Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22 - 1525 / 10                           Головуючий  у  1 інстанції: Ворожбянов А.М.

                                                                     Суддя-доповідач: Боєва В.В.                                          

У Х В А Л А

Іменем України

       24  березня  2010 року                                                                 м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах  апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:         Боєвої В.В.

Суддів:                     Денисенко Т.С., Приймака В.М.,

При секретарі:         Карацюпі О.О.,

За участю: позивача – ОСОБА_2, відповідача – ОСОБА_3 та його представника – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу   ОСОБА_2  на   рішення  Михайлівського   районного суду Запорізької області  від 25 січня  2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні  2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів.. В позовній заяві зазначала, що з 13.02.2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з нею та знаходиться на її повному матеріальному утриманні. Відповідач добровільно матеріальної допомоги на дитину не надає. З цих підстав просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі 500 грн. щомісячно, оскільки відповідач не має постійного місця роботи, має нерегулярний мінливий дохід, також просила стягнути кошти на її утримання до досягнення дитиною трьох років в сумі 200 грн.

В процесі розгляду справи, в судовому засіданні позивач змінила свої позовні вимоги та просила стягнути з відповідача на утримання неповнолітньої дитини аліменти в розмірі 500 грн., від стягнення аліментів на своє утримання в розмірі 200 грн. відмовилася.

Відповідач, частково визнавши  позов, зазначав, що він не працює, бо в селі не має роботи, проживає за рахунок тимчасових заробітків, а тому має можливість  сплачувати аліменти в розмірі 250 грн.  

Рішенням Михайлівського   районного суду Запорізької області від 25 січня 2010 року позовні вимоги  задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини -  ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 250 грн. з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 01.07.2009 року. В іншій частині позову відмовлено.

 Не погоджуючись частково з рішенням суду, ОСОБА_2  подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду змінити та постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а саме стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини в сумі 500 грн. та на її утримання в сумі 200 грн. до досягнення дитиною трьох років.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів  апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України  апеляційний суд  відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням  норм  матеріального і  процесуального  права.

Згідно з вимогами ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1  ст. 60 ЦПК України,  кожна сторона зобов’язана  довести ті обставини, на які вона посилається як  на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 4 цієї статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях.

Задовольнивши  частково позовні вимоги ОСОБА_2 та стягнувши з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання .сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 250 грн. з усіх видів заробітку щомісячно, суд першої інстанції  посилався на положення ст. ст.  180, 182, 184 СК України, якими передбачено обов’язок батьків утримувати дитину, обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів та підстави визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі.

При цьому суд  виходив з того, що  відповідач не працює, не займається підприємницькою діяльністю, не отримує державної допомоги по безробіттю,  не має у власності або в оренді земельної ділянки,  яка б мала давати прибуток, а тому суд дійшов вірного висновку, що відповідач спроможний сплачувати аліменти на малолітню дитину в розмірі 250 грн.    Також суд врахував, що позивач відмовилась від позовних вимог в частині стягнення з відповідача аліментів в розмірі  200 грн. щомісячно (на її утримання до досягнення сином трирічного віку).

Основний довід апеляційної скарги  стосується того, що суд першої інстанції не врахував, що зазначені відповідачем обставини – що він не працює, не отримує допомоги, не має земельної ділянки або  інших доходів – свідчать лише про небажання відповідача працювати та  сплачувати аліменти в розмірі 500 грн.

Проте, такий довід полягає лише в переоцінці доказів, які належним  чином перевірені і оцінені судом першої інстанції і  не доводять  порушення судом першої інстанції  норм процесуального і матеріального права.

Доводи апеляційної скарги щодо  безпідставності твердження суду про відмову позивача від позовних вимог  в частині стягнення  з відповідача  аліментів в розмірі 200 грн. -  на  утримання  позивача до досягнення дитиною трирічного віку, оскільки в справі відсутня її письмова заява про відмову від позову в зазначеній частині, не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Так,  статтею 174 ЦПК України не передбачено, що відмова від позову має бути викладена лише в письмовому вигляді, а  з матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач дійсно змінювала позовні вимоги.

Довід апеляційної скарги щодо неправильності визначення судом  часу  з якого слід стягувати аліменти не спростовує висновків суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що за даним позовом, пред’явленим суду 24.09.2008 р., проведено стягнення за виконавчим  листом № 2-1056, виданим 23.10.2009 р. на виконання заочного рішення в цій справі від 03.11.2008 р. стягується  з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 н. аліменти в розмірі 300 грн. щомісячно, починаючи з  24.09.2008 року.  (а. с. 9-10,  38).

Інші доводи апеляційної скарги не відносяться до тих підстав, з яких процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття  рішення  про  скасування або зміну  оскаржуваного судового  рішення.

За таких обставин  судова колегія вважає, що  по справі постановлено  законне і обгрунтоване рішення,  тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317  ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 відхилити.

            Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 25 січня 2010 року  залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді: