Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 757/35497/14-ц

провадження № 61-27488св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк Альянс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3

в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року в складі судді Козлова Р. Ю. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М., Волошиної В. М., та касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Альянс» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

28 листопада 2014 року Публічне акціонерне товариство «Банк Альянс» (далі - ПАТ «Банк Альянс», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2004 року між ПАТ «Банк Альянс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 023-04/ПК, умови якого неодноразово змінювалися підписанням додаткових угод до нього, на виконання яких Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію

з максимальною сумою кредиту в розмірі 143 500,00 Євро, терміном користування кредитними коштами до 15 січня 2015 року, зі сплатою 18,9 % річних в Євро або 21,6 % річних в гривневому еквіваленті.

На забезпечення виконання кредитного договору, 28 травня 2010 року між Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки з доповненнями до нього від 06 жовтня 2011 року, 26 січня 2012 року, 23 січня 2013 року, 31 січня 2014 року, відповідно до яких ОСОБА_1 зобов`язався солідарно з основним боржником відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань, які виникають з умов кредитного договору від 19 жовтня 2004 року та додаткових угод до нього.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 порушив умови кредитного договору, зобов`язання належно не виконував, з урахуванням уточнень до позову, Банк просив стягнути з ОСОБА_1 141 329,19 Євро в еквіваленті до національної валюти України згідно з офіційним курсу Національного банку України на дату ухвалення рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року позов ПАТ «Банк Альянс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Альянс» заборгованість за кредитним договором від 19 жовтня 2004 року № 023-04/ПК в розмірі

141 329,19 Євро, що еквівалентно 3 349 360,47 грн, а також судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в сумі 3 654,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач повністю виконав свої зобов`язання перед позичальником в частині надання кредиту, проте ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. Банк надсилав відповідачеві як поручителю претензії, вимоги та повідомлення про порушення умов кредитного договору з розрахунками заборгованості, в яких інформував про наявну заборгованість, проте вимоги Банку залишені відповідачем поза увагою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом зменшення суми кредитної заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Альянс», з 141 329,19 Євро, що становить 3 349 360,47 грн, до 48 654,25 Євро, що становить

1 153 100,86 грн. Стягнуто з ПАТ «Банк Альянс» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з оплатою вартості проведеної у справі комісійної судово-економічної експертизи в сумі 15 888,00 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи обставини справи, характер дій позичальника, а також матеріали справи у їх сукупності,

є доведеним отримання позичальником кредитних коштів у сумі 1 271 068,51 грн та 85 385,00 Євро, й наявність заборгованості поручителя ОСОБА_1 за зобов`язаннями ОСОБА_2 перед ПАТ «Банк Альянс» в сумі 48 654,25 Євро, що становить 1 153 100,86 грн, а не 141 329,19 Євро, що еквівалентно

3 349 360,47 грн, як вважав суд першої інстанції.

Аргументи учасників справи

У серпні 2017 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від

19 липня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Банку.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі встановлені обставини, які мають значення, не доведено обставин, які суд вважав встановленими. Матеріали справи не містять належних доказів виконання Банком операцій з видачі і отримання позичальником кредитних коштів на спірну суму - 615 700,00 грн.

У серпні 2017 року ПАТ «Банк Альянс» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Апеляційного суду міста Києва від

19 липня 2017 року скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції у рішенні безпідставно посилається на висновки судово-економічної експертизи. Незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції ставив перед експертом питання лише про визнання розміру заборгованості позичальника ОСОБА_4 за кредитним договором, експертами взято на себе повноваження суду щодо оцінки доказів. Крім того, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотань про виклик експертів з метою надання усних пояснень та про призначення повторної експертизи.

Відзиви іншими учасниками справи на касаційні скарги не подано.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 08 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження

в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 та зупинено виконання заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ПАТ «Банк Альянс» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з підпунктом 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги ПАТ «Банк Альянс» та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 19 жовтня 2004 року між ПАТ «Банк Альянс» та

ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 023-04/ПК.

За період жовтень 2004 року - січень 2014 року умови кредитного договору неодноразово змінювалися підписанням додаткових угод до нього, на виконання яких Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію

з максимальною сумою кредиту в розмірі 143 500,00 Євро, терміном користування кредитними коштами - до 15 січня 2015 року, зі сплатою 18,9 % річних в Євро або 21,6 % річних в гривневому еквіваленті.

19 жовтня 2004 року на суму 244 617,00 грн за ініціативою позичальника

21 жовтня 2004 року до кредитного договору внесені зміни та збільшено кредитну лінію до 315 000,00 грн, а 14 вересня 2005 року внесені зміни шляхом збільшення кредитної лінії до 765 700,00 грн

28 травня 2010 року на забезпечення виконання кредитного договору між Банком, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з пунктом 1.1 якого ОСОБА_1 відповідно до статей 553 - 559 ЦК України зобов`язався солідарно з боржником відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань.

06 жовтня 2011 року, 26 січня 2012 року, 23 січня 2013 року та 31 січня 2014 року до договору поруки, укладеним між ПАТ «Банк Альянс», ОСОБА_5 та

ОСОБА_2 , укладені додаткові договори.

Звертаючись до суду, Банк просив стягнути з поручителя ОСОБА_1 кредитну заборгованість, яка утворилася за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_2 станом на 31 жовтня 2014 року, в сумі 141 329,19 Євро, еквівалент якої становив 2 331 644,17 грн, та складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі

113 310,23 Євро; заборгованості за процентами за користування кредитом -

14 575,07 Євро; пені за кредитним договором - 5 019,30 Євро; пені за відсотками - 7 145,59 Євро, штрафу - 864,00 Євро та комісії - 415,00 Євро.

Під час апеляційного провадження позивач відмовився від частини позовних вимог. Згідно з останньою редакцією розрахунку від 20 грудня 2016 року

ПАТ «Банк Альянс» просило стягнути з боржника 117 897,83 Євро, що еквівалентно 2 794 176,33 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 113 310,23 Євро та заборгованості за процентами - 4 587,60 Євро.

Відповідно до висновків комісійної судово-економічної експертизи від 30 червня 2017 року № 977/12117-12119/17-45, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, з урахуванням розбіжності між даними заяв на видачу готівки та виписки Банку в частині отримання ОСОБА_2 кредитних коштів, документально підтвердити заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором від 19 жовтня 2004 року № 023-04/ПК з додатковими угодами до нього, визначену ПАТ «Банк Альянс» у розрахунку заборгованості станом на

31 жовтня 2014 року, не видається за можливе. За умови, якщо ОСОБА_2 за кредитним договором отримано кредитні кошти в сумі 1 271 068,51 грн та

85 385,00 Євро (згідно з випискою Банку), заборгованість ОСОБА_2 перед

ПАТ «Банк Альянс» розрахунково становить 48 654,25 Євро, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 63 262,06 Євро; переплата за процентами - 14 607,82 Євро. За умови, якщо ОСОБА_2 за кредитним договором отримано кредитні кошти в сумі 655 368,51 грн та 85 385,00 Євро (згідно із заявами про видачу готівки), заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «Банк Альянс» відсутня.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведення отримання позичальником грошових коштів у сумі 1 271 068,51 грн та 85 385,00 Євро.

Разом з тим суд апеляційної інстанції не погодився з визначеною судом першої інстанції сумою заборгованості та враховуючи проведену у справі комісійну судово-економічну експертизу у сукупності з іншими доказами встановив, що основна заборгованість за кредитом перед ПАТ «Банк Альянс» становить

48 654,25 Євро.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило

є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так

і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі

№ 6-1451цс16 зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом

з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частиною четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже,

і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням».

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі

№ 6-53цс14 зроблено висновок, що «виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем)».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі

№ 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і зазначено таке: «З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку».

У пункті 3.1. договору поруки сторони обумовили, що порука ОСОБА_1 діє до повного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором та можливими додатковими договорами до нього.

Оскільки сторони не встановили у договорі поруки строк поруки, тому до спірних відносин підлягає застосуванню частина четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

В пункту 6.1 кредитного договору визначено що: «щомісяця, в термін до 29 числа поточного місяця, сплачувати відсотки за користування кредитними коштами на транзитний рахунок № НОМЕР_1 , але не пізніше 29 числа наступного за поточним місяцем».

Згідно останніх редакцій розрахунку заборгованості від 20 грудня 2016 року наданої Банком до суду апеляційної інстанції вбачається, що останній транш кредиту був наданий позичальнику 07 жовтня 2011 року, останній поточний платіж на погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 1 269,00 Євро ОСОБА_2 було сплачено 31 січня 2012 року. Наступні платежі проведені через рік - 30 січня 2013 року у сумі 4,81 Євро та 03 березня 2014 року у сумі 515,96 Євро (т. 5 а. с. 32, 232-239).

Банк надсилав відповідачу претензії, вимоги та повідомлення про порушення умов кредитного договору з розрахунками заборгованості та вимогами про його сплату (т. 1 а. с. 87-104).

Суд апеляційної інстанції, визначаючи загальну суму заборгованості перед

ПАТ «Банк Альянс» за кредитним договором, при цьому не з`ясував питання чинності поруки повністю чи частково на момент пред?явлення вимоги до поручителя, за встановлення у справі обставин пред?явлення Банком боржнику та відповідачу вимог про сплату боргу, а також погашення кредитної заборгованості несвоєчасно та не у повному обсязі впродовж понад шість місяців до моменту звернення банком до суду у цій справі.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржуване рішення апеляційного суду постановлене без додержання норм права. У зв`язку

з наведеним, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу до апеляційного суду на новий розгляд.

Ураховуючи результат вирішення справи касаційним судом, Верховний Суд не поновлює виконання заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року, зупинене ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

08 серпня 2017 року.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Банк Альянс» задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року скасувати.

Справу № 757/35497/14-ц передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук