Єдиний унікальний номер 235/4186/18 Номер провадження 22-ц/804/3350/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 грудня 2019 року Донецький апеляційний суд колегією в складі:

Суддів Никифоряка Л.П. (доповідач), Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

розглянувши в м. Бахмут цивільну справу без повідомлення учасників справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2018 року (головуючий в суді 1 інстанції Величко О.В.),-

В С Т А Н О В И В:

13 липня 2018 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути суму боргу вказуючи, що останній 01 липня 2015 року отримав в позику кошти в сумі 5000,00 доларів США, що становило 131 140,00грн, які він зобов`язувався повернути до 01 липня 2017 року, однак взятого на себе зобов`язання не виконав і на момент звернення до суду позику не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути із 3% річних за користування коштами у розмірі 3958,50грн.

Заочним Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2018 року позов задоволено повністю. Суд виходив з того, що виходив з того, що договір позики від 01 липня 2015 року відповідає вимогам матеріального права, та суд вважав, що умови договору позики позичальником не виконані та кошти не повернуто, з огляду на що, стягнув з ОСОБА_2 заборгованість за договором та 3% річних за користування коштами у розмірі 3958,50 грн.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив судове рішення скасувати та ухвалити нове яким частково задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд неповно з`ясував обставини у справі та не врахував що позичальник часткового погасив суму боргу та повернув 600,00доларів США, що за дотримання судом першої інстанції процесуальних прав відповідача на участь в розгляді справи, міг би підтвердити свідок ОСОБА_4 .

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

За змістом розписки від 01 липня 2015 року, ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 гроші в сумі 5 000,00доларів США, які отримав в повному обсязі та зобов`язався повернути до 01 липня 2017року /а.с.3/.

Задовольняючи позов, суд керувався статтею 1046 Цивільного кодексу України та виходив із того, що за договором позики укладеному у письмовій формі одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, які позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві в такій же сумі.

Тобто, виходячи із змісту наведеної норми, суд на підставі наданих сторонами доказів дійшов обґрунтованого висновку про існування між сторонами у справі письмового договору позики, що підтверджено розпискою від 01 липня 2015 року.

Також, вирішуючи спір, судом першої інстанції повно встановлені обставини, які враховуються для визначення розміру отриманих у позику грошових коштів.

Відповідно до змісту розписки від 01 липня 2015 року ОСОБА_2 отримав кошти від ОСОБА_1 саме в позику та в розписці зазначено суму коштів 5000,00 доларів США із відміткою про те, що грошові кошти мають бути повернуті до 01 липня 2017 року, та суд обґрунтовано виходив з того, розписка з підписом ОСОБА_2 є доказом отримання ним від ОСОБА_1 позики у визначеній в розписці сумі.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з вимогами цивільного законодавства, зокрема статтею 204 ЦК України, в якій закріплено презумпцію правомірності правочину, за якою, кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки презумпція не буде спростована.

Отже до спростування презумпції правомірності договору позики укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , всі права набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватись, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Та стосовно обставин справи спростування презумпції правомірності не було, оскільки недійсність правочину /договору позики/ прямо законом не встановлена, та ОСОБА_2 не оспорював обставин щодо укладення договору позики.

Вираження волі ОСОБА_2 відбулось вчиненням певних дій, складанням та підписанням письмового Договору позики /письмової розписки/, та суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що мало місце втілення волі у письмовому вираженні.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Таким чином, умови викладені в розписці, що оформлена та підписана обома сторонами, якими була погоджена сума, строк повернення, повинна виконуватись належним чином, та суд обґрунтовано виходив з того, що між сторонами виникли права та обов`язки, саме ті, що випливають із змісту договору позики.

Суд апеляційної інстанції створив умови за яких заявник апеляційної скарги повною мірою міг реалізувати свої процесуальні права в суді апеляційної інстанції, надав письмові пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Відповідач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.

Підстави для часткового скасування рішення суду відповідач пов`язував із порушенням його процесуальних прав та необхідністю допитати свідка в підтвердження обставини щодо розміру коштів, які начебто були повернуті за договором позики.

Положеннями частини 2 статті 1051 ЦК України передбачено, що якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Так само, за змістом наведеної норми, рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків для підтвердження того, що позичені позичальником кошти були повернуті в певному розмірі позикодавцю.

У відповідності до положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень.

Причому докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі /ч. 5 ст. 81 ЦПК України/.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, відповідач посилався на покази свідка, тобто доказ, який в даних правовідносинах не може спростувати висновків суду першої інстанції, які є вичерпними, зроблені у відповідності та на підставі матеріальних норм що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, висновки суду здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 11 грудня 2019 року.

Судді: