ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15.10.2009 р. № 2а-4319/09/2670

11:12

За позовомОСОБА_1

доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

про скасування рішення № 2737/Б/17-123 від 01.09.2008 та зобов`язання повторно розглянути документи

Суддя: Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Семенова М.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва з вимогами:

визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва, оформленого у вигляді листа № 2737/Б/17-123 від 01.09.2008,

зобов`язати відповідача повторно розглянути подані документи щодо визнання права на отримання податкового кредиту в частині суми відсотків за іпотечним житловим кредитом за 2007 рік в сумі 2095,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушення норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», оскільки позивачем не дотримано положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

20.09.2005 між позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» укладено договір про надання кредиту для придбання житла.

20.09.2005 між позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» укладено договір іпотеки № 141-84/09-2005К.

У липні 2008 позивач подав до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва декларацію про доходи за 2007 рік, якою включено до податкового кредиту суму процентів, сплачених за кредитом на придбання житла позивачем.

Рішенням Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва, оформленим листом № 2737/Б/17-123 від 01.09.2008, повідомлено заявника, що з наданих позивачем квитанцій, що надані в підтвердження сплати відсотків за користування іпотечним кредитом, з призначення платежу неможливо встановити сплату останнім саме відсотків.

З урахуванням викладених обставин, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані ними докази, суд встановив, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами статті 1 Закону України «Про іпотеку`від 05.06.2003 N 898-IV встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Пунктом 1.5. статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(від 22.05.2003 N 889-IV, Далі -Закон № 889) встановлено, що іпотечний житловий кредит - фінансовий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу строком не менше п`яти повних календарних років для фінансування витрат, пов`язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) у заставу.

Пунктом 5.1.1. статті 5 Закону N 889 визначено, що платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року, пунктом 5.1.2. - підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.

Пунктом 1.16 статті 1 Закону N 889 визначено, що податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 5.2.1. статті 5 Закону № 889 до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.

Пунктом 5.2.2. статті 5 Закону № 889 визначено, що зазначені у підпункті 5.2.1 цього пункту документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.

Пунктом 5.3.1. статті 5 Закону № 889 встановлено, що платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону, фактично понесені ним протягом такого звітного року.

Нормами статті 10 Закону № 889 передбачено:

платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.

Право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку не частіше одного разу на 10 календарних років починаючи з року, в якому об`єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися.

Право на включення частини суми процентів, фактично сплаченої за іпотечним житловим кредитом, до складу податкового кредиту має особа, яка досягла 18-річного віку.

Пунктом 5.4.3. статті 5 Закону № 889 передбачено: якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Аналізуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що відповідач при розгляді декларації позивача та винесенні оскаржуваного рішення діяв упереджено та недобросовісно, з порушенням норм чинного законодавства України про оподаткування доходів фізичних осіб, оскільки платники податку з доходів фізичних осіб мають право включити до складу свого податкового кредиту частину суми процентів, сплачених за іпотечними житловими кредитами. Суд не приймає до уваги як підставу для винесення оскаржуваного рішення висновок відповідача, що надані заявником квитанції не підтверджують саме факт сплати відсотків за користування іпотечним кредитом. Тому останні не можуть підтверджувати право позивача на отримання податкового кредиту.

Вказаного висновку суд дійшов з огляду на те, що, по-перше, є визначена іпотечним кредитом сума процентів, по-друге, іпотечний кредит відповідає вимогам статті 10 Закону № 889, по-третє, платник податку скористався правом на нарахування податкового кредиту саме за наслідками звітного податкового року, платником податку було надано додатково довідку від банку про сплачені проценти та їх розмір за іпотечним кредитом, та інші документи, що зазначать іпотечний характер сплачених відсотків за кредитом та знаходяться у податковій службі в матеріалах справи позивача, оригінал якої було оглянуто судом в судовому засіданні.

Також суд констатує, що крім декларації про доходи за визначений період Закон № 889 не покладає обов`язок на платника податку подавати будь-які інші документи в підтвердження відомостей, відображених у декларації. Разом з тим, саме орган податкової служби наділений повноваженнями та обов`язком перевіряти отриману інформацію та витребовувати докази, необхідні для прийняття відповідного рішення (пп..5.2.2. п. 5.2. статті 5 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб»). Зазначені повноваження передбачені, зокрема, законом «Про державну податкову службу в Україні».

Проте зазначеного не було належним чином зроблено. Адже як вбачається з матеріалів справи оскаржуване рішення оформлено листом від 01.09.2008 року. Проте, поряд з цим, податковою службою після цього направлялися запити (від 25.11.2008 року) до банку та отримано відповідь (вхідний відповідача номер від 05 грудня 2008) з приводу призначення платежу зазначеного у податних позивачем квитанціях. Отже видно, що оскаржуване рішення прийнято без дотримання вимог пп..5.2.2. п. 5.2. статті 5 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб`в частині проведення перевірки заявлених платником податків відомостей. Крім того, певні дії були вчиненні майже по спливу 2-х місяців після прийняття оскаржуваного рішення.

Під час судового засідання позивачем додатково надано суду меморіальні ордери окремо по сплаті відповідних іпотечних відсотків. Зазначеної інформації відповідачем від банку не було витребувано та не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення.

Зазначені обставини очевидно вказують на те, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам частини 3 статті 2 КАС України.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що відповідачем безпідставно, упереджено та помилково трактуються положення пункту 5.3.1. статті 5 Закону № 889, якими встановлено, що платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону, фактично понесені ним протягом такого звітного року.

Отже, Закон України «Про державну податкову службу в Україні`від 4 грудня 1990 року N 509-XII визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.

Відповідно до положень статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні`державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема:

- здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов`язкових платежів);

- забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб -платників податків та інших обов`язкових платежів;

- контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об`єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Пунктом 18.8. статті 18 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб`встановлено, що сума коштів, яка підлягає поверненню платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, визначену у декларації, протягом 60 календарних днів від дня отримання такої декларації.

Положеннями статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб`визначено, що особою, яка несе відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, є:

а) податковий орган, який порушує строки подання розрахунку такої суми або занижує його розмір;

б) орган Державного казначейства України, що порушує строки такого повернення або занижує його розмір.

Повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, відповідно до підпункту 20.4.2 цього пункту здійснюється органом державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів.

У разі коли особи, що зобов`язані цим пунктом нести відповідальність за неповне або несвоєчасне надання платнику податку бюджетного відшкодування, не здійснюють або відмовляються здійснювати зазначене відшкодування (його частини) всупереч нормам цього Закону, то платник податку має право оскаржити їх дії (бездіяльність) у суді (господарському суді) без попередньої сплати державного мита у зв`язку з поданням позовної заяви (скарги).

Бюджетним кодексом України від 21 червня 2001 року N 2542-III визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Відповідно до положень статті 50 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Порядок повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 р. N 226 (у редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня 2008 р. N 181), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2002 р. за N 1000/7288, розроблено на виконання статей 48, 50 та 78 Бюджетного кодексу України та відповідно до Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 N 1232 та визначає процедури повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії (далі - платежі).

Відповідно до Порядку № 226 повернення помилково або надмірно зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 N 119, зі змінами (далі - План рахунків), шляхом оформлення розрахункових документів.

Повернення помилково або надмірно зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за заявою платника та поданням органів, які повинні забезпечувати надходження платежів до бюджету та за якими згідно із законом закріплено контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного казначейства України з питань повернення помилково або надмірно зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П. І. Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або ідентифікаційного номера за ДРФО (за наявності), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Відповідно до Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1232, Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується.

Відповідно норм Положення казначейство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

- повертає кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповідно до законодавства надано право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших надходжень.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№ 254 к/96-ВР від 28.06.1996 р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає, що рішення відповідача про відмову в поверненні коштів прийнято з порушенням принципів, визначених статтею 2 КАС України, зокрема: рішення прийнято не на підставі Конституції та законів України, не обґрунтовано, недобросовісно, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду не надав.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, матеріали справи, норми діючого законодавства України, пояснення та заперечення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити адміністративний позов повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (03115, м. Київ, вул. Верховинна, 9), яке оформлено у вигляді листа № 2737/Б/17-123 від 01.09.2008.

Зобов`язати Державну податкову інспекцію у Святошинському районі міста Києва (03115, м. Київ, вул. Верховинна, 9) повторно розглянути подані ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) документи щодо визнання права на отримання податкового кредиту в частині суми відсотків за іпотечним житловим кредитом за 2007 рік в сумі 2095,80 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.В. Кротюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -26.10.2009.