ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2010 року                                м. Сімферополь

Суддя судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим – Радіонов І.І., за участю ОСОБА_1, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Керченського міського суду АР Крим від 22.02.2010 року щодо ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1

встановив:

Постановою суду ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.164 КУпАП та піддано стягненню у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. з конфіскацією продукції за те, що він здійснював реалізацію та зберігання алкогольних та тютюнових виробів в торгівельному залі та підсобному приміщенні магазину «Улибка» без довідки про реєстрацію зазначеного місця зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв та тютюнових виробів в Єдиному державному реєстрі місць зберігання, наявність якої передбачено ст.ст.2, 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 року та Порядком ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання, що було встановлено 08.02.2010 року близько 14-00 години при проведенні перевірки магазину «Улибка», який належить ПП «Гир» та розташований за адресою: м. Керч, вул. Пролетарська.

В апеляційній скарзі  ОСОБА_1 просить постанову суду скасувати, провадження по справі закрити. Свої доводи мотивує тим, що довідка про реєстрацію місця зберігання алкогольних та тютюнових виробів не є дозвільним документом. На думку апелянта, він мав всі необхідні документи, які передбачені Законом України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» для роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, а порядок реєстрації місць їх зберігання був опублікований лише 01.02.2010 року та на момент перевірки він не міг за об’єктивними обставинами отримати таку довідку, оскільки з дати опублікування Порядку до моменту проведення перевірки його господарської діяльності сплинуло менше часу, ніж передбачено для отримання такої довідки.

Крім того, апелянт стверджує, що перевірка його господарської діяльності проведена з порушенням правил проведення перевірок без зазначення підстав для її проведення.

Більш того, апелянт вказує, що на момент складення протоколу про вчинення ним адміністративного правопорушення та розгляду справи у суді першої інстанції він вже отримав зазначену довідку.

Заслухавши апелянта, перевіривши доводи скарги, вивчивши матеріали справи, приходжу до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає зміні.

Відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» ст.15 зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце, або від того, за завою якого суб’єкту господарювання таке місце зберігання було занесене в Єдиний реєстр.

Відповідно до Порядку ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання довідка про внесення до Єдиного реєстру місця зберігання алкогольних та тютюнових виробів є документом строгої звітності.

Зміни щодо необхідності реєстрації місця зберігання зазначеної вище продукції всіма суб’єктами господарювання, в тому числі тими, що здійснюють роздрібну торгівлю такою продукцією, внесені Наказом ДПА України від 07.09.2009 року та оприлюдненні в Офіційному Віснику України від 23.10.2009 року.

Таким чином доводи апеляції щодо того, що така довідка не є документом дозвільного характеру, а також що порядок її отримання був опублікований лише 01.02.2010 року, що унеможливили отримання довідки до проведення перевірки, суд вважає необґрунтованими.

Той факт, що ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність без отримання документу дозвільного характеру, яким є довідка, отримання якої передбачено Законом України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», підтверджено протоколом про адміністративне правопорушення, рапортами співробітників ДПІ в м. Керчі, протоколом огляду від 08.02.2010 року, описами-додатками до протоколу, поясненнями ОСОБА_2

Крім того, ОСОБА_1 не заперечував проти того, що на момент проведення перевірки у нього була відсутня довідка про реєстрацію місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів у Єдиному державному реєстрі.

Доводи апеляції щодо того, що при складенні протоколу про адміністративне правопорушення та розгляді справи у суді першої інстанції зазначена довідка була ним отримана, не є підставою для закриття провадження в справі, оскільки заява про внесення місць зберігання алкогольних напоїв була подана апелянтом тільки після виявлення факту правопорушення, а саме 11.02.2010 року.

Разом з тим, зазначена обставина щодо отримання довідки може бути врахована при обранні стягнення, однак судом першої інстанції при призначені стягнення ОСОБА_1 данні обставини не прийняті до уваги.

У зв’язку з цим, суд вважає, що постанову суду в частині призначеного стягнення необхідно змінити, оскільки на теперішній час ОСОБА_1 усуненні всі порушення ведення господарської діяльності, що свідчить про критичне ставлення правопорушника до вчиненого, та характеризує його з позитивного боку.

Відповідно до вимог ст.33 КУпАП суд призначаючи стягнення повинен був врахувати характер вчиненого правопорушення та ступінь вини особи.

Крім того, виходячи з принципу верховенства права – одного з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», при розгляді справи, та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогам захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. (Дивись рішення Європейського суду з прав людини від 6.11.2008 року по справі «Ісмаїлова проти Росії»). Таким чином, при зазначених вище обставинах, метою конфіскації яка застосована до ОСОБА_1 є не відшкодування майнової шкоди, завданої державі, оскільки вона не зазнала ніяких збитків, а застосування до нього цієї міри додаткового стягнення, є тільки покаранням правопорушника, що також не відповідає мети стягнення, яка передбачена ст.23 КУпАП. Оскільки діями ОСОБА_1 державі не було завдано будь-яких збитків, та ним усуненні всі порушення ведення господарської діяльності ще до складення протоколу, то застосування конфіскації, як додаткового стягнення є непропорційним, оскільки становить особистий та надмірний тягар для правопорушника.

За таких обставин суд вважає, що призначене судом першої інстанції стягнення у вигляді конфіскації продукції є занадто суворим, та таким, що не відповідає вчиненому.

З урахуванням зазначеного, вважаю, що призначене додаткове стягнення у вигляді конфіскації продукції підлягає виключенню, а постанова - зміні.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Керченського міського суду АР Крим від 22.02.2010 року щодо ОСОБА_1 – змінити в частині призначеного стягнення,  виключивши додаткове стягнення у вигляді конфіскації продукції, залишивши стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

В решті постанову суду залишити без змін.

Суддя Апеляційного суду

Автономної Республіки Крим І.І. Радіонов