ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2019 року                                                                                      Справа № 918/119/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В. ,  суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 22 жовтня 2019 року в справі № 918/119/19 (суддя Романюк Ю.Г.)

час та місце ухвалення: 22 жовтня 2019 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 12:20 год; повний текст ухвали складено 23 жовтня 2019 року          

за скаргою Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради на дії Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби   в справі № 918/119/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради

про стягнення заборгованості в сумі 3 832 713 грн 93 коп.,

за участю представників сторін:

від Позивача - Конопліцький І.В.;

від Відповідача - Педич Д.П.;

від Органу ДВС - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 18 червня 2019 року   позов   задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2 653 685  грн 53 коп. основного боргу, 346 487  грн 16 коп.  пені, 175 601  грн. 77 коп.  3% річних, 594 579 грн 67 коп. - інфляційних втрат. В задоволенні вимог Позивача в частині стягнення 62 359 грн             80 коп. інфляційних втрат - відмовлено.

На виконання вищевказаного рішення 11 липня 2019 року видано відповідні накази.

Постановою Північно-західного апеляційного Господарського суду від 19 вересня 2019 року   апеляційну скаргу Позивача на рішення господарського суду Рівненської області від 18 червня 2019 року в справі № 918/119/19 задоволено. Рішення Господарського суду Рівненської області від 18 червня 2019 року в справі № 918/119/19 скасовано в частині відмови в стягненні 62 359 грн 80 коп. інфляційних втрат. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов було задоволено.

30 вересня 2019 року на виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 вересня 2019 року було видано відповідні накази.     

11 жовтня 2019 року через канцелярію суду від Відповідача надійшла скарга на дії виконавців органу державної виконавчої служби, відповідно до   якої скаржник просить суд:    визнати не дійсною постанову Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області про арешт коштів боржника від 19 вересня 2019 року, ВП №59799944 в частині накладення арешту на кошти, що містяться на рахунку в АТ "Ощадбанк"                                                     № UA843333680000026006301898445, в межах сум грошових коштів необхідних для виплати заробітної плати.

Свою скаргу Відповідач обумовлює наступними обставинами.  

На виконання вищевказаних постанов про арешт коштів Відповідача було накладено арешт на поточний рахунок Відповідача в АТ "Ощадбанк" № UА 843333680000026006301898445.

Зазначений рахунок використовується Відповідачем, у тому числі для виплати заробітної плати з огляду на те, що у Відповідача відкрито банківський рахунок в АТ "Ощадбанк" для зарахування заробітної плати № UА 263333680000029093300898445, кошти на який зараховуються з основного рахунку.

27 вересня 2019 року на зарплатний рахунок було отримано кошти на оплату праці працівників Відповідача за виконані роботи згідно договору на виконання робіт, та АТ "Ощадбанк" отримані кошти самовільно повернув платнику з призначенням повернення "невірно вказані реквізити" в зв`язку з цим   Відповідач   звернувсь до банку за роз`ясненнями таких подій на що отримали офіційну відповідь про те, що даний рахунок був використаний не за призначенням та не відповідністю призначень між фінансуванням та відомістю, та те, що зарахування на цей рахунок здійснюється лише через поточні рахунки підприємства.

Відповідач зазначає, що накладення арешту на поточний рахунок призвело до того, що кошти не зможуть зараховуватись на зарплатний рахунок і що це унеможливить виплату заробітної плати працівникам підприємства.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 22 жовтня 2019 року     скаргу Відповідача на постанову про арешту коштів Відповідача від 19 вересня 2019 року задоволено.

Визнано недійсною постанову Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області про арешт коштів Відповідача  від 19 вересня 2019 року, ВП №59799944 в частині накладення арешту на кошти, що містяться на рахунку в АТ "Ощадбанк" № UA 843333680000026006301898445, в межах сум грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати.

Мотивуючи дану ухвалу,    місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що     держава гарантувала та захистила законом право фізичної особи на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що накладення арешту на грошові кошти, за рахунок яких здійснюється виплата заробітної плати, є неправомірним.

Також місцевий господарський суд зазначив, що  державний виконавець з метою недопущення у своїй діяльності порушень прав та законних інтересів фізичних осіб на отримання заробітної плати не був позбавлений можливості отримати від банків, у яких накладеного арешт на кошти боржника, інформацію щодо цільового використання таких коштів та можливості звернення стягнення на них.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та винести нову постанову, якою направити скаргу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду, що  судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме частину 3 та 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Позивача ухвала від 15 жовтня 2019 року про дату та час розгляду скарги надійшла напередодні самого розгляду, а саме 21 жовтня 2019 року, тоді як розгляд справи було призначено на 22 жовтня 2019 року.

Ухвалою Північно–західного апеляційного господарського суду  від 29 листопада 2019  було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача та запропоновано Скаржнику в строк протягом 3 днів з дня вручення даної ухвали надати канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північно–західного апеляційного господарського суду  від 12 грудня 2019 року було призначено справу на 21 грудня 2019 року об 10:00 год.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 10 грудня 2019 року надійшов відзив відповідача, в котрому, з підстав, наведених у даному відзиві, Відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає ухвалу суду першої інстанції законною. Зазначив, що рахунок, на який Органом виконання було накладено арешт, також використовується для виплати заробітної плати.  Накладення арешту на поточний рахунок боржника призводить до того, що кошти не можливо зарахувати на зарплатні рахунки працівників Відповідача.

В судове засідання від 21 грудня 2019 року представник Органу виконання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Водночас,     суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1     статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що   ухвалою суду від 12 грудня 2019 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу   України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.     

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Органу виконання, за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні від 21 грудня 2019 року представник Позивача підтримав  доводи апеляційної скарги, проси скасувати ухвалу місцевого господарського суду, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду скарги по суті.  Також, представник Позивача зазначив, що увалу місцевого господарського суду від 15 жовтня 2019 року про дату та час судового засідання на 22 жовтня 2019 року  ними було отримано лише 21 жовтня 2019 року, котра надійшла до юридичного відділу в день самого ж засідання, а відтак представник Позивача не мав часу для підготовки до справи та направлення відзиву чи своїх пояснень з приводу поданої апеляційної скарги. Просив скасувати ухвалу місцевого господарського суду з огляду на порушення судом норм процесуального права при її винесенні, а праву направити до суду першої інстанції для розгляду скарги по суті.

В судовому засіданні від 21 грудня 2019 року представник Відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду без змін. Зазначив, що в даному випадку у суду були скорочені строки розгляду такої апеляційної скарги, а тому суд своєчасно та належно повідомив Позивача про дату та час судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, відзив на апеляційну скаргу, з урахуванням доводів представника Позивача та Відповідача в судовому засіданні,    вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно–західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити  частково,  а оскаржувану  ухвалу  скасувати. При цьому колегія виходила з наступного.

Рішенням від 18 червня 2019 року по справі № 918/119/19   позов Позивача до Відповідача   задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2 653 685 грн 53 коп. основного боргу, 346 487  грн 16 коп.  пені, 175 601 грн 77 коп.  річних, 594 579 грн 67 коп.  інфляційних втрат та 56 555  грн 31 коп. - судового збору. В задоволенні вимог Позивача в частині стягнення 62 359 грн.80 коп. інфляційних втрат - відмовлено.

11 липня 2019 року на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 18 червня 2019 року видано відповідні накази.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 вересня 2019 року   апеляційну скаргу Позивача на рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/119/19 задоволено. Рішення місцевого господарського суду від 18 червня 2019 року в справі № 918/119/19 скасовано в частині відмови в стягненні 62 359 грн 80 коп. інфляційних втрат. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. В решті рішення залишено без змін.

30 вересня 2019 року на виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 вересня 2019 р. видано відповідні накази.     

Водночас, колегія суду встановила, що на виконанні в Органу виконання знаходиться виконавче провадження № 59799944 з примусового виконання наказу Господарського суду Рівненської області                   № 918/119/19 від 11 липня 2019 року, відкрите на підставі постанови від 14 серпня 2019 року.

У ході примусового виконання судового рішення Органом виконання, згідно з постановою про арешт коштів боржника від 19 вересня 2019 року (про стягнення 3 826  909 грн 44 коп.) накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках Відповідача (а. м.о. 7)

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема згідно з довідкою у № 82 від 25 вересня 2019 року, Відповідачем у Філії - Рівненське обласне управління АТ "Ощадний банк України" відкрито поточний рахунок № UА 843333680000026006301898445 (а. м.о. 11).

На виконання вищевказаних постанов про арешт коштів боржника було накладено арешт на поточний рахунок Відповідача в АТ "Ощадбанк" № UА 843333680000026006301898445.

Окрім того, відповідно до листа Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» № 88 від 3 жовтня 2019 року, зазначений рахунок використовується Відповідачем, у тому числі для виплати заробітної плати з огляду на те, що у Відповідача відкрито банківський рахунок в АТ "Ощадбанк" для зарахування заробітної плати № UА 263333680000029093300898445, кошти на який зараховуються з основного рахунку.

Між тим, згідно пункту 1.1 Договору № 5-16 від 29 березня 2016 року про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб з використанням платіжних карток: - Організація замовляє та оплачує, а Банк бере на себе зобов`язання здійснювати зарахування на поточні рахунки, операції за якими здійснюються з використанням платіжних карток, відкриті в Банку працівниками організації, на умовах та в строки, визначені цим Договором, заробітної плати та інших виплат працівникам Організації.

В свою чергу підпунктом 2.1.4 Договору визначено, що Організація перераховує в Банк грошові кошти в загальній сумі заробітної плати, авансів та інших виплат, що призначаються для зарахування на рахунки працівників Організації на зарплатний рахунок (а.м.о. 12-15).

Листом № 88 від 3 жовтня 2019 року Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» було зазначено,  що 27 вересня 2019 року на зарплатний рахунок Відповідача було отримано кошти на оплату праці працівників Відповідача за виконані роботи, згідно договору на виконання робіт, та АТ "Ощадбанк" отримані кошти самовільно повернув платнику з призначенням повернення "невірно вказані реквізити".

В даному листі вказано, що даний рахунок був використаний не за призначенням та не відповідністю призначень між фінансуванням та відомістю, а також вказано на те, що зарахування на цей рахунок здійснюється лише через поточні рахунки підприємства.

Накладення арешту на поточний рахунок призвело до того, що кошти не зможуть зараховуватись на зарплатний рахунок і що це унеможливить виплату заробітної плати працівникам Відповідача.

З огляду на вищевикладене, Відповідач,  не погоджуючись із винесеною Органом виконання Постановою, звернувся до суду із скаргою в котрій просив скасувати дану постанову, посилаючись на  протиправність дій Органу виконання.

Досліджуючи  дані правовідносини на предмет їх нормативно – правового  регулювання  в процесі виконання судового рішення, колегія суду приймає до уваги наступні положення діючого законодавства  України.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"  передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до статей  18,  326 Господарського процесуального кодексу України  судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до  статті 339 Господарського процесуального кодексу України  сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього  Кодексу, порушено їхні права.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються  Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1  Законом України "Про виконавче провадження", встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією України, цим  Законом.

Відповідно до частини 1  статті 5 Закону  України «Про виконавче провадження»,  примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим  Законом  випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються  Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За приписами частини 2  статті 19 Конституції України,    органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.

Відповідно до частини 1  статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим  Законом  заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 2 частини 2  статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»   встановлено обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

У відповідності до частини 2  статті    343 Господарського процесуального України: у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно частини 3  статті     343 Господарського процесуального кодексу України: якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до  закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Розглядаючи основні доводи, котрими Позивач обгрунтовує свої заперечення з приводу, винесеної ухвали місцевим господарським судом, колегія суддів зауважує наступне.

Позивач, зазначає, що  судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме частину 3 та 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Так згідно частини 3 статті 120 ГПК, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

В силу дії частини 4 статті 120 ГПК України, ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Апелянт зазначає, що на адресу Позивача ухвала місцевого господарського від 15 жовтня 2019 року про дату та час розгляду скарги надійшла напередодні самого розгляду, а саме 21 жовтня 2019 року           (а.м.о. 31), тоді як розгляд справи було призначено на 22 жовтня 2019 року.

Дослідивши матеріали оскарження ухвали місцевого господарського суду, колегія суддів зауважує, що в силу дії частини 1 статті 342 ГПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржується.

Водночас, зі штемпеля вхідної кореспонденції місцевого господарського суду, котрий розташований в нижньому правому куті скарги Відповідача за № 527 від 10 жовтня 2019 року, вбачається, що така скарга  надійшла на адресу місцевого господарського суду 11 жовтня 2019 року  (а.м.о. 1).

При цьому, відповідно до статті 340 Господарського процесуального кодексу України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції; про подання скарги суд  повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

З вказаної норми чітко вбачається обов`язок суду повідомити відповідний орган державної виконавчої служби про розгляд скарги не пізніше наступного дня, після надходження такої скарги.

Суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Водночас, як вже вказано вище в даній судовій постанові, в силу дії частини 3 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

З огляду на вищевказане апеляційний господарський суд наголошує на тому, що норми розділу VI ГПК України не лише передбачають скорочений строк розгляду скарг сторін виконавчого провадження (десятиденний), але й скорочений строк для винесення судом ухвали з повідомлення сторін та Органу виконання про розгляд скарги в судовому засіданні (що дає змогу сторонам виконавчого провадження та органу виконання судового рішення прибути в судове засідання і надати свої доводи та заперечення з приводу такої скарги).

Тобто, з огляду на те, що скарга надійшла до місцевого господарського суду 11 жовтня 2019 року (четвер), суд першої інстанції зобов`язаний був винести ухвалу з повідомленням Органу виконання, а також сторін про дату, час та місце розгляду скарги не пізніше 12 жовтня 2019 року (п`ятниця).

Водночас в порушення вищевказаних норм місцевий господарський суд виніс свою ухвалу лише 15 жовтня 2019 року (вівторок). В той же час суд констатує, що згідно поштового відправлення, що направлено Позивачу та Відповідачу, такі відправлення здійснено лише 16 жовтня, а ухвала вручена Позивачу 21 жовтня, а Відповідачу - 22 жовтня 2019 року.  

При цьому, з огляду на частину 2 статті 340 ГПК України апеляційний господарський суд наголошує і на тому, що матеріали оскарження взагалі не містять рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, котре б підтверджувало повідомлення  судом першої інстанції Органу виконання про надходження відповідно ї скарги.

Відтак, внаслідок  невчасного винесення місцевим господарським судом ухвали про розгляд скарги Відповідача на дії Органу виконання в судовому засіданні, сторони не були повідомлені завчасно та належним чином чином про дату, час та місце розгляду скарги Відповідача на дії Органу виконання.

Разом з тим апеляційним господарським судом встановлено, що апелянт не брав участі в судовому засіданні від 21 жовтня 2019 року, що проведено судом першої інстанції при розгляді скарги Відповідача.  

В той же час, в силу дії пункту 3 частини 3 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З огляду на все вищевказане в даній постанові,  доводи апеляційної скарги Позивача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при повідомлення його про дату та час судового засідання знайшли своє підтвердження  та є обгрунтованими та доведеними.

Відтак, колегія суддів задоволює частково апеляційну скаргу Позивача та скасовує ухвалу місцевого господарського суду на підставі частин 3 пункту 3 статті 277 ГПК України.

Скасувавши ухвалу місцевого господарського суду за порушення норм процесуального права, колегія суддів переходить до розгляду по суті скарги Відповідача на дії Органу виконання, оскільки в даному випадку в апеляційного господарського суду  не має повноважень для направлення скарги в суд першої інстанції для подальшого розгляду  скарги, як на тому наполягає Позивач (за пунктом 4 частини 1 статті 280 ГПК України).

27 вересня 2019 року на зарплатний рахунок Відповідача було отримано кошти на оплату праці працівників Відповідача, однак  АТ "Ощадбанк" отримані кошти самовільно повернув платнику з призначенням повернення "невірно вказані реквізити".

Як заначено АТ "Ощадбанк"  було накладено арешт на поточний рахунок Відповідача в АТ "Ощадбанк" № UА 843333680000026006301898445.

Накладення арешту на поточний рахунок призвело до того, що кошти не зможуть зараховуватись на зарплатний рахунок і що це унеможливить виплату заробітної плати працівникам підприємства.

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Згідно частини 5  статті 97 Кодексу законів про працю України: оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку; всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Схожа за змістом норма є і в   Законі України "Про оплату праці", згідно статті 15 котрого визначено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Стаття 22 Закону України "Про оплату праці" визначає гарантії дотримання прав щодо оплати праці. В силу дії даної норми суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Поміж тим статтею 24 Закону України «Про оплату праці» визначено строки, періодичність і місце виплати заробітної плати. Зокрема за вказаною нормою права. своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження"  унормовано, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим  Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Як зазначалося раніше, за твердженнями Відповідача, які підтверджені довідкою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за № 88 від 3 жовтня 2019 року з зазначеного рахунку Відповідачем здійснюється виплата заробітної плати працівникам, а також сплата обов`язкових платежів (зборів), пов`язаних з нарахуванням (виплатою) заробітної плати та інших обов`язкових платежів.

Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до      Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Принципи, закріплені в статях  3  та  43 Конституції України  (право на своєчасне одержання винагороди), також знаходять своє вираження в положеннях      статей 97 Кодексу законів про працю, статтей 15, 22, 24, 25 Закону України «Про працю».

Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам (у т.ч. за час відпустки) не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Крім того, у контексті приписів  статті 46 Конституції України,  Закону України "Про пенсійне забезпечення",  Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»  держава також гарантує та захищає право громадянина на одержання матеріального забезпечення та страхових виплат у порядку соціального страхування, зокрема, на пенсійне забезпечення.

