Справа  № 2-а-615/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня  2010 року                                 м. Лебедин    

        Суддя  Лебединського районного  суду   Сумської  області   Гура А.О.,

 розглянувши в  порядку  письмового  провадження  адміністративну справу  за позовом  ОСОБА_1   до  Управління  ОСОБА_2  фонду  України в Лебединському районі   Сумської області  про  поновлення строку  для звернення  до адміністративного суду  та   перерахунок та  стягнення  недоплаченої  щомісячної  державної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про   соціальний захист  дітей  війни»

В с т а н о в и в:

Позивач  звернувся до суду з  вищезазначеним позовом до відповідача, в якому просить  зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити  йому, як дитині  війни,  недоплачену  щомісячну  державну соціальну допомогу  за період з січня 2007 року по грудень 2009 року  в сумі 3 856,30 грн., та зобов’язати відповідача в подальшому проводити такі виплати.     Обґрунтовуючи свої позовні вимоги  позивачка посилається  на те, що він  належить до соціальної  категорії « Дитина війни» і відповідно до ст. 6  Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня  2006 року  має право  на отримання  соціальної допомоги  в розмірі 30 %  від  мінімального розміру  пенсії за віком. Рішенням Конституційного  Суду України  № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року  були визнані  такими, що  не відповідають  Конституції  України та є неконституційними  окремі положення  Закону України « Про  Державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена  дія  положень  Закону України « Про соціальний захист  дітей війни», на підставі  яких повинна була бути  нарахована соціальна допомога. Тому він просить відновити йому пропущений строк для звернення до суду, зобов’язати УПФУ в Лебединському районі нарахувати та виплатити на його користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу період з січня 2007 року по грудень 2009 року  в сумі 3 856,30 грн. та зобов’язати УПФУ в Лебединському  районі  нараховувати в подальшому щомісячно вказану державну допомогу до його пенсії у відповідному розмірі.  

    Позивач  до  початку   судового  засідання  надав  суду  заяву  про  розгляд  справи  за його відсутності, вимоги свої підтримує в повному обсязі.

 Представник відповідача ОСОБА_2 Фонду  України  в Лебединському районі    Сумської  області  до  початку  судового засідання  надав  суду  заяву  про  розгляд  справи  за його відсутності, прохає суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 стосувалось лише Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», рішень щодо неконституційності Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» Конституційним Судом України не приймалось. Таким чином, на думку відповідачів рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року зворотної дії в часі не має, а тому на період до 09 липня 2007 року не поширюється. В 2008-2009 роках фінансування виплат дітям війни проводиться на підставі чинного законодавства у розмірі 10% від прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність і ці кошти виплачуються позивачці в повному обсязі.

Крім того, відповідач вважає  свої дії щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» правомірними через  невизначеність на законодавчому рівні   органу на який покладено обов’язок здійснення таких виплат   особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому, відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,  оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.

19 березня  2010 року   була  винесена   ухвала   про  розгляд справи  в  порядку   письмового  провадження.

Судом встановлено позивач  має статус «Дитини війни», що  також  підтверджується   пенсійним    посвідченням   (а.с.10). Враховуючи зазначений статус позивача, він  відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  Із заперечень  відповідача, встановлено, що відповідач не здійснює позивачу  зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.          

 Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Ст. 77 та 110   Закону  України  № НОМЕР_1  від  20.12.2005  року  «  Про   Державний  бюджет України  на  2006 рік»   призупинена дія  ст. 6 Закону  України   «  Про  соціальний  захист   дітей  війни».

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

 Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачеві доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.

 Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в м. Лебедині Сумської  області повинен був нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст..6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу  відповідні доплати.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача виплачувати йому в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону України "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту")  до  пенсії  або  щомісячного  довічного грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.  Дане підвищення  у вищенаведеному  розмірі  позивачу  виплачується  щомісячно починаючи з  січня 2008 року.

 Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України),  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ в  Лебединському районі  Сумської області повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп..41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачеві  доплати, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням  п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.  

Законом України « Про державний бюджет на 2009 рік»  дію ст.. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» не зупинено. Відповідно до ч. 2 ст. 54 Закону України « Про державний бюджет  на 2009 рік» розміри соціальних державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Відповідним законом, який встановлює доплату до пенсії дітям війни є Закон України « Про соціальний захист  дітей війни». Таким чином, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при  визначені розміру щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01.01.2009 р. територіальні органи ОСОБА_2 фонду України в 2009 році повинні діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни», а не відповідно до  постанови КМУ за № 530 від 28.05.2008 року.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх  не здійснення   або відмови в задоволенні позову.

           Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.

            Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

            За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

            З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

 Також, суд відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

 ОСОБА_2 фонд України діє у відповідності до Положення Про ОСОБА_2 фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001  і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються управліннями ОСОБА_2 фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни ” покладено на УПФУ в   Лебединському районі  Сумської області, за місцем проживання позивача.

 Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

 Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

   За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

    Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

    Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно абз.1 п.1 Положення про ОСОБА_2 фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 ОСОБА_2 фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до зазначеного Положення на ОСОБА_2 фонд України покладено обов’язок щодо  призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

           Пунктом 1.1 Положення про управління ОСОБА_2 фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління ОСОБА_2 фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління ОСОБА_2 фонду України у районах, містах і районах у містах є органами ОСОБА_2 фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів ОСОБА_2 фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

            Отже, обов’язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи ОСОБА_2 фонду України.

            Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади – ОСОБА_2 фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

            Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань  перед позивачем.

             Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

 Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачеві виплат, гарантованих йому  Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Доводи відповідача щодо  пропущення позивачем строку  звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав є безпідставними, оскільки порушення його  прав  тривало   в період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з  22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та триває з 01.01.2009 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з УПФУ в Лебединському районі  Сумської області   доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому  нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Відповідно до ст. 104 КАС до адміністративного суду має право звернутись особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси  у сфері публічно-правових відносин.

    На момент звернення до суду зазначена допомога нарахована та виплачена не була, тому позивач не має підстав вважати, що відповідач порушуватиме в майбутньому його законні права та інтереси.

    Таким чином суд вважає, що в даному випадку відсутнє порушення прав позивача, отже підстав для задоволення позову в частині покладення на відповідача обов’язку перерахунку та виплати допомоги    в майбутньому не має.

 Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Лебединському районі Сумської області, по не виконанню з 09.07.2007 по 31.12.2007року; з 22.05.2008 року та по час прийняття постанови приписів статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»,  яка призвела до  порушення прав позивача  на  своєчасне нарахування на отримання  доплати до пенсії.

 Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС України.

   На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ст.ст.6-14,71, ч.3 ст. 122, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

              Позовні вимоги     ОСОБА_1   задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління ОСОБА_2 фонду України в Лебединському районі  Сумської області .    

Зобов’язати Управління ОСОБА_2 фонду України в  Лебединському районі здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1   з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня  по 31 грудня;  за 2008 рік з 22 травня по 31 грудня  та  за 2009 рік з 01 січня  по  31 грудня,   за виключенням суми фактично проведених виплат.

В іншій частині позовних вимог   відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь  ОСОБА_1   витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Лебединський районний суд Сумської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі відповідно до ст.. 160 КАС України та наступного подання апеляційної скарги протягом  двадцяти днів після подання зазначеної заяви, або в порядку, передбаченому  ч. 5 ст. 186 КАС України.

Суддя Лебединського

райсуду                             ОСОБА_3