бездоказовим та безпідставним.

Посилання суду першої інстанції на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 є безпідставними, оскільки в зазначеній постанові Верховний суд зробив висновок про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, а тому правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц, до спірних правовідносин застосована бути не може, оскільки вона висловлена в конкретній справі за інших правовідносин, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору, як погоджені між сторонами у належний спосіб.

Відмовивши у задоволенні позовних вимог, суд порушив норми матеріального права, зокрема статті 1054 ЦК України, яка передбачає, що за кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. Отже, кредитний договір є двостороннім та оплатним, де оплатою за користування кредитом є сплата відсотків. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів. їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.

Оскаржуваним рішенням суд, нехтуючи принципами платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та в цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не надано.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

15 серпня 2013 року ОСОБА_1 та позивач на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту. Позичальник прийняв умови надання споживчого кредиту фізичним особам і зобов`язався повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до заяви та умов кредитування (а.с.8).

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (а.с.9,10-33).

Відповідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 15 серпня 2013 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 станом на 30 квітня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі - 169 837,29 грн., з яких: 3000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 162 347,16 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом (заборгованість за процентами з 15 серпня 2013 року по 30 грудня 2018 року - 121 392,13 грн.); 4490,13 грн. - заборгованість за комісією. (а.с.6-7).

За вказаним розрахунком, проценти за користування грошовими коштами банк нараховував за процентними ставками 30% річних за період з 15 серпня 2013 року до 31 серпня 2014 року, з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року - за процентною ставкою 34,80%, в період 01 квітня 2015 року до 30 квітня 2019 року - за процентною ставкою у розмірі 43,20% річних.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом з 15 серпня 2013 року по 30 грудня 2018 року у сумі 121 392,13 грн., тому в іншій частині апеляційним судом не перевіряється.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що ціна позову складає 124 392,13 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом з 15 серпня 2013 року по 30 грудня 2018 року у сумі 121 392,13 грн. суд першої інстанції виходив з того, що у заяві позичальника від 15 серпня 2013 року процентна ставка не зазначена крім того відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 15 серпня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід`ємні частини спірного договору. Проте Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин і відповідно їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 серпня 2013 року, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Враховуючи зазначене, підстав для стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом з 15 серпня 2013 року по 30 грудня 2018 року у розмірі 121 392,13 грн. відсутні.

Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В анкеті - заяві відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку від 15 серпня 2013 року зазначено, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві. В заяві також зазначено, що вона ознайомилася з договором про надання банківських послуг до його укладення, згодна з його умовами. Примірник договору про надання банківських послуг згодна отримати шляхом його роздруківки з сайту www.privatbank.com.ua (а.с.8).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції правильно виходив з того, що у заяві позичальника від 29 січня 2014 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови кредитування, строки дії договору.

В апеляційній скарзі позивач цю встановлену судом першої інстанції обставину не заперечує.

Крім анкети - заяви на підтвердження заявлених позовних вимог Банк надав суду на підтвердження умов укладеного кредитного договору - Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.9) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (а.с.10-33).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» містить відомості про місячну базову процентну ставку для різних кредитних «Універсальна» - «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (3%), «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (2,5%), «Універсальна CONTRACT» (1,7%), «Універсальна GOLD» (2,5%, з 01 квітня 2013 року - 2,3%, за тратами здійсненими з 01 вересня 2014 року - 2,7%, за тратами здійсненими з 01 квітня 2015 року - 3,5%) (а.с.9).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що зазначені Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» відповідачем не підписані, та дійшов правильного висновку про те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.

Крім того, в анкеті - заяві від 15 серпня 2013 року тип кредитної картки «Універсальна», яка видана відповідачу, не зазначено (а.с.8).

Позивачем не надано суду доказів про видачу відповідачу платіжної карти з зазначенням її виду та строків дії.

Дата затвердження (введення в дію) доданих позивачем до позовної заяви Тарифів в них не зазначена, що унеможливлює встановлення строку, з якого вони діють.

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який наданий позивачем до позовної заяви, відповідачем ОСОБА_1 також не підписаний.

Суд першої інстанції правильно встановив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до частини шостої статті 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідач в суді першої інстанції участі не брала, відзив на позовну заяву та на апеляційну скаргу не надала, тобто у розумінні частини першої статті 82 ЦПК України відсутні підстави вважати, що відповідач визнає Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи, що додані позивачем до позовної заяви.

Висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов та правил надання банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які додані позивачем до позовної заяви на підтвердження заявлених позовних вимог, але не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 серпня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

В Анкеті-заяві зазначено, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між позичальником ОСОБА_1 та Банком договір про надання банківських послуг (а.с.8).

Проте Пам`ятку клієнта, що є складовою договору про надання банківських послуг, позивач суду не надав. Згідно анкети - заяви від 13 серпня 2013 року Пам`ятка клієнта містить в тому числі Тарифи та основні умови обслуговування та кредитування, що позичальник з її змістом ознайомлюється під розпис (а.с.8).

Відповідно до частини другої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Позивачем не надано суду першої інстанції доказів щодо розміру процентної ставки, узгодженої сторонами у письмовій формі при укладенні кредитного договору, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог в цій частині.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Враховуючи зазначене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність підпису відповідача на Умовах та правилах надання банківських послуг, Тарифах не означає відсутність договірних відносин між сторонами, є слушними та не суперечать висновкам суду першої інстанції, який зазначив, що «безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 15 серпня 2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту». Тобто, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність між сторонами кредитних правовідносин. Посилаючись на відсутність підпису відповідача у Витягу з Тарифів, Витягу з Умов та правил надання банківських послуг, на не зазначення на Умовах та правилах надання банківських послуг дати введення в дію саме редакції доданих до позовної заяви Умов, оскільки вони постійно змінюються позивачем, суд першої інстанції зазначав, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, за відсутності у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена саме до укладеного кредитного договору із відповідачем, оскільки ці Витяги достовірно не підтверджують вказаних обставин і відповідно їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 серпня 2013 року, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом з 15 серпня 2013 року по 30 грудня 2018 року у сумі 121 392,13 грн.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема статті 1054 ЦК України, є необґрунтованими.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд не мав підстав відмовляти у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, оскільки кредитний договір є оплатним, що суд знехтував принципами платності кредитного договору, чим наносить шкоду споживачам банківських послуг, апеляційний суд зазначає, що відповідно до статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, суд виходив з недоведеності позивачем обставин, які мають значення для справи, а саме ненадання позивачем належних доказів на підтвердження обумовленої у письмовому вигляді ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, що є наслідком невчинення саме позивачем процесуальних дій щодо надання доказів, а не нехтуванням судом принципами платності кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що всупереч закріпленому в ЦПК України принципу змагальності, відповідач своїми процесуальними правами не скористався, відзив на позовну заяву не подав, факт того, що під час укладення сторонами кредитного договору діяли будь-які інші Умови та правила надання банківських послуг чи Тарифи, ніж ті, на які посилається Банк, не довів; факт ознайомлення з Умовами та правилами не заперечував; факт укладення договору та окремі його умови не оспорював, не спростував ні факт наявності заборгованості за договором, ні її розмір, не ґрунтуються на нормах процесуального права.

Суд не є статистом, який у разі відсутності заперечень відповідача у рішенні має пасивно констатувати позицію позивача, викладену у позовній заяві.

Відповідно до статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суд здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На виконання зазначених норм процесуального права суд першої інстанції дав належну оцінку всім наданим позивачем доказам, повно та правильно встановив фактичні обставини по справі, ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального права. Висновки суду відповідають правовій позиції щодо застосування статті 634 ЦК України, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 369, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 24 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді: О.І. Корчиста

Я.В. Хейло