Отже, виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі №916/1572/19, від 27 червня 2019 року в справі №916/73/19 рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Приписами частини першої статті 2, частини другої статті 10 Конвенції про захист заробітної плати          № 95 від 1 липня 1949 року, ратифікованої Україною 4 серпня 1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. З

Водночас. суд констатує і те, що стаття 1 Першого протоколу до  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і  принципи, закріплені в статях  3  та  43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях  статей 97 Кодексу законів про працю, статтях 15, 22, 24 Закону України "Про працю". Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Водночас, за  приписами підпунктів 70 та 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року "Справа "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", котрий  передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Колегія суддів констатує, що виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства (юридичної особи), а тому накладення арешту на рахунок Відповідача, який призначений для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам Відповідача, унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати працівникам Відповідача, що призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві Відповідача.

Разом з тим, на переконання судової колегії, здійснення Відповідачем за рахунком №843333680000026006301898445 також й інших господарських операцій, окрім зазначених Відповідачем, жодним чином не спростовує обставини використання рахунку для виплати заробітної плати працівникам, а також сплати обов`язкових платежів (зборів), пов`язаних з нарахуванням (виплатою) заробітної плати та інших обов`язкових платежів.

Згідно з пунктом 9.11 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затвердженої  постановою Національного Банку України від 21 січня 2004 року №22), банк здійснює зняття арешту з коштів за постановою виконавця про зняття арешту з коштів, прийнятою відповідно до законодавства України, за рішенням суду, ухвалою слідчого судді, суду або постановою прокурора, які доставлені до банку самостійно виконавцем (представником/повіреним, помічником приватного виконавця), слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу, або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган.

Тобто, банк здійснює зняття арешту з коштів за постановою виконавця про зняття арешту з коштів, прийнятою в порядку  статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлено можливість зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. При цьому, банк не має права самостійно визначати суму коштів, з якої знімається арешт, в даному випадку, суму коштів, яка буде використовуватись боржником для виплати заробітної плати, відпускних, пільгових пенсій працівникам товариства, сплати обов`язкових платежів (зборів), пов`язаних з нарахуванням (виплатою) заробітної плати та інших обов`язкових платежів. Тому, зняття арешту в межах коштів, необхідних для здійснення таких виплат (без зазначення конкретної суми) унеможливлювало б реальне виконання банком такої постанови виконавця.

Водночас, колегія суддів констатує, що витрати підприємства для виплати заробітної плати, відпускних та пільгових пенсій працівникам товариства, сплати обов`язкових платежів (зборів), пов`язаних з нарахуванням (виплатою) заробітної плати та інших обов`язкових платежів можуть змінюватись, визначення розміру таких витрат та платежів можливе лише станом на певний період (на певну дату). Тому не вбачається за доцільне та не сприяє ефективному відновленню порушених прав зняття арешту з коштів у певному розмірі, який може бути визначений станом на певний період (на певну дату). Одночасно, у розглядуваному випадку, визначальним є саме здійснення з цього рахунку таких виплат та платежів.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що скарга  Відповідача є підставною та обгрунтованою, а відтак такою що підлягає до задоволення.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує факт відсутності заперечень апелянта в апеляційній скарзі Органу виконання щодо підставності доводів Відповідача, висвітлених у скарзі на дії Органу виконання, що розглядалися судом.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд задоволює скаргу Відповідача та визнає недійсною постанову Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області про арешт коштів боржника від 19 вересня 2019 року, ВП №59799944 в частині накладення арешту на кошти, що містяться на рахунку в АТ "Ощадбанк"           № UA 843333680000026006301898445, в межах сум грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати.

Керуючись статтями 129, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -       

                    ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 22 жовтня 2019 року в справі № 918/119/19 - задоволити частково.

2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 22 жовтня 2019 року в справі № 918/119/19 - скасувати.

3. Скаргу Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради на постанову про арешту коштів боржника від 19 вересня 2019 року задовольнити.

4. Визнати недійсною постанову Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області про арешт коштів боржника від 19 вересня 2019 року, ВП №59799944 в частині накладення арешту на кошти, що містяться на рахунку в АТ "Ощадбанк" № UA 843333680000026006301898445, в межах сум грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7. Матеріали оскарження по  справі №918/119/19 повернути Господарському суду Рівненської  області.

Повний текст постанови виготовлено 23 грудня 2019 року.

Головуючий  суддя                                                                      Василишин А.Р.

        Суддя                                                                                              Мельник О.В.  

Суддя                                                                                              Грязнов В.В